Постанова 4803 № 201/10746/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3206/20 Справа № 201/10746/19 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 57 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «СП Днепропетровсклифт-2», третя особа ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що його неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування від 03 листопада 2017 року є власницею квартири АДРЕСА_1 , в якій він проживає разом із донькою. З 13 вересня 2017 року до 03 листопада 2017 року він був власником зазначеної квартири. До отримання у дар зазначеної квартири, власником квартира була ОСОБА_2 . Після укладення, зокрема, 25 березня 2003 року між ним і ОСОБА_2 договору дарування, він не зареєстрував своє право власності на вказану квартиру, не мешкав в ній, а тому не міг набути право власності на квартиру. З 09 вересня 2004 року в квартирі мешкала ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. У судовому порядку йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення витрат на комунальні платежі, й зв`язку із чим він звернувся до відповідачів із заявами про зарахуванням йому боргів лише з часу набуття права власності на квартиру його донькою. З урахуванням того, що відповідачі продовжують нараховувати загальну суму боргу, просив суд зобов`язати відповідачів розділити борги на рахунках з моменту виникнення у нього права власності, а саме з 13 вересня 2017 року та рахувати борг до 13 вересня 2017 року за ОСОБА_2 , з 13 вересня 2017 року по 03 листопада 2017 року за ОСОБА_1 , з 03 листопада 2017 року по теперішній час за ОСОБА_3 (представник ОСОБА_5 ); застосувати позовну давність в три роки з моменту звернення до суду з позовною заявою про розподіл боргів за комунальні послуги. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що власником квартири АДРЕСА_1 є неповнолітня ОСОБА_1 , в той час як до суду із даною позовною заявою щодо розділу боргів на особових рахунках за зазначеною адресою звертається ОСОБА_1 , який не зазначає, що діє від імені доньки, а навпаки, вказує, що законним представником власника квартири є ОСОБА_5 . Одночасно з цим, суду не були надані докази звернення позивача до відповідачів із заявами про розподіл рахунків і відмови у їх задоволенні. Більш того, заборгованість за адресою квартири АДРЕСА_1 нарахована з урахуванням трирічного строку позовної давності. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також були допущені суттєві порушення норм процесуального права, оскільки 25 березня 2003 року від ОСОБА_2 він не прийняв указану квартиру в дар, договору дарування і державної реєстрації у нього не було, в квартирі не мешкав, тому на той час згідно чинного законодавства не міг бути законним власником, але не зважаючи на всі обставини справи від відповідачів продовжують надходити повідомлення про боргові суми з урахуванням боргу інших осіб на ім`я неповнолітньої доньки. 21 лютого 2020 року КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради подало відзив на апеляційну скаргу, який мотивовано тим, що з 29 квітня 2003 року квартира АДРЕСА_1 належала позивачеві, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяло законодавство, що не передбачало обов`язкову реєстрацію права власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 43). 03 листопада 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Драпатою О.М. був посвідчений договір дарування, за яким ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_5 , квартиру АДРЕСА_1 . В договорі зазначено, що квартира, яка відчужується, належить дарувальнику на підставі договору дарування квартири, посвідченого 29 квітня 2003 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дубовенко В.О. за реєстровим № 1-574; право власності зареєстровано 13 вересня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Калініченко Т.В. (а.с. 4). 29 січня 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_5 звернулись до КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради із сумісною заявою, в якій зазначено, що 30 листопада 2017 року ОСОБА_5 , якою одноособово підписана заява, подано до підприємства звернення про розподіл боргу з оплати послуг на особовому рахунку 600-90146 між попереднім власником ОСОБА_2 і теперішнім власником неповнолітньою ОСОБА_3 , яка є донькою ОСОБА_5 (а.с. 10). Аналогічну заяву від імені ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , підписану лише ОСОБА_5 , направлено поштою до ТОВ «СП Днепропетровсклифт-2» (а.с. 11). Згідно з листом ТОВ «СП Днепропетровсклифт-2», який надійшов до суду 23 жовтня 2019 року, за особовим рахунком № 23-40046, який належить ОСОБА_1 , числиться заборгованість в розмірі 3 053,83, в тому числі 2 012,23 грн. - підлягають списанню у зв`язку із застосуванням позовної давності, решта - 1 041,60 грн. підлягає сплаті. Борг з 13 вересня 2017 року становить 980,75 грн. (а.с. 22). З роздруківки КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_3 , вбачається нарахована заборгованість за надані послуги з 01 жовтня 2016 року 01 жовтня 2019 року в розмірі 30 494,96 грн. (а.с. 36). 26 грудня 2017 року ОСОБА_5 звернулась до КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради із заявою № 3106 про переоформлення з 03 листопада 2017 року даних за особовим рахунком, у зв`язку зі змінами чисельності з 1 на

2. До заяви не додано жодного документа на підтвердження необхідності переоформлення (а.с. 37). Відповідно до довідки № 13161 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої ОСОБА_1 17 листопада 2017 року, останній є уповноваженим власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 38). До складу сім`ї ОСОБА_1 входять: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 06 жовтня 2017 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_5 2017 ІНФОРМАЦІЯ_4 , знята з реєстрації 02 листопада 2017 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 06 жовтня 2017 року (а.с.38). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є неповнолітня ОСОБА_1 , в той час як до суду із даною позовною заявою щодо розділу боргів на особових рахунках за зазначеною адресою звернувся ОСОБА_1 , який не зазначає, що діє від імені доньки, а навпаки, вказує, що законним представником власника квартири є ОСОБА_5 . В той же час суду не були надані докази звернення позивача до відповідачів із заявами про розподіл рахунків. Заяви від 29 січня 2018 року (а.с. 10,11) написані від імені ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , проте підписані лише ОСОБА_5 . Крім того, матеріали справи містять підтвердження про направлення цих заяв відповідачам, проте доказів отримання останніми цих заяв і відмови у їх задоволенні суду надано не було. З заяви ОСОБА_5 до КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради від 23 грудня 2017 року взагалі неможливо встановити яким чином, на яких осіб просить розділи особові рахунки, не надає документів на підтвердження вимоги і необхідності вчинення таких дій. Із заявами про розподіл боргів за особовим рахунком ні позивач, ні представник ОСОБА_3 до відповідачів не звертались, доказів протилежного суду надано також не було. Колегія суддів погоджується з висновками суду та вважає їх такими, що відповідають встановленим обставинам у справі та письмовим доказам. Відповідно до ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідно до ч.5 зазначеної статті Закону, підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку. Згідно зі ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Встановлено, що особовий рахунок, відкритий за адресою міста проживання позивача (не за його особою) є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій відповідача і списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум є правом кредитора, тобто відповідачів. Виходячи з вимог Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року № 237, виключення з активів підприємства (списання) безнадійної дебіторської заборгованості, в тому числі за якою минув строк позовної давності, є господарською діяльністю підприємства. Встановивши вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги позивача про продовження надходження повідомлень про сплату суми з урахування боргу інших осіб на ім"я неповнолітньої доньки, не можна вважати неправомірними діями з боку відповідача, оскільки ведення обліку наданих послуг та розміру оплати за надані послуги саме за приміщенням, до якого подаються відповідні послуги, відображається на особовому рахунку нового власника з розмежуванням періоду користування послугами між різними власниками приміщення. Отже, особовий рахунок оформлюється на житлове приміщення, а не на особу, і відкриття особового рахунку на нового власника відбувається шляхом переоформлення вже відкритого номерного особового рахунку із наявною на ньому заборгованістю, якщо така мається. Зміна власника приміщення, за яким обліковується послуга, не є підставою припинення ведення обліку за особистим рахунком, який закріплено за певною адресою до якої надаються послуги. При переоформленні особового рахунку квартиронаймача або власника відбувається перехід заборгованості по особовому рахунку квартири за послуги попередніх власників, тому списати, не нараховувати або виключити заборгованість попереднього власника у відповідачів не має жодних правових підстав. Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог не заслуговують на увагу, та спростовуються висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) згідно якого встановлення обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Позивачем не надано належних доказів в обґрунтування вказаних вимог та доводів. Доводи апеляційної скарги про не прийняття в 2003 році вказаної квартири в дар, відсутність договору дарування, як і державної реєстрації вказаного договору, та не проживання в ній, тобто він не міг бути законним власником квартири, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до позовних вимог та особистого тлумачення позивачем норм права, які були предметом розгляду у суді першої інстанції та повторного правового аналізу не потребують. Висновки суду першої інстанції по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида