Постанова 4855 № 826/13620/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13620/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді: Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26 липня 2018 року №112906-1305-2656, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання із сплати земельного податку з фізичних осіб в сумі 52 904,60 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Доводи апелянта аналогічні обґрунтуванням позовної заяви та, зокрема, стосуються того, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, позаяк позивач не є суб`єктом сплати земельного податку за вказану земельну ділянку у розумінні пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України з огляду на те, що відомості про нього як про землекористувача/землевласника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 до Державного земельного кадастру не внесені, та речові права на таку земельну ділянку за ним не зареєстровані. У відзиві Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на апеляційну скаргу зазначено про її необґрунтованість та вказано, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнято з належним встановленням обставин справи, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем нараховано земельний податок, а обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 » загальною площею 219,3 кв.м та будівля «Б» загальною площею 298,1 кв.м. У листі Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 20 березня 2017 року № 057027-057/К-347-3054 зазначено, що за даними міського земельного кадастру земельна ділянка на АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_1 площею 869,48 кв.м. (код ділянки 85:341:0002) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування. У зв`язку з викладеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2018 року №765497-1305-2656, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання по земельному податку. Рішенням Державної фіскальної служби України від 12 липня 2018 року №10043/К/99-99-11-02-01-14 частково задавлено скаргу позивача та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2018 року №765497-1305-2656 на суму 47 506,16 грн. 26 липня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2018 року №112906-1305-2656, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання із сплати земельного податку з фізичних осіб в сумі 52 904,60 грн. Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а відповідачем належним чином підтверджено правомірність свого рішення та відповідність останнього вимогам чинного законодавства, з огляду на те, що бездіяльність позивача щодо оформлення права постійного користування на земельну ділянку, на якій розташовані належні позивачу нежитлові приміщення не є підставою для звільнення позивача від сплати земельного податку, що свідчить про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Оцінюючи доводи апелянта у взаємозв`язку з обставинами справи, колегія суддів виходить з наступного. Як вказано вище, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать одноповерхові нежилі (виробничі) будівлі АДРЕСА_1 , в тому числі будівля літ. «А» загальною площею 219,3 кв.м та будівля літ. «Б» - 298,1 кв.м. За даними реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 29 квітня 2000 року вказані нежилі будівлі зареєстровані за позивачем. У відповідності до пункту 4 нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 21 квітня 2000 року, укладеного між позивачем (як покупцем) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплексний центр ДРО Гарантія» (як продавцем) вбачається, що вказані нежилі будівлі розташовані на земельній ділянці розміром 0,09 га, наданій продавцю в постійне користування на підставі рішення Київської міської ради від 30 вересня 1999 року № 53/555. Положеннями ст. 206 Земельного кодексу України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно з статтями 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Згідно з статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України). Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків). Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що вказана земельна ділянка не є земельною ділянкою у розумінні чинного законодавства, відомості про неї не внесені до Державного земельного кадастру, вона належним чином не облікована та не має кадастрового номеру, а позивач не внесений до Державного земельного кадастру як землекористувач вказаної земельної ділянки, з огляду на таке. Верховний Суд у постанові від 23.05.2019 у справі № 826/1430/16 дійшов висновку, що питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України. Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК). Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності (чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 19.06.2018 (справа № 826/8009/16), від 23.05.2019 (справа № 826/1430/16), від 29.09.2019 (справа № 824/866/17-а), суд не приймає до уваги доводи позивача щодо відсутності обов`язку по сплаті земельного податку з підстав відсутності інформації щодо державної реєстрації земельної ділянки за позивачем у Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у міському земельному кадастрі, оскільки незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відтак, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ІІК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок виконано, та у встановленому порядку обґрунтовано правомірність свого рішення. Таким чином, з урахуванням обставин справи, правового регулювання та висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що всі наведені апелянтом доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, який вірно вказав, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.242, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Парінов А.Б. Судді: Беспалов О.О. Ключкович В.Ю