Постанова 4813 № 493/516/18

Номер провадження: 22-ц/813/776/20 Номер справи місцевого суду: 493/516/18 Головуючий у першій інстанції Ігнатенко Ю.І. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.03.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючого- Гірняк Л.А. Суддів - Сегеди С.М., Комлевої О.С. За участю секретаря Ющак А.Ю. розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: ПРОЦЕДУРА: В березні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 24.07.2015 року у розмірі 73929,48 грн., судові витрати у розмірі 1762,00 грн., яка складається з наступного: -32956,38 грн. - заборгованість за тілом кредиту; -7355,88 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; -29620,58 грн. - заборгованість за пенею; -500,00 грн. - штраф (фіксована частина); -3496,64 грн. - штраф (процентна складова). На підставі зазначеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав. Вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_2 підписала заяву № б/н від 24.07.2015 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 8400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зокрема позивач зазначив, що ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківсівських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку складає між нею та банком Договір, що підтверджується її підписом у заяві. Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 рокупозовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 24.07.2015 року у розмірі 73929,48 грн. та судові витрати у розмірі 1762, 00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати Балтського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги відхилити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Сторони в судове засідання не з`явились, про час та місце повідомлені належним чином. Від представника відповідача до апеляційної інстанції надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача та його представника, посилаючись на зайнятість у іншому судовому процесі. Колегія суддів зазначає, що до суду апеляційної інстанції в зазначений день і час: 12.03.2019 року, на 09.35 год. учасники справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. У зв`язку з цим, та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З цих підстав, датою складення цього судового рішення є 17.03.2019 року. АРГУМЕНТИ(ДОВОДИ)СТОРІН: Заявниця в апеляційній скарзі посилається на недоведеність обставин, що мають значне та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема посилається на те, що: - кредитні кошти особисто не отримувала та кредитну картку передала ОСОБА_3 ; -позовні вимоги не визнавала; -правил та тарифів від банку під час отримання картки не от римувала та банком не надано суду доказів того, що саме ці умови та правила та тарифи діяли на момент видачі банківської карти; -відсутність належних, допустимих та достатніх доказів щодо загального розрахунку заборгованості; -відсутня інформація щодо суми наданого кредиту, строків, способу надання та номеру картки. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ: Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник, відповідачка ОСОБА_1 , не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором у зв`язку з чим склалась заборгованість в розмірі 73929,48 грн. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню частково за таких підстав. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частини 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено, що 24.07.2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 8400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В подальшому в зв`язку зі збільшенням кредитного ліміту відповідачка використувала 32 956,38 грн. кредитних коштів. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а. с. 11). Банк свої зобов`язання за кредитним договором б/н від 24.07.2015 р. виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому зазначеним кредитним договором. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсоткам за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах передбачених договором. Згідно п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремий рахунок і підлягає оплаті в зазначені банком терміни. Пунктом 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що підписання даного договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, вставленого банком. Відповідно до п. 1.1.7.11 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же термін. З доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі повертав кредитні кошти та сплачував передбачені зазначеним вище кредитним договором платежі, що призвело до виникнення перед банком заборгованості, розмір якої станом на 04.03.2018 року складає 73929,48 грн., в тому числі: - 32956,38 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 7355,88 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 29620,58 грн. - заборгованість за пенею; - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); - 3496,64 грн. - штраф (процентна складова).. (а. с.8-10). За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.). Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як роз`яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо). Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка обставин щодо законності підстав для нарахування у якості заборгованості за кредитним договором процентів за користування кредитом, пені та штрафу має суттєве значення для правильного вирішення спору. Проте, в порушення вказаних принципів цивільного процесу позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Так, згідно з інформацією, викладеною у анкеті-заяві відповідача ОСОБА_1 від 24.07.2015 року, вона висловила свою згоду з тим, що ця анкета-заява разом із Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умовами та Правилами надання банківських послуг становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, при цьому вона ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а. с. 11, 12,13-27). Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За вимогами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений Договір про надання банківських послуг. У той же час, позивачем, ПАТ КБ «Приватбанк», не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із Анкетою-заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг з підписом відповідача ОСОБА_1 Частинами 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15 висловив правову позицію з приводу того, що «за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності та процентної ставки, не змінювались. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором». Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, останній разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений Банком до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі №6-16цс15, безпосередньо пов`язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена Верховного Суду України у постановах від 10 червня 2015 року у справі №6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15. Таким чином, Банком не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, як то: відсотки за користування кредитом, комісія та її розмір; неустойка та її розмір, а відповідно, такий договір в силу ч. 2 ст. 1055 ЦК України є нікчемним, а отже відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним відсотків, комісії та неустойки. Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 24.07.2015 року станом на 30.08.2015 року, Банком застосовується відсоткова ставка 42% річних (а. с. 5-6). Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні 42,00% річних. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу відсоткової ставки, неузгодженої належним чином, а таким чином і вимоги щодо стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитом в розмірі 7355,88 грн. є необґрунтованими. Крім того, Банк одночасно нарахував та просив стягнути з відповідача суму заборгованості за відсотками за користування кредитом 7 355,88 грн; суму заборгованості за пенею в розмірі 29 620,58грн., штрафу (фіксована частина) 500 грн., штрафу (процентна складова) 32 496,64 грн. Однак, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15. Також, за положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 частини першої статті 355 ЦПК України у справі № 531/648/15-ц від 06.09.2017р. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, вимоги Банка про стягнення з відповідача: -суму заборгованості за відсотками за користування кредитом 7 355,88 грн; -суму заборгованості за пенею в розмірі 29 620,58грн., - штрафу (фіксована частина) 500 грн., -штрафу (процентна складова) 32 496,64 грн. також є необґрунтованими. У зв`язку з тим, що відповідачем не спростовано існування заборгованості за тілом кредиту в розмірі 32 956,38 грн., колегія суддів вважає за можливе задовольнити вимоги Банку в цій частині, так як фактично ці кошти нею отримані. Посилання відповідачки на те, що вона їх не отримувала, так як її карткою користувався ОСОБА_3 до уваги не приймаються, так як саме на відповідача покладено обов`язок щодо погашення боргових зобов`язань, що не позбавляє її права на захист порушених прав в регресному порядку. За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позичальник, відповідач ОСОБА_1 , не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Тому права Банку були порушені і підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту в розмірі 320956,38 грн. Отже, вимоги Банку підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 32956,38 грн. За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, 549, 638, 639, 1056-1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 32 956,38 грн. В силу ст.141 ЦПК України судова колегія з урахуванням задоволення позовних позовних вимог розподіляє судові витрати пропорційно їх розміру, виходячи з суми задоволених вимог. Керуючись ст. 367,368,374,376,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 року скасувати та постановити постанову. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 - для погашення заборгованості та судових витрат, МФО № 305299, юридична адреса - 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50), заборгованість за кредитним договором № б/н від 24.07.2015 року у розмірі 32 956,38 грн (тридцять дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість тисяч тридцять вісім копійок) судові витрати у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 - для погашення заборгованості та судових витрат, МФО № 305299, юридична адреса - 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50), судовий збір в розмірі 792,90 грн. (сімсот дев`яносто дві гривні дев`яносто копійок). В решті позовних вимогах - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ч.3 ЦПК України. Повний текс виготовлено 17.03.2020 року Головуючий суддя Л.А. Гірняк Судді С.М.Сегеда - О.С.Комлева