Ухвала КЦС ВС № 314/4732/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2020 року м. Київ справа № 314/4732/19 провадження № 61-5923ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля. 5 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно - автомобіль Volkswagen Tiguan, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року заяву задоволено та накладено арешт на автомобіль Volkswagen Tiguan, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року - без змін. Не погоджуючись із ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року та постановою Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2020 року, ОСОБА_2 24 березня 2020 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Підставою касаційного оскарження ухвали Вільнянськогорайонного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2020 рокуОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що судами не наведено обґрунтованих мотивів, з яких вони дійшли висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Суд першої інстанції не застосував зустрічне забезпечення, що є його обов`язком відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України. Суд не надав оцінку відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам. Позивачем не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а судом не дано належної оцінки даним обставинам. Вказує, що спосіб захисту, обраний позивачем, не є ефективним. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Постановляючи оскаржувану ухвалу, Вільнянськийрайонний суд Запорізької області виходив із того, що заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно - автомобіль Volkswagen Tiguan, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , безпосередньо пов`язані з предметом спору у даній справі, а саме з визнанням недійсними договорів купівлі-продажу та дарування вказаного майна. Невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами. З висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно суд апеляційної інстанції погодився, оскільки не встановив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля. 5 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно - Volkswagen Tiguan, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , обґрунтовану тим, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказав, що відповідач йому повідомила про намір здійснити продаж даного автомобіля, оскільки він належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Згідно змісту статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з частиною першою статті 150 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення позивача із заявою, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що між сторонами виник спір щодо майна - автомобіля Volkswagen Tiguan, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Позивачем подано позов у зв`язку із оспорюванням правочинів, вчинених щодо вказаного нерухомого майна. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованим і співмірним із заявленими позовними вимогами. Враховуючи наведені обставини та вимоги законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно. Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав оцінку відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не застосував зустрічне забезпечення, відхиляються касаційним судом, оскільки частиною третьої статті 154 ЦПК України визначені випадки, існування яких зобов`язує суд застосовувати зустрічне забезпечення. У даній справі передбачені процесуальним законодавством випадки судом не встановлені. Отже, посилання касаційної скарги на незастосування судом зустрічного забезпечення не є підставою для скасування судового рішення, оскільки підстав, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення немає. Доводи заявника щодо неефективності обраного позивачем способу захисту свого права відхиляються касаційним судом, оскільки, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення щодо забезпечення позову, судом касаційної інстанції не встановлюється ефективність обрання позивачем способу захисту порушеного права, а виключно визначається законність обрання того чи іншого виду забезпечення позову. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2020 року є необґрунтованою, правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2020 року суд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування автомобіля. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов