Постанова 4803 № 201/11306/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3234/20 Справа № 201/11306/19 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому посилаючись на те, що між ними було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США. На підтвердження укладення договору позики, відповідачем 23 серпня 2018 року була складена розписка, проте в розписці були допущені технічні описки в двох містах та датах (замість 2017 року зазначено 1917 рік, замість 2018 року зазначено 1918 рік. 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було складено розписку в уточненій редакції, відповідно до якої відповідач підтвердив, що саме 15 вересня 2017 року він отримав від позивача грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США та підтвердив строк виконання зобов`язання протягом двох років. Відповідач у визначений умовами договору строк суму позики (з 15 вересня 2017 року до 15 вересня 2019 року) не повернув. Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача суму позики у розмірі 15 000 доларів США. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 15 вересня 2017 року в сумі 15 000 доларів США. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розписка про отримання відповідачем 15 вересня 2017 року грошових коштів, відповідає правовій природі договору займу грошових коштів, складення її під тиском позивача або в такому психоемоційному стані, який би свідчив про недієздатність позивача 23 серпня 2018 року, суду не надано, отже сума боргу у розмірі 15 000 доларів США підлягає стягненню з відповідача. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вірно визначено строк повернення грошових коштів, не було з`ясовано обставини отримання позивачем коштів від відповідача, їх розмір, чи стосується розписка складена від 23 серпня 1918 року процентів, чи основної суми боргу, в якому році фактично були позичені грошові кошти і умови їх повернення. Наполягав на психологічному тиску позивача під час складання розписки від 15 вересня 2017 року. 10 березня 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, договір позики є укладеним в момент передання грошових коштів, тобто 15 вересня 2017 року, тобто на момент звернення до суду з позовом сплинув дворічний строк для повернення отриманої суми. Також, судом першої інстанції зроблено правильний висновок відносно тверджень відповідача щодо його психоемоційного стану під час складання розписки. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США, про що складена розписка 23 серпня 2018 року. В розписці зазначено, що грошові кошти відповідачем отримані 15 вересня 1917 року, про що складена розписка 23 серпня 1918 року (а.с.№ 7). 24 жовтня 2019 року відповідачем була складена розписка, в якій ОСОБА_1 підтвердив свої зобов`язання за розпискою від 23 серпня 2018 року та у зв`язку з тим, що при її складані були допущені помилки в датах, її зміст було уточнено, так замість року отримання грошей у борг «1917» вказано «2017» (а.с. № 14). 05 листопада 2019 року відповідачем була отримана вимога позивача про повернення боргу (а.с.№ 50зв). Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про те, що вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Своїми підписами сторони засвідчили, зокрема. що їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що між сторонами в належній формі укладено договір позики, проте відповідач порушив свої зобов?язання щодо щомісячного повернення грошових коштів, тому позивач відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України має право достроково стягнути частину позики, що залишилася. Вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Своїми підписами сторони засвідчили, що їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини отримання позивачем коштів від відповідача та їх розмір, обґрунтовано спростовані змістом укладеного між сторонами правочину, в якому позичальник підтвердив факт отримання ним від позикодавця позики, що засвідчив власним підписом. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було встановлено в якому році фактично були запозичені грошові кошти, чи стосується розписка від 23 серпня 1918 року процентів, чи основної суми боргу і умови їх повернення, не заслуговують на увагу, оскільки були предметом розгляду у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і повторного правового аналізу не потребують, оскільки зводяться до особистого тлумачення норм чинного законодавства та переоцінки доказів по справі. Посилання відповідача на психологічний тиск від позивача під час складання розписки від 15 вересня 2017 року є безпідставними, оскільки відповідач не надав відповідних доказів на їх обґрунтування. Висновки суду першої інстанції по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 16 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида