Постанова 4807 № 316/1733/20

Дата документу 28.01.2021 Справа № 316/1733/20 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 316/1733/20Головуючий у 1-й інстанції Бульба О.М. Пр. № 22-ц/807/365/21Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 листопада 2020 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У травні 2020 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-6), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 26.08.2016 року станом на 20.04.2020 року у розмірі 34300,97 грн., яка складається з: 22959,51 грн. заборгованості за тілом кредиту, у тому числі: 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 22939,51 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту; 00,00 грн. - заборгованості по нарахованими відсотками; 9231,89 грн. заборгованості за простроченими відсотками; 00,00 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 00,00 - пені; 00,00 грн. комісії, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 1609,57 грн. штраф (процентна складова), від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 2102,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи, визначено суддю суду першої інстанції Бульба О.М. (а.с. 76). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 79) відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження. Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 листопада 2020 року (а.с. 88-91) у задоволенні позову Банку у цій справі відмовлено. За заявою відповідача ОСОБА_1 вищезазначене заочне рішення судом першої інстанції не переглядалось, в апеляційному порядку не оскаржувалось. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк, як позивач, у своїй апеляційній скарзі (а.с. 95-115) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі; стягнути з відповідача судові витрати. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 118). Ухвалою Запорізького апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 01 грудня 2020 року (а.с. 119), справу призначено до апеляційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 121). В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу Банку станом на час розгляду цієї справи апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 367 ч. 4 ЦПК України). Згідно із ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: - залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1), - скасувати судове рішення … частково і у відповідній частині ухвалити нове рішення (п.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення… частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у задоволенні позову у цій справі у повному обсязі, керувався ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 83, 89, 95, 128, 130, 131, 141, 223, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 273, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України та необґрунтованості та недоведеності всіх позовних вимог Банку у цій справі, відсутності підстав для задоволення останніх. Оскільки, відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при розгляді справ застосовує, як джерело права, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до положення пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Сторона позивача вважає, що ОСОБА_1 (відповідач по справі) підписавши 26.08.2016 р. Заяву б/н підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі Договір). Що даною Заявою б/н від 26.08.2016 р. відповідач був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Формулярами та стандартними формами укладеного з відповідачем Договору, відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, позивач вважає саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які додані до позовної заяви, згідно яких обслуговується відповідач. Представник позивача у змісті позову та вимог, ставить питання про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 26.08.2016 р., при укладанні якого, як зазначено представником позивача, сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, станом на 20.04.2020 р., в розмірі 34300,97 грн., яка фактично складається з наступного: 22959,51 грн. заборгованості за тілом, у тому числі: 20,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 22939,51 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9231,89 грн. заборгованість за простроченими відсотками; штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 1609,57 грн. штраф (процентна складова). При цьому, на доведення наявності існування заявлених грошових (кредитних) зобов`язань у відповідача перед позивачем, які представник позивача вважає, що виникли 26.08.2016 р., про що зазначено у змісті позову та вимогах, сторона позивача вказує на те, що доказами, які підтверджують викладені у позовній заяві обставини є: Розрахунок заборгованості; Виписка по рахунку; Довідка про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку; Довідка про видачу картки; Копія заяви позичальника; Витяг з «Тарифів»; Витягом з «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання; Копією наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» та «Тарифів» у редакції, що діяла на момент підписання заяви; Копією документу, що посвідчує особу відповідача. Разом з цим, суд вважає, що стороною позивача не доведено як існування кредитного договору про надання банківських послуг б/н від 26.08.2016 р. укладеного між позивачем та відповідачем так і договору приєднання до умов кредитного договору про надання банківських послуг б/н від 26.08.2016 р. відповідно до положень ст.634 ЦК України та, взагалі, не доведено наявності грошових (кредитних) зобов`язань у відповідача перед позивачем, які як зазначає сторона позивача виникли саме 26.08.2016 р., заборгованість з яких позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 статті 509 ЦК України, передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України, визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положеннями статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частин 1 та 2 статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно частини 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) зроблено висновок, зокрема про те, що згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до статті 1049 ЦПК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Зі змісту доданої до позовної заяви представником позивача Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приват Банку для індивідуальних клієнтів, часник підприємців і керівників корпоративних клієнтів б/н датою її підписання ОСОБА_1 26.08.2016 р. (а.с.27) (далі Анкета-заява б/н від 26.08.2016 р.) не встановлено мети її підписання відповідачем, оскільки, крім зазначення про згоду відповідача на те, що дана заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг та тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, які знаходяться у рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, що відповідач ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладання і згоден з умовами, дана Анкета-заява б/н від 26.08.2016 р. не містить даних що це за банківські послуги на які надав відповідач свою згоду, у тому числі що це є послуги з кредитування. Анкета-заява б/н від 26.08.2016 р. не містить ні виду карткового рахунку, у тому числі кредитного, ні його номеру, ні розміру грошового зобов`язання (кредитного ліміту), ні базової процентної ставки, ні умов про встановлення будь-яких видів відповідальності за порушення грошового зобов`язання та їх розміру, строку дії рахунку та обов`язку щодо повернення кредиту, як і не містить посилань на те, що складовими даної Анкети-заяви є: «Умови та правила надання банківських послуг» (дата їх затвердження, номер наказу, тощо) та «Тарифи», як ті на які посилається представник позивача у змісті позову, так і «Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та «Умови та правила надання банківських послуг», витяги з яких надано представником позивача до матеріалів позовної заяви (а.с.28, 29-64). Крім того, Анкета-заява б/н від 26.08.2016 р. (а.с.27) взагалі не містить волевиявлення відповідача на те, що він, ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, надав свою згоду на відкриття кредитного рахунку в Банку позивача для отримання на нього будь-яких грошових коштів позивача у користування та пов`язаних з цим обов`язків щодо виконання грошових зобов`язань перед позивачем, у тому числі тих про які зазначає представник позивача у змісті позову. Самі ж: Витяг з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с.28) та Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» (а.с.29-64) - не містять та не передбачають можливості їх підписання позичальником (відповідачем по справі) та інших даних які б ідентифікували особу відповідача та його згоду із зазначеними в цих документах Умовами, Правилами та Тарифами надання банківських послуг, в даному випадку з кредитування, у тому числі і визначених ними обов`язків та відповідальності, які мали місце на дату підписання Анкети-заяви б/н від 26.08.2016 р. Наявності даних з яких було б можливо встановити, що зазначені Витяги з «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів» відносяться до грошових зобов`язань відповідача перед позивачем які виникли 26.08.2016 р. (дати підписання - заяви) як про це зазначає сторона позивача, судом не встановлено. Верховний Суд в постанові від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), також зробив правовий висновок про те, що Умови та Правила надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування (що зазначено і Верховним Судом України в постанові від 11.03.2015 р., провадження №6-16цс15). А отже є безпідставними, як посилання позивача так і долучення до матеріалів позову, будь-яких Умов, Правил та Тарифів, у тому числі і тих які розміщені на офіційному сайті позивача www.privatbank.ua, за якими позивачем обслуговуються кредитні рахунки, якщо вони не містять волевиявлення відповідача на погодження зазначених в них умов, шляхом їх підписання відповідачем. За зазначених обставин, є неможливим застосування правил частини 1 статті 634 ЦК України, оскільки позивачем не надано, а судом не встановлено, наявності будь-яких формулярів або інших стандартних форм щодо видачі, отримання відповідачем кредитних коштів від позивача, умов їх використовування та обов`язку з їх повернення, які виникли саме 26.08.2016 р. Судом, з аналізу даних зазначених у доданих позивачем до матеріалів позову: Банківської виписки по договору б/н станом на 23.04.2020 р., яка відображає факт виконання господарських операцій за особовим рахунком відкритим в Банку позивача (а.с.19-24зворот), Довідки про видачу кредитних карток за підписаним кредитним договором б/н між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (а.с.26), Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) (а.с.25), не встановлено, що ці документи мають відношення до фінансових зобов`язань між позивачем та відповідачем, які виникли 26.08.2016 р. на підставі підписаної відповідачем Анкети-заяви б/н від 26.08.2016 р., враховуючи наступне. У Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) (а.с.25) зазначено: номер рахунку: НОМЕР_1 , старт карткового рахунку: 11.11.2016 р., зміна кредитного ліміту з 11.11.2016 р.. У Довідці про видачу кредитних карток за підписаним кредитним договором б/н між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 зазначено номери карток, проте першою датою відкриття вказано: 11.11.2016 (а.с.26). Банківська виписка по договору б/н станом на 23.04.2020 р. (а.с.19-24зворот) містить відображення операцій за особовим рахунком починаючи з 11.11.2016 р. у вигляді встановлення кредитного ліміту та здійснення фінансових операцій, у тому числі, з користування грошовими коштами по вказаних у ній рахунках, починаючи з 11.11.2016 р. (а.с.24зворот). Наявності доказів з яких би прослідковувалось отримання відповідачем 26.08.2016 р. від позивача грошових коштів та користування ними у період до 11.11.2016 р. судом не встановлено. Тобто, зазначені документи підтверджують існування припущень наявності грошових зобов`язань у відповідача перед позивачем, які виникли 11.11.2016 р., що також вбачається і з Розрахунків заборгованості доданих представником позивача до позовної заяви (а.с.11-17зворот, 18-18зворот), оскільки 1 рядок Розрахунків заборгованості датовано: 11.11.2016 р. (а.с.11) та 01.10.2019 (а.с.18). Разом з цим, не є предметом позову фінансові зобов`язання, в разі їх наявності, які виникли між позивачем та відповідачем 11.11.2016 р., оскільки позивач заявляє про існування кредитного договору про надання банківських послуг б/н від 26.08.2016 р. та ставить питання у вимогах саме про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 26.08.2016 р., наявності грошових зобов`язань за яким, як то: відкриття кредитного рахунку та/або видача кредитної картки, користування грошовими (кредитними) коштами позивача зі сторони відповідача в період з 26.08.2016 р., судом не встановлено. Копія паспорта на ім`я відповідача (а.с.6768зворот) також не підтверджує існування грошових зобов`язань у відповідача перед позивачем, які виникли 26.08.2016 р., враховуючи також і те, що датою підписання посвідчення копії паспорта зазначено 16.08.2018 р. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до положень ст.83 ЦПК України, сторони повинні надати суду докази. Відповідно до правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 р. по справі №161/16891/15-ц саме позивач повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах встановлених договором. Відповідно до статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України). Підстав звільнення від доказування (ст.82 ЦПК України) - судом не встановлено. Європейський Суд з прав людини у п.43 рішення від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України», п.53 рішення від 20.09.2012 р. у справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою. Тобто, розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що за підстав якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача та наявних у суду матеріалів, за зазначених вище обставин, норм матеріального та процесуального права, відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись можна лише частково з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає лише частково. Так, хоча суд першої інстанції правильно врахував у цій справі правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131 цс19), який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, та правильно відмовив Банку у стягненні з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 26.08.2016 року станом на 20.04.2020 року у вигляді 9231,89 грн. заборгованості за простроченими відсотками, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 1609,57 грн. штраф (процентна складова). Доводи апеляційної скарги Банку у цій частині є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію Банку, як позивача у цій справі, викладену в його позові, яку він та його представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Суд першої інстанції розглянув дану справу в цій частині з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування Банку, як позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі в частині відмови у задоволенні позову Банку відсутні. Банк не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову до відповідача у цій справі в частині стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 26.08.2016 року станом на 20.04.2020 року у вигляді 9231,89 грн. заборгованості за простроченими відсотками, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 1609,57 грн. штраф (процентна складова). Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доказами, передбаченими ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, які можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скаргу Банку, є надані апеляційному суду останнім до його апеляційної скарги докази, а саме: - довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 27.06.2008 року, яка, як наполягає Банк, підписана саме відповідачем ОСОБА_1 , хоча в якій ПІБ особи прямо не зазначено (а.с. 102), - довідка Банку про строк дії картки відповідача до 05/22 (а.с. 101), - виписка по рахунку відповідача станом на 23.04.2020 рік (а.с. 104-109). Однак, при вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах цієї справи, строк дії картки та виписка по рахунку відповідача не впливають на правильність вирішення цієї справи судом. Разом із тим, Банком не було надано у матеріали цієї справи суду першої інстанції чи апеляційному суду довідки із підписом відповідача ОСОБА_1 про ознайомлення останнього саме з Умовами та правилами надання послуг Банком, які були додатком до вищезазначеного позову у цій справі (а.с. 29-66) та у тому числі в частині розміру відсотків, штрафів тощо. Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 27.06.2008 року, яка, як наполягає Банк, підписана саме відповідачем ОСОБА_1 , в якій ПІБ особи прямо не зазначено (а.с. 102), якщо, навіть, припустити, що на останній дійсно є підпис відповідача ОСОБА_1 , то остання не може свідчити про ознайомлення та погодження ОСОБА_1 27.06.2008 року саме із вищезазначеними Умовами та правилами надання банківських послуг Банком (а.с. 26-66), що були додані Банком до його позову у цій справі. Оскільки, загальнодоступною в Інтернет інформацією є те, що Умови Банку неодноразово змінювались з 2008 року, у тому числі згідно із наказом № СП-2020-256 від 06.03.2010 року, та відповідно, остання не може бути невід`ємною частинного договору Банку із ОСОБА_1 № б/н від 26.08.2016 року. Проте, суд першої інстанції допустився у цій справі помилки, відмовивши Банку у задоволенні позовних вимог до відповідача про стягнення фактично отриманих коштів 22959,51 грн. та судового збору пропорційної до цієї суми 1406,96 грн. Так, апеляційним судом встановлено що, з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 року у справі 342/180/17, який є обов`язковим для врахування загальними судами у цій справі в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, Банк має право на стягнення з відповідача у цій справі лише фактично отриманої суми 22959,51 грн. Оскільки, з розрахунку заборгованості відповідача (а.с.11-17) апеляційним судом встановлено, що останній користувався кредитними грошовими коштами. Банк у своєму позові у цій справі (а.с. 4) просив стягнути з відповідача на користь Банку фактично отриману суму коштів (заборгованість за тілом кредиту) на загальну суму 22959,51 грн. Розмір останньої відповідачем належними, допустимими доказами у цій справі не спростовано, контррозрахунок суду відповідачем у цій справі не наданий. Докази повернення цих коштів відповідачем на користь Банку у добровільному порядку станом на час ухвалення рішення судом у цій справі відсутні. На припущеннях ґрунтуються висновки суду першої інстанції у цій справі у цій частині позовних вимог Банку, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи. За таких обставин, апеляційну скаргу Банку слід задовольнити частково, заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 листопада 2020 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку до відповідача про стягнення 22959,51 грн. та судового збору пропорційної до цієї суми 1406,96 грн. (розрахунок: сума задоволених позовних вимог Банку 22959,51 грн. *судовий збір, сплачений Банком за подачу позову, у розмірі 2102,00 грн. (а.с.1)/ сума заявлених позовних вимог Банком 34300,97 грн. (а.с. 5 зворот) слід скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку 22959,51 грн. та судовий збір пропорційної до цієї суми 1406,96 грн., в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. ч. 1, 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги Банку лише частково при вищевикладених обставинах, з відповідача на користь Банку слід також стягнути судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи апеляційним судом, пропорційно до суми задоволених позовних вимог у вигляді судового збору у розмірі 2110,45 грн. (розрахунок: сума задоволених позовних вимог Банку 22959,51 грн. *судовий збір, сплачений Банком за подачу апеляційної скарги, у розмірі 3153 грн. (а.с. 93)/ сума заявлених позовних вимог банком 34300,97 грн. (а.с. 5 зворот). Керуючись ст. ст. 7, 12, 141, 367-369, 371-372, 374-376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 03 листопада 2020 року у цій справі скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку до відповідача про стягнення 22959,51 грн. та судового збору пропорційної до цієї суми 1406,96 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) 22959,51 грн. та судовий збір пропорційної до цієї суми 1406,96 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи апеляційним судом, у вигляді судового збору у розмірі 2110,45 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 28.01.2021 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.