Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/2620/19

28.04.20 22-ц/812/540/20 Провадження № 22-ц/812/540/20 Суддя першої інстанції Висоцька Г.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 28 квітня 2020 року м. Миколаїв Справа № 473/2620/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем Біляєвою В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року про відмову у забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Висоцької Г.А., повний текст якої складено 30 січня 2020 року, в приміщенні цього ж суду, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, ВСТАНОВИВ: 21 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем у період з 01 січня 2012 року по 08 червня 2019 року, визнати спільною власністю позивача та відповідача чотири земельні ділянки площею 0,0626 га, 0,02 га, 0,0602 га, 0,022 га, садовий будинок, та рухоме майно відповідного до наданого переліку, визнавши за ним 2/3 частки та 1/3 частки за відповідачем від усього нерухомого майна, набутого під час шлюбу, а також поділити між сторонами спільне рухоме майно за наданим переліком. Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, та остаточно 27 січня 2020 року за уточненим позовом просив: встановити факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем у період з 01 січня 2012 року по 08 червня 2019 року, визнати спільною власністю позивача та відповідача 4 земельні ділянки площею 0,0626 га, 0,02 га, 0,0602 га, 0,022 га та рухоме майно відповідно до наданого переліку, визнавши за кожною стороною по 1/2 частці зазначених земельних ділянок, а також компенсацію 1/2 частки двох систем кондиціювання (спліт-система) кондиціонер Chigo 70, кондиціонер Sensei, реалізованих відповідачем без згоди позивача. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 січня 2020 року судом до розгляду з первісним позовом прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю, а саме двох земельних ділянок площею 0,0199 га та 0,0624 га, садового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 93,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 просила суд поділити зазначене майно, визнавши по 1/2 частці за кожною із сторін. 27 січня 2020 року позивач через свого представника ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду із заявою про забезпечення позову забороною на відчуження рухомого і нерухомого майна, яке є предметом спору по даній справі відповідно до переліку його уточненого позову від 27 січня 2020 року, посилаючись на те, що відповідач розпорядилась частиною рухомого майна, тобто в рахунок сплати орендної плати за приміщення в АДРЕСА_3 , залишила власнику приміщення ОСОБА_4 дві системи кондиціювання (спліт - системи): кондиціонер Chigo 70, кондиціонер Sensei, отже відповідач скористалась довготривалістю розгляду справи та вирішила долю спільного з ОСОБА_1 майна без його згоди. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено за безпідставністю. Не погодившись з ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , оскаржив її в апеляційному порядку, де посилаючись на її необґрунтованість, просив скасувати оскаржену ухвалу суду та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що частину майна відповідачем фактично вже відчужено та не виключена можливість подальшого відчуження майна, щодо якого виник спір, отже може бути унеможливлено виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 . Що стосується посилання суду на те, що з часу подання позову сторони не зазначили індивідуальні характеристики рухомого майна, то скаржник вказував, що 27 січня 2020 року, тобто до дня постановления оскарженої ухвали, до суду була подана уточнена позовна заява, в якій міститься достатня для цього інформація, така як вид, марка, модель, опис рухомого майна. Крім того, в заяві про забезпечення позову відсутнє клопотання представника позивача про застосування забезпечення позову щодо транспортного засобу, якому, всупереч цієї обставини, судом також була надана оцінка. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на їх безпідставність, вважала висновок суду про відсутність доказів вчинення нею дій щодо розпорядження рухомим та нерухомим майном, яке є предметом спору, правильним та просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, залишивши в силі оскаржену ухвалу місцевого суду. Доводи відзиву обґрунтовано тим, що позивачем заявляються позовні вимоги про визнання майна спільною власністю та визначення часток земельних ділянок. В тому числі, щодо рухомого майна - заявлено позовні вимоги лише про визнання його спільним майном та не ставиться вимога про його розподіл між сторонами справи. Таким чином, виконання рішення суду не полягатиме у розподілі об`єктів спору чи передачі їх одній із сторін. В такому випадку незрозумілим є обґрунтування заяви про забезпечення позову з метою забезпечити виконання майбутнього рішення суду у справі (про визнання майна спільною власністю). Щодо відчуження трьох кондиціонерів, то кондиціонери вона вважала майном, яке було набуто нею в період підприємницької діяльності та, оскільки, вона не планувала займатися їх демонтажем з приміщення, то прийняла рішення залишити їх в рахунок оренди приміщення за ті місяці, поки в приміщенні залишатиметься майно. Разом з тим, ці кондиціонери були встановлені ще до 2018 року (хоча сторона позивача надає акти виконаних робіт, підписані чомусь лише однією стороною виконавця від 2018 року), а саме в 2016 та 2017 роках, тому не можна вважати, що вона навмисно відчужила кондиціонери, щоб виключити їх з обсягу спірного майна, оскільки їх вартість врахована як витрати в її підприємницькій діяльності. Садовий будинок, який вказувався в первісному позові, але наразі відсутній в позовних вимогах, тому не є предметом спору. Разом з тим, заява про забезпечення позову містить також вимогу щодо заборони його відчуження, хоча він і не введений в експлуатацію. Більш того, на сьогоднішній день рухоме майно перебуває в її користуванні та вона також звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна. Більша частина з переліченого в позовній заяві майна використовується в будинку, де вона проживає з дітьми, тому відчужувати його немає ніякого сенсу, оскільки ним користуються їх діти. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та перевіривши доводи апеляційної скарги та аргументи відзиву, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Статтею 124 Конституції Українивизначений принцип обов`язковості судових рішень. Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК Українивиди забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, в тому числі, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Зі змісту уточнених позовних вимог ОСОБА_1 встановлено, що між сторонами виник спір щодо поділу майна, а саме чотирьох земельних ділянок площею 0,0626 га., 0,02 га., 0,0602 га., 0,022 га., та рухомого майна, перелік якого міститься в уточненому позові від 27 січня 2020 року. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову забороною на відчуження рухомого і нерухомого майна, яке є предметом спору, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність переконливих доказів, які б свідчили про наміри ОСОБА_3 щодо розпорядження (реалізації) рухомого майна, а також, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК Українивизначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову на підтвердження тих обставин, що в подальшому відповідач може розпорядитися спірним майном, позивач надав розписку про передачу трьох кондиціонерів іншій особі в рахунок оплати оренди приміщення. Між тим, як встановлено судом, зазначені кондиціонери були встановлені в минулих роках за місцем здійснення в період підприємницької діяльності відповідача та не були демонтовані, а залишені в тому ж приміщенні в рахунок оплати його оренди, де зберігається й інше її майно. Отже сам по собі факт залишення кондиціонерів у місці монтажу та їх експлуатації не є переконливим доказом, який свідчить про вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію спірного майна чи підготовчі дії до такої реалізації. Також погоджується апеляційний суд з висновком районного суду про те, що позивачем не зазначені індивідуальні характеристики рухомого майна, наявні на речах ідентифікуючих характеристик (марка, модель, рік випуску, серійний номер, колір, тощо), що фактично унеможливлює вирішення питання про заборону відчуження такого майна. Доводи апеляційної скарги про те, що в поданій уточненій позовній заяві 27 січня 2020 року міститься достатня інформація щодо індивідуальних характеристик рухомого майна є безпідставними, оскільки перелічене рухоме майно не містить індивідуальних ознак, які б відрізняли їх від однорідних речей. Аргументи апеляційної скарги про те, що в заяві про забезпечення позову відсутнє клопотання представника позивача про застосування забезпечення позову щодо транспортного засобу не заслуговують на увагу, оскільки зазначена заява містить серед переліку спірного майна, й транспортний засіб. Також суд першої інстанції правильно зазначив в оскарженому судовому рішенні про те, що в переліку спірного майна, зазначеного в заяві про забезпечення позову, вказаний садовий будинок, проте в уточненій позовній заяві від 27 січня 2020 року, на яку посилається позивач, цей об`єкт нерухомості не включений до поділу між сторонами. Отже, суд першої інстанції, дійшовши висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, надав правильну оцінки доводам заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, та обґрунтував недоцільність вжиття таких заходів, пославшись на відповідні норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки питання про забезпечення позову вирішено судом першої інстанції з додержанням вимог процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувала ухвала постановлена з додержанням вимог закону, тому правові підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню у касаційному порядку. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 29 квітня 2020 року.