Постанова 4855 № 640/22168/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22168/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., при секретарі судового засідання Гужві К.М., за участю представників учасників судового процесу: від позивача: Мацкевич Д.А., від відповідача: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до судді Києво- Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Наталії Сергіївни про визнання протиправною бездіяльності - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Наталії Сергіївни відповідно до змісту якого просить суд: - визнати протиправною бездіяльність судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Наталії Сергіївни, яка виражається в недотриманні встановленого законом 5-ти денного строку та не призначення до судового розгляду її клопотання про скасування заходів забезпечення позову від 10.06.2019 по справі № 369/11811/17. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням та вважаючи, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, позивач звернулась до суду з даною апеляційною скаргою, відповідно до змісту якої просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що Конституцією України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує. Разом з цим, позивач вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за її позовною заявою з наведених в оскаржуваному рішенні підстав, фактично безпідставно позбавив її права доступу до суду та права на захист її порушених прав. Наголошує, що оскаржувана бездіяльність посадової особи судової гілки влади - судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. пов`язана зі здійсненням владних управлінських функцій, а саме не вирішенням процесуального питання, що входить до її посадових обов`язків. Таким чином, позивач наполягає на тому, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Відповідач у судове засідання не з`явився та явку уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про причини їх неявки суду не повідомив та будь-яких заяв або клопотань до суду не надав. Керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів визнала за можливе провести апеляційний розгляд справи за даною явкою. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Як було встановлено судом першої інстанції, вбачається зі змісту позовної заяви, а також наголошується апелянтом у апеляційній скарзі, звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом обумовлено незаконною, на її думку, бездіяльністю судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Наталії Сергіївни, яка виражається в недотриманні встановленого законом 5-ти денного строку та не призначення до судового розгляду її клопотання про скасування заходів забезпечення позову від 10.06.2019 по справі № 369/11811/17. З огляду на зазначене та вважаючи, що законні права та інтереси можуть бути захищені судом шляхом визнання протиправною відповідної бездіяльності судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С., позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з даним позовом. Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі суд першої інстанції керуючись приписами п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України виходив з того, що оскаржувані дії/бездіяльність судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. не пов`язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у зв`язку з чим дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, а тому не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства. Вирішуючи питання щодо правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів. Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, положеннями ч. 1 ст. 3 КАС України передбачено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Як встановлено судом, позивач - фізична особа звернулась до суду з даним позовом до судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С., яка виражається в недотриманні встановленого законом 5-ти денного строку та не призначення до судового розгляду її клопотання про скасування заходів забезпечення позову від 10.06.2019 по справі № 369/11811/17. Отже, з наведеного слідує, що спірні правовідносини виникли з приводу реалізації судом (суддею) передбачених процесуальним законом дій. У свою чергу, судова колегія зазначає, що згідно з приписами п.1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Згідно з п. 2 цієї ж частини публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Пунктом 7 вказаної норми визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Разом з цим, судова колегія зауважує, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності. Водночас дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються виключно в порядку, визначеному процесуальними законами. Аналогічної правової позиції дотримується також Верховний Суд про що останнім зазначено, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18, а також в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 636/5534/15 та ухвалі цього суду від 14.03.2019 у справі № 826/17336/18. До того ж, згідно з висновком Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001, відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Отже, колегія суддів, здійснивши аналіз норм Конституції України, а також законодавства України, яке регулює діяльність суду з вказаних питань, приходить до висновку, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до норм чинного законодавства особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Питання ж притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя». Тобто, з наведеного слідує, що чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя в іншій спосіб, ніж шляхом звернення до суду з адміністративним позовом. При цьому, колегія суддів зауважує, що відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Разом з цим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у розумінні положень ч.1 ст. 2, п. 1, 7 і 9 ст. 4, ст. 19, ч.3 ст. 46 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Аналогічне правову позицію було викладено Пленумом Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" у постанові від 12 червня 2009 року № 6, де зазначено, що відповідно до положень ч. 1 ст. 2, пунктів 1, 7 і 9 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 КАС України (частини першої статті 2, пунктів 1, 2, 7 і 9 статті 4, статті 19, частини третьої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції після 15 грудня 2017 року) суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. виконувала повноваження, пов`язані зі здійсненням правосуддя у справі, та не здійснювала владних управлінських функції в розумінні КАС України, а тому даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у рішеннях, пов`язаних із вирішенням юрисдикційних спорів, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на викладене такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду. Така правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 від 30 січня 2019 року по справі №803/3/18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Враховуючи, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання апеляційної скарги необґрунтованою. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, колегією суддів встановлено, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва про відмову у відкритті провадження у справі є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 308, 312, 313,315-316, 321-322, 325, 328 КАС України суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя: А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович