Постанова Одеський апеляційний суд № 520/11894/17

Номер провадження: 22-ц/813/1430/20 Номер справи місцевого суду: 520/11894/17 Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач), суддів: Дрішлюка А.І., Черевка П.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2019 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: 04 жовтня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 13 серпня 2007 року відповідач ОСОБА_1 уклав договір №б/н з позивачем та отримав кредит у розмірі 5 600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, відповідач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 31 серпня 2017 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 19 180,35 гривень, яка складається: - заборгованість за кредитом 572,68 гривень; - заборгованість за процентами у розмірі 14 254,22 гривень; - заборгованість з пені у розмірі 3 202,00 гривень; - штраф (фіксована частина) у розмірі 250,00 гривень, - штраф (процентна складова) у розмірі 901,45 гривень. На підставі зазначеного ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом та просило суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав. Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на те, що він не отримував кредитну картку за №7777030400067685 від 03.07.2009р., заборгованість була ним погашена, також подав заяву про застосування строку позовної давності по вказаній справі. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 25 лютого 2020 року. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. (пункти 1 та 3 частини 1 статті 611 ЦК України) Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено, що 13 серпня 2007 року відповідач ОСОБА_1 уклав договір б/н з ПАТ КБ «Приватбанк» та отримав кредит у розмірі 5 600 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався сплачувати платежі встановлені договором. Відповідач порушив зобов`язання за договором та станом на 31 серпня 2017 року має заборгованість в розмірі 19 180,35 грн., з яких: за кредитом - 572,68 гривень; за процентами 14 254,22 гривень; з пені 3 202,00 гривень; штраф (фінансова частина) 250,00 гривень, штраф (процентна складова) - 901,45 гривень. У судовому засіданні представник Банку пояснив суду, що відповідачем було отримано дві кредитні картки: кредитна картка № НОМЕР_1 від 13.08.2007р.; та кредитна картка № НОМЕР_2 від 03.07.2009р. та було змінено умови кредитування і обслуговування картки від 13.08.2007р.. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Банком не доведено суду те, що відповідачем була отримана кредитна картка № НОМЕР_2 від 03.07.2009р., та не обґрунтовано наявну заборгованість за кредитом, а також пропущено строк звернення із позовом до суду. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.). Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частини 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як роз`яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно загальних правил доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо). Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав належної оцінки наявним у справі доказам. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Враховуючи те, що сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень, а перевірка обставин щодо законності підстав для нарахування у якості заборгованості за кредитом процентів за користування кредитом, пені та штрафу має суттєве значення для правильного вирішення спору. Проте, в порушення вказаних принципів цивільного процесу позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин. Так, згідно інформації, викладеної у анкеті-заяві від 13.08.2007р., відповідач ОСОБА_1 висловив свою згоду з тим, що ця анкета-заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у анкеті-заяві (а. с. 6). Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За вимогами статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами 1 та 2 статті 639 ЦК Українивизначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно частини першої статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до Витягу Умов та правил надання банківських послуг, Правил надання послуг (виконання робіт), які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, визначено, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) і Тарифами становить укладений договір про надання банківських послуг. У той же час, позивачем, Банком, не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів, щоб в сукупності із анкетою-заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг з підписом відповідача ОСОБА_1 .. Частинами 1 та 2 статті 207 ЦК Українипередбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15 висловив правову позицію з приводу того, що «за частинами першою, другою статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності та процентної ставки, не змінювались. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором». Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, останній разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт) та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений Банком до матеріалів позовної заяви Витяг з Умовами та Правилами надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у справі №6-16цс15, безпосередньо пов`язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 10 червня 2015 року у справі №6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15. Таким чином, Банком не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, як то: відсотки за користування кредитом, комісія та її розмір; неустойка та її розмір, а відповідно, такий договір в силу частини 2 статті 1055 ЦК Україниє нікчемним, а отже відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним відсотків, комісії та неустойки. Щодо збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України,в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно частини третьої цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині четвертій указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Аналогічну позицію висловив і Верховний Суд України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17. Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 висловив аналогічну правову позицію. Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором б/н від 13 серпня 2007 року станом на 31 серпня 2017 року Банком застосовується відсоткова ставка, починаючи з 36,00% річних до 43,20% річних (а. с. 4-5). Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки. Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні 36,00% річних та підстав її підвищення до 43,20% річних, не надано жодного доказу сповіщення відповідача ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог статті 1056-1 ЦК України. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином, а таким чином і вимоги щодо стягнення з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитом в розмірі 14 254,22 грн. є необґрунтованими. Крім того, Банк одночасно нарахував та просив стягнути з відповідача суму нарахованої пені в розмірі 3 202,00 грн., штрафу (фіксована частина) 250 грн., штрафу (процентна складова) 901,45 грн. Однак, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15. Також, за положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно цього Закону послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі №531/648/15-ц. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, вимоги Банка про стягнення з відповідача суми нарахованої пені в розмірі 3 202,00 грн., штрафу (фіксована частина) 250 грн., штрафу (процентна складова) 901,45 грн. також є необґрунтованими. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування і обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 кредитний ліміт за картковим рахунком № НОМЕР_1 був зменшений з 3 000 грн. 13 серпня 2007 року до 580 грн. 07 жовтня 2014 року (а. с. 75). Про факт отримання кредитної картки № НОМЕР_1 зі строком дії 08/15 свідчить надана Банком виписка з рахунку клієнта, яка має статус первинного документа, з якої вбачається, що відповідач користувався вказаною карткою, зокрема, знімав кошти в банкоматі, оплачував товари та частково погашав заборгованість (а. с. 77-82). У зв`язку з тим, що відповідачем не спростовано існування заборгованості за тілом кредиту в розмірі 572,68 грн., колегія суддів вважає за можливе задовольнити вимоги Банку в цій частині. За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позичальник, відповідач ОСОБА_1 , не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Тому права Банку були порушені і підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту в розмірі 572,68 грн.. Отже, вимоги Банку підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 572,68 грн.. Посилання відповідача ОСОБА_1 в заяві про застосування строку позовної давності у зв`язку з тим, що Банк пропустив строк позовної давності, так як Банк дізнався про своє порушене право з 13 серпня 2008 року, а з позовом звернувся 04 жовтня 2017 року, що є підставою для відмови у позові, не приймаються до уваги за таких підстав. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Згідно довідки про картки клієнта, видані за договором основною карткою за договором є картка за № НОМЕР_1 , яка видана клієнту 13 серпня 2007 року зі строком 08/15 та картка № НОМЕР_2 , яка видана 03 липня 2009 року зі строком дії 02/11 (а. с. 76). З наданого Банком розрахунку заборгованості за кредитом від 13 серпня 2007 року, останній платіж здійснений відповідачем 24 лютого 2015 року (а. с. 5). У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 27 лютого 2019 року по справі №743/150/17 Верховний Суд зазначив, що «висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим. Згідно пункту 2.1.1.2.11 Умов та Правил, які є складовою частиною кредитного договору, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на титульній стороні карти, включно. За таким договором перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня дії картки». У постанові від 01 березня 2018 року у справі №591/8058/15 Верховний Суд дійшов висновку про те, що «кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору». Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі №6-2104 цс16. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що пред`явлення Банком позову 04 жовтня 2017 року, тобто в межах позовної давності з часу закінчення строку дії картки (серпень 2015 року), відповідає положенням статті 256, частин першої та п`ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України. Таке рішення апеляційного суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме, статті 6 (право на справедливий суд), статті 13 (права на ефективний засіб юридичного захисту позивача від неправомірних дій відповідача), статті 17 (заборона зловживання правами, передбаченими цією Конвенцією з боку відповідача) та статті 1 Першого Протоколу (захист права власності та права мірно володіти своїм майном). На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 1 600 грн. (а. с. 20), при подачі апеляційної скарги в сумі 2 643 грн. (а. с. 128), тому у зв`язку із задоволенням позову частково присудженню з відповідача на користь АТ «ПриватБанк» підлягає й судовий збір в сумі 1 060, 75 грн. (1 600 грн. + 2643 грн. : 4). Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 549, 638, 639, 1056-1 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову Банку частково та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 572,68 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1060, 75 грн.. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПКУкраїни, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_4 , МФО №305299) заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором №б/н від 13 серпня 2007 року в розмірі 572,68 гривень, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1060, 75 гривень. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 25 лютого 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дрішлюк П.М.Черевко