Постанова 4807 № 336/4979/19

Дата документу 08.04.2020 Справа № 336/4979/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 336/4979/19 Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І. № 22-ц/807/989/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 квітня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Полякова О.З. Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ В серпні 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг від 14.01.2015 року, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач карткою скористався, отримавши кошти, але умови договору не виконав, грошові кошти не повернув. Посилаючись на зазначені обставини просило суд, стягнути заборгованість у сумі 51804,68 гривень та судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2019 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 51804,68 гривень в рахунок погашення заборгованості за договором про надання банківських послуг від 14.01.2015 року; судовий збір в сумі 1921 гривня. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а також стягнути всі понесені судові витрати. Позивач, отримавши ухвалу про відкриття провадження в справі, не скористався правом на надання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. За ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення не відповідає таким вимогам. Суд першої інстанції вважав встановленим, що 14.01.2015 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг, який складається з Анкети-заяви, пам`ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів. Відповідно до укладеного договору відповідач отримав кредитну картку з встановленим лімітом, якою згодом скористався, зобов`язавшись щомісяця сплачувати банку ануїтетними платежами грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, комісії, а також інших платежів згідно умов договору. Аналізуючи умови нібито укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції виходив з порушення відповідачем Умов та правил надання банківських послуг. Зокрема, як зазначив суд, відповідно до п.1.1.7.11 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не поінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Клієнт зобов`язаний у разі невиконання зобов`язань за договором на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту й овердрафту), оплати винагороди банку, згідно з п. 1.1.2.1.8 Умов та правил надання банківських послуг. Згідно з пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил у разі виникненні прострочених зобов`язань на суму від 100 грн., клієнт сплачує пеню, відповідно до встановлених тарифів. Пеня нараховується в день нарахування процентів за кредитом. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш, ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та 5% від ціни позову. У разі виникнення прострочених зобов`язань за борговими зобов`язаннями на суму від 100 гривень, позичальник сплачує банку пеню, відповідно до встановлених тарифів. Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту, відповідно до п. 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг. Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції взагалі не проаналізував ані фактичні обставини справи, ані доводи відповідача, ані усталену судову практику. Так, суд вважав, що для повного задоволення позову достатнім є наданий позивачем розрахунок, з якого вбачається що відповідач належним чином зобов`язання з повернення грошових коштів не виконував, в результаті чого станом на 26.03.2019 року виникла заборгованість в загальній сумі 51804,68 гривень, з яких 13014.28 гривень заборгованість за простроченим тілом кредиту, 34204,21 гривень пені, 1643,11 гривень пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень, 2943,08 гривень штраф. З цього ж розрахунку на думку суду першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_1 періодично здійснювались оплати за кредитним договором, остання сплата датована 01.09.2017 року, а відтак позивачем не пропущено строк позовної давності при цьому як до основних так і до додаткових вимог щодо стягнення штрафів та неустойки, а всі розрахунки зроблені на підставі умов укладеного договору. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що він не отримував кредиту, мав лише карту для виплат, на яку отримував заробітну плату, а для усунення суперечностей просив витребувати докази укладення договору. Суд першої інстанції в порушення положень ч.5 ст. 12 ЦПК відхилив клопотання про витребування від позивача належних доказів укладення договору та узгодження сторонами їх умов. Судова колегія враховує, що матеріали справи, якими було обґрунтовано позов, взагалі не містять жодних належних підтверджень укладення договору на певних умовах. Так, позивач посилається на те, що між сторонами було укладено кредитний договір з лімітом у 300 гр. 14 січня 2015 року, проте анкета-заява, нібито підписана відповідачем, взагалі не містить жодних умов договору; відсутні відомості про вид отриманої картки, розмір кредитного ліміту, процентів за користування кредитними коштами тощо. Суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що Умови, які викладені у пунктах укладеного між банком та позивачем кредитного договору і додатків до нього, були погоджені сторонами у встановленому законом порядку і позичальник проти них не заперечував, тобто договір є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства. За ст. 509 ЦК України, за якими зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 ч.2 ст. 11 ЦК України, визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст.1054 ЦПК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно положень статей 626, 628, 638, 640, 1066, 1071 ЦК України, договір повинен містити реквізити кредитного договору, однак ні анкета-заява, . на яку посилається позивач, ні «Умови та правила надання банківських послуг», витяг яких надано до суду, ні розрахунок заборгованості, ні банківська Виписка по особовому рахунку, а тим більше паспорт на ім`я відповідача не містять та не передбачають реквізитів договору, у тому числі кредитного. Ні розрахунок заборгованості, ні банківська Виписка по особовому рахунку, ні заява анкета, у тому числі і паспорт на ім`я відповідача не містять Умов, Правил та Тарифів про які зазначає позивач. Крім того, судова колегія враховує, що не надано доказів про те, що відповідач під особистий підпис погодився з умовами, правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, правилами користування платіжною карткою. Це узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду викладеними в постанові від 05.03.2018 по справі №192/156/17-ц, в постанові від 16.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, у постанові від 30.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, постанові від 18.04.2018 по справі №234/10860/16-ц та постанові від 11.07.2018 року у справі №356/1261/16-ц. У зв`язку з зазначеним, судова колегія вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку на які посилається позивач, а ті, що додані до справи так і ті, які розмішені на банківському сайті в Інтернет мережі, на які посилається позивач, а отже і правила користування платіжною карткою, про які позивач зазначав у позові, не можуть бути застосовані до відносин сторін. Крім того, згідно частин 1 та 2 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Однак, у даних спірних правовідносинах, відкриття рахунку на підставі письмової заяви за відсутності належно оформленого договору узгодженого усіма сторонами, не передбачено не лише вищенаведеними приписами законодавства, а також і вимогами спеціального законодавства: Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», нормативно-правовими актами Національного банку України, які, відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про Національний банк України», повинні виконуватися у тому числі банками, підприємствами, організаціями та установи незалежно від форм власності (в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин - ст.3 ЦПК України) Одними з таких обов`язкових до виконання нормативно-правовими актами є «Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» затвердженого Постановою правління Національного банку України №223 від 30.04.2010 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.07.210 р., так, наприклад, пунктом 1.4 якого визначено, що користувачем платіжних послуг є фізична або юридична особа, яка відповідно до договору за допомогою спеціального платіжного засобу користується платіжною послугою як платник та/або одержувач. «Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків національній і іноземній валютах», затверджена постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 р. №492, відповідно, наприклад, до п.1.5, 1.9 якої, визначено, що Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції, при цьому Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис. Та, між інших, з положень визначених пунктами 1.18, 1.19 зазначеної Інструкції, встановлено, що у разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку, тексти заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів (за потреби) можуть бути зазначені в договорі банківського рахунку між банком і клієнтом - фізичною особою за довільною формою, але із збереженням реквізитів, передбачених у відповідних додатках до цієї Інструкції. Отже, з наведеного вище вбачається, що заява, що була написана відповідачем 24.11.2009 р. може бути зазначена у Договорі банківського рахунку, а не замінює собою Договору. Посилання позивача щодо існування між сторонами договору приєднання, який регламентується ч.1 ст.634 ЦК України не є переконливими, тому що положеннями даної норми визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Разом з тим у справі відсутні докази на підтвердження того до яких саме умов приєднався відповідач укладаючи договір. Основною умовою відкриття рахунку, видачі платіжної картки є не написання заяви, а має бути укладання договору, який повинен відповідати вимогам чинного законодавства. Відповідно до положень ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, позивач має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц). У зв`язку зі встановленням відсутності узгодженого усіма сторонами договору, або договору приєднання, укладених між позивачем та відповідачем, неможливим та безпідставним є і нарахування позивачем відповідачу, зазначених у позові, процентів, пені та штрафів та застосування при вирішенні питання, у тому числі і розрахунку заборгованості, наданого позивачем. Суд першої інстанції зазначив проте, що вважає встановленим ту обставину, що відповідач користувався кредитними коштам, але наданий розрахунок заборгованості взагалі не містить таких відомостей. Висновок судової колегії про недоведеність існування між сторонами укладеного на певних умовах договору, узгоджується з правовими позиціями, викладеними Великою Палатою Верховного Суду 03 липня 2019 року у постанові в справі № 342/180/17 Провадження № 14-131цс19. Зокрема, у зазначені постанові було зроблено висновок, що не можна вважати договір укладений на умовах зазначених позивачем, якщо матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, як зазначив Верховний суд у зазначеній постанові, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Наданий позивачем витяг з Правил надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що наявність в справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відтак відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Тож з урахуванням наданих позивачем доказів відсутні жодні підстави для висновку про отримання відповідачем будь-яких кредитних коштів. Відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачений судовий збір в розмірі 2881,50 гр., який у відповідності до положень ст.141 ЦПК підлягає компенсуванню на його користь за рахунок позивача. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, судова колегія вважає вимоги відповідача такими, що не підлягають задоволенню з урахуванням того що ним не надано ані розрахунок таких витрат, ані їх обґрунтування у відповідності до ст. 137 ЦПК. За ст. 137 ЦПК розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Всупереч зазначеним положенням договір про надання послуг адвоката не містить розмір сум, необхідних для надання правничої допомоги, відповідачем не наданий розрахунок з детальним описом робіт, у доданому до апеляційної скарги акті приймання передання послуг також немає детального розрахунку з зазначенням витраченого адвокатом часу. З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові та компенсацію відповідачеві за рахунок позивача витрат по сплаті судового збору. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2019 рокупо цій справі скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 881, 50 гр. ( дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гр. 50 коп.). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 8 квітня 2010 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: О.З. Поляков С.В. Кухар