Постанова 4807 № 318/2054/19

Дата документу 21.04.2020 Справа № 318/2054/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 318/2054/19 Провадження №22-ц/807/1535/20 Головуючий в 1-й інстанції - Васильченко О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарСеменчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року, постановлену у м. Кам`янка-Дніпровська у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року до суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року, провадження у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - закрито в зв`язку з відсутністю предмету спору. Роз`яснено сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Повернуто Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» (МФО 305299, рах. № НОМЕР_1 , ЄДРПОУ 14360570) 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви платіжним дорученням № PROM8B638D від 08.08.2019 р. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження судового розгляду. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем у справі заявлено вимоги, щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком. Вказана заборгованість складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені та штрафів, тому висновки суду з приводу відсутності предмета спору в зв`язку з відсутністю заборгованості по тілу кредиту є безпідставними. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з відсутності предмету спору, оскільки заборгованість за тілом кредиту ОСОБА_1 , згідно підписаної нею заяви б/н від 01.12.2013 року, становить - 0,00 грн., тобто немає заборгованості за кредитом, а відтак наявні підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Такий висновок не може бути визнаний законним і обґрунтованим, колегія суддів з ним не погодилась, враховуючи наступне. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право кожного на розгляд його справи судом передбачено також п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Пороте поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Звертаючись до суду з даним позовом у вересні 2019 року позивач вказував, що відповідачем не виконуються зобов`язання за укладеним 01.12.2014 року кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 31.07.2019 року становить 12361,04 грн., з яких: 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 707,07 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 7974,53 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 2614,63 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 564,81 грн. - штраф (процентна складова). Таким чином, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості відповідача перед Банком за кредитним договором від 01.12.2013 року, що підтверджується наданим до матеріалів справи розрахунком заборгованості, яка складається з таких складових, як борг зі тілом кредиту, включаючи прострочене тіло, борг за пенею та штрафом. Наявність чи відсутність заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором не свідчить про відсутність предмету спору, крім того, висновки, щодо цього можуть бути зроблені лише в ході судового розгляду при постановці рішення у справі, а тому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі. Зважаючи на викладене, оскаржувана ухвала суду не може бути визнана законною і обґрунтованою, перешкоджає подальшому провадженню у справі, з огляду на положення пункту 4 частини 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Ухвалу Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2019 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 22 квітня 2020 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков