Постанова Одеський апеляційний суд № 513/805/19

Номер провадження: 22-ц/813/6734/20 Номер справи місцевого суду: 513/805/19 Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.10.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі: Головуючого- Гірняк Л.А. Суддів - Сегеди С.М., Комлевої О.С. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Саратського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: ПРОЦЕДУРА: В липні 2019 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги обґрунтовував тим, що 23.06.2008 року відповідачка ОСОБА_2 уклала договір №б/н з позивачем та отримала кредит у розмірі 11600,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, відповідачка свої зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 03.07.2019 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 36667,89 гривень, яка складається: - заборгованість за кредитом 10 779,39 гривень; - заборгованість за процентами за користування кредитом - 22 932,12 гривень; - заборгованість за пенею та комісії у розмірі 972,19 гривень; - штраф (фіксована частина) у розмірі 250,00 гривень; - штраф (процентна складова) 1734,18 грн. На підставі зазначеного ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав. 09.12.2019 року від представника відповідачки адвоката Блажиєвої О.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити в позовних вимогах посилаючись на те, що дійсно в червні 2008 року отримала кредитну картку з лімітом 500,00 грн, який декілька разів був збільшений до 11600,00 та які витратила у звязку зі скрутним матеріальним становищем та борг становить 10779,39 грн за тілом кредита. Проте Умови та Правила надання банківських послуг вона не підписувала. В заяві не містяться відомості щодо сплати процентів за користування коштами, неустойки, а тому на ці правовідносини не застосовуються вимоги ст.. 634 ЦК України. Представник позивача Чепіга Д.О. надав відповідь на відзив в якій зазначив, що в з анкети-заяви вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірів 2,5% в місяць на залишок заборгованості, що становить 30% на рік, яка обумовлена сторонами. Вважає, що підтвердженням укладання договору є копія анкети-заяви від 23.06.2008 року та Довідка про умови кредитування з використанням кредитки Універсальна, 55 днів пільгового періоду. Зазначив, що відповідачка підписанням Анкети-заяви позичальника приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг, а тому відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України взяв на себе зобов`язання, що підтверджується особистим підписом. Боржник використав наданий коедит, що підтверджено випискою по картковому рахунку. Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, то між банком і відповідачкою було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідачки. Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 червня 2008 року в сумі 10779 гривень 39 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредитом 10779,39 гривні та судовий збір у сумі 1921 гривня, а всього 12700 гривень 39 копійок. В задоволенні решти позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішенняі, яким задовольнити позовні вимоги банку, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 12 жовтня 2020 року. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ) СТОРІН ПАТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованим, безпідставними, та висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення суду. Зокрема посилається на те, що суд послався лише на факт наявності постанови ВП ВС від 03.07.2019 року без з`ясування фактичних обставин справи, не дослідиши обставини та не спростувавши їх доказами. Позивач зазначає, що в заяві, яку підписала відповідачка, узгодили 2,5% на місяць на залишок заборгованоості, що не враховано судом. Дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованності по кредиту та згоду з умовами кредитування. При цьому посилається на ч. 1 ст. 1048 ЦК України та право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором . Якщо договором не встановлено розмір процентів їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Суд перщої інстанції не зазначив правових підстав для звільнення відповідачки від сплати процентів узгоджених сторонами. 10.08.2020 року до апеляційної інстанції надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_3 ,яка діє в інтересаї ОСОБА_2 в якому просила апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанку» відхилити, а рішення Саратського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року залишити без змін. Зокрема посилається на те, що є хибним посилання банку на той факт, що відповідачка знала про умови та правила договору і що вони є однаковими для всіх споживачів. При цьому зазначила, що вона не знала про процентну ставку 2,5% згідно анкети-заяви, відповідно до ч.ч.2,3 ст. 633 ЦК України. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. У ч.ч. 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. (пункти 1 та 3 частини 1 статті 611 ЦК України) Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено, що 23 червня 2008 року ОСОБА_2 звернулась до АТ «КБ «Приват Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 11). Згідно вказаної заяви ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в сумі 11600 гривень. У анкеті-заяві від 23 червня 2008 року зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця анкета-заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. З анкети-заяви вбачається, що сторони узгодили базову процентну ставку по кредиту 2,5% в місяць за задишок заборгованості. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті (а.с.12-17). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 станом на 03 липня 2019 року по кредитному договору б/н від 23 червня 2008 року рахується на загальну суму 36 667 гривень 88 копійок, з яких: - 10779 гривень 39 копійок - заборгованості за тілом кредиту; - 22932 гривні 12 копійок - заборгованості по відсоткам; - 972 гривні 19 копійок заборгованість за пенею та комісією; - а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 гривень (фіксована частина) - 1734 гривні 18 копійок штраф (процентова складова) (а.с. 6-10). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в стягненні процентів на залишок заборгованості в сумі 22932 гривні 12 копійок; 972 гривні 19 копійок заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 гривень (фіксована частина); 1734 гривні 18 копійок штраф (процентова складова) суд першої інстанції виходив з того, що вони не ґрунтуються на вимогах Закону, так як укладений договір від 23.06.2008 рку у вигляді анкети-заяви, підписаний сторонами, не містить строку повернення кредиту. При цьому посилається на правову позицію ВП ВС від 03.07.2019 року у справі (342/182/17-ц) відповідно доя якої відсутні підстави вважати, що при укладенні договору сторони узгодили саме ті умови про які вважав узгодженними банк. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.). Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як роз`яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно загальних правил доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо). Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав належної оцінки наявним у справі доказам. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка обставин щодо законності підстав для нарахування у якості заборгованості за кредитом процентів за користування кредитом, пені та штрафу має суттєве значення для правильного вирішення спору. Згідно інформації, викладеної у анкеті-заяві від 23.06.2008 року, відповідачка ОСОБА_2 висловила свою згоду з тим, що ця анкета-заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у анкеті-заяві (а. с. 11 об). Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За вимогами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами 1 та 2 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно частини першої статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до Витягу Умов та правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт), які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений договір про надання банківських послуг. У той же час, позивачем, Банком, не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів, щоб в сукупності із анкетою-заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг з підписом відповідачки ОСОБА_2 . Частинами 1 та 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15 висловив правову позицію з приводу того, що «за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності та процентної ставки, не змінювались. Враховуючи, що за умовами заяви позичальника, останній разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений Банком до матеріалів позовної заяви Витяг з Умовами та Правилами надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Банком не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, як то: відсотки за користування кредитом, комісія та її розмір; неустойка та її розмір, а відповідно, такий договір в силу частини 2 статті 1055 ЦК України є нікчемним, а отже відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним відсотків, комісії та неустойки. Щодо процентної ставки за користування кредитом . Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Між тим з заяви анкети 23.06.2008 року вбачається, що сторони узгодили базову процентну ставку по кредиту в 2,5% щомісячно на залишок заборгованості, а тому районний суд помилково вважав таку процентну ставку не узгодженою. Суму боргу за про процентам за користування кредитом за період з 23.06.2008 року по 03.07.2019 року становить 9 605,48 грн., яка підлягає стягненню. Що стосується розрахунку щодо процентної ставки до 43,2% судова колегія приходить до наступного. Згідно частини третьої цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині четвертій указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Аналогічну позицію висловив і Верховний Суд України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17. Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 висловив аналогічну правову позицію. Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором б/н від 23.06.2008 року станом на 23.06.2019 року Банком застосовується відсоткова ставка, починаючи з 30,00% річних до 43,20% річних (а. с. 6-10). Між тим, матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами підвищенної процентної ставки до 43,20% річних. Не надано жодного доказу сповіщення відповідачки ОСОБА_4 про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог статті 1056-1 ЦК України. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином, а таким чином і вимоги щодо стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитом в розмірі 22 932,12 грн. є необґрунтованими. Що стосується нарахованої пені. Банк одночасно нарахував та просив стягнути з відповідача суму нарахованої пені в розмірі 972,19 грн. Однак, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15. Також, за положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно цього Закону послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі №531/648/15-ц. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, вимоги Банка про стягнення з відповідача суми нарахованої пені в розмірі 972,19 грн також є необґрунтованими. Щодо нарахування штрафу Банк одночасно нарахував та просив стягнути з відповідача суму заборгованості: - штрафу (фіксована частина) 250,00 грн; - штрафу (процентна складова) 1734,18 грн. Однак, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15. Також, за положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 частини першої статті 355 ЦПК України у справі № 531/648/15-ц від 06.09.2017р. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, вимоги Банка про стягнення з відповідача штрафу (фіксована частина) 250,00 грн та штрафу (процентна складова) 1 734,18 грн. також є необґрунтованими. Таке рішення апеляційного суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме, статті 6 (право на справедливий суд), статті 13 (права на ефективний засіб юридичного захисту позивача від неправомірних дій відповідача), статті 17 (заборона зловживання правами, передбаченими цією Конвенцією з боку відповідача) та статті 1 Першого Протоколу (захист права власності та права мірно володіти своїм майном). На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 1921,00 грн. (а. с. 1), при подачі апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. (а. с. 126), тому у зв`язку із задоволенням позову частково присудженню з відповідача на користь АТ «ПриватБанк» підлягає судовий збір в сумі 2641,37 грн. (20385,23*100/36667,89=55%; 4802,50*55/100= 2641,37 грн.) Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 549, 638, 639, 1056-1 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову Банку частково та стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 9605,48 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2641,37 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково Рішення Саратського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року в частині відмови в стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом скасувати та в цій часині прийняти постанову. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на рахунок № НОМЕР_2 - правонаступника ПАТ "ПриватБанк" заборгованість за процентами за користування кредитом в розмірі 9 605,48 (девять тисяч шістсот п`ять гривень сорок вісім копійок). Рішення Саратського районного суду Одеської області від 16 березня 2020 року у не скасованій та незмінній частині: стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 23 червня 2008 року в сумі 10779 (десять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) гривень 39 копійок, відмови у стягненні заборгованості за пенею та комісією у сумі 972,19, штрафу (фіксована частина) у сумі 250,00 гривень та штрафу (процентна складова у сумі 1734,18 - залишити без змін. Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий 13 березня 2018 року органом 5144, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на рахунок № НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 2 641,47 (дві тисячі шістсот сорок одної гривні сорок сім копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя Л.А. Гірняк Судді С.М.Сегеда - О.С.Комлева