Постанова 4804 № 229/3041/19

Єдиний унікальний номер 229/3041/19 Номер провадження 22-ц/804/616/20 Єдиний унікальний номер 229/3041/19 Головуючий у 1 інстанції Грубник О.М. Номер провадження 22-ц/804/616/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Канурної О.Д., Космачевської Т.В., за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 229/3041/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційними скаргами позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та відповідача ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2019 року у складі судді Грубника О.М., - ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року позивач АТ Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначає, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву від 20 липня 2006 року згідно якої отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав Відповідачеві можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, чим порушив зобов`язання за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 30 квітня 2019 року має заборгованість 123413,76 грн., яка складається із: 6825,72 грн. - заборгованість за кредитом, 106935, 00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3300,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 5853,04 грн. - штраф (процентна складова). Просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 123413,76 грн. за кредитним договором №б/н від 20 липня 2006 року, а також судові витрати у розмірі 1921 грн. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2019 року позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 20 липня 2006 року сумі 6825 (шість тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн. 72 коп., також стягнуто судові витрати в сумі 106 (сто шість) грн. 23 коп. В іншій частині позову відмовлено. На зазначене судове рішення позивач АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та неустойкою та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду в оскаржуваній частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права; з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи. Відмовляючи у задоволені частини позовних вимог - щодо стягнення заборгованості за процентами, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Однак АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується із таким висновком суду та вважає, що суд незаконно відмовив у стягненні процентів, оскільки не в повній мірі встановив дійсні обставини справи. З моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Згідно із визначенням, яке міститься в ст.633 ЦК України, договори, які укладаються Банком з фізичними особами є публічними. Також частинами 2 та 3 ст.633 ЦК України передбачено, що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів. Відсутність підпису Позичальника на цих Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис Відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Позивачем надана до суду копія Заяви від 20.07.2006 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії Заяви чітко вбачається, що Відповідач висловив згоду про оформлення договору, отримання кредитної карти "Універсальна" та особистим підписом засвідчив, що «Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані мені у письмовому вигляді. Своїм підписам я підтверджую факт отримання повної інформації про умови кредитування у ПриватБанку». Крім того, у Заяві позичальника зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом (3%), а також тип кредитної карти (Універсальна, початкова сума кредитного ліміту (2800 грн.), валюта кредиту тощо. Тобто, сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору. Суд на даний доказ уваги взагалі не звернув. Натомість цілком безпідставно вважав стягнення заборгованості за процентами необґрунтованим, оскільки вони нібито не встановлені умовами договору. Суд не дослідив заяву позичальника належним чином. Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Суд відмовив у стягненні процентів за користування кредитними коштами взагалі, чим порушив вимоги ст.ст.1046, 1048 ЦК України. З урахуванням зазначення в анкеті-заяві, підписаної позичальником, розміру відсоткової ставки, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, на які посилається суд в рішенні, не можуть бути застосовані. Позивачем доведено, що з моменту підписання відповідачем заяви, між банком та ним укладено кредитний договір шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а також доведено, що відповідач був повідомлений про умови кредитування, в тому числі про відсоткову ставку за користування кредитними коштами. Отже, суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок, заборгованості за кредитним договором та Заяву позичальника, підписану Відповідачем особисто. Отже, судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно ст.ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення. На зазначене судове рішення відповідач ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2019 року в частині задоволених судом позовних вимог (про стягнення кредиту в розмірі 6825,72 грн.), а також судові витрати в сумі 106,23 грн., ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором. Також просить застосувати позовну давність до позовних вимог АТ КБ «Приватбанк». Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, судом не вірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не повно з`ясовано усі фактичні обставини справи, не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Ухвалюючи оскаржуване рішення, судом не було застосовано строк позовної давності при стягненні заборгованості за кредитним договором, про застосування якого відповідачем було подано відповідну заяву до суду. Відмовляючи в застосуванні строку позовної давності, суд посилався на довідку ПАТ КБ «ПриватБанк», на підставі якої зробив висновок, що термін позовної давності, щодо вимог про стягнення заборгованості не сплинув, оскільки ОСОБА_1 отримувала декілька кредитних карток, в тому числі і кредитну картку № НОМЕР_1 , яка має термін дії до 09/16 року. Такі висновки суду є помилковими, оскільки не відповідають дійсним обставинам справи, так як кредитну картку № НОМЕР_1 , яка має термін дії до 09/16 року, вона не отримувала, та не користувалася нею. Оскільки їй судом не було надано позовної заяви, разом із доданими до неї документами, після ознайомлення з текстом оскаржуваного судового рішення, 05.12.2019 року вона звернулася до суду із заявою про надання копії позовної заяви разом із доданими до неї документами, та просила надати копії всіх наявних в матеріалах справи документів, які було надано в якості доказів по справі стороною позивача. 19 грудня 2019 року їй було надано копію позовної заяви з АТ КБ «ПриватБанк», а також: розрахунок заборгованості за договором б\н від 20.07.2006 року, складений станом на 30.04.2019 року, без підпису і без зазначення прізвища та посади особи, яка його складала; копію заяви від 20.07.2006 року; копію умов та правил надання банківських послуг. Натомість, довідки ПАТ КБ «ПриватБанк», на яку посилався суд, у висновку про отримання нею декількох кредитних карток, в тому числі кредитну картку № НОМЕР_1 , яка має термін дії до 09/16 року, їй надано не було. 20 грудня 2019 року вона звернулася до Дружківського міського суду Донецької області та просила надати для ознайомлення матеріали цивільної справи № 229/3041/19, натомість їй було повідомлено, що всі матеріали цивільної справи їй вже було надано. Отже, невідомо на яку довідку ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався суд, та з яких міркувань виходив, вирішуючи, що строк позовної давності, за вимогами про стягнення заборгованості по кредиту, позивачем пропущено не було. Як вбачається зі змісту позовної заяви, в переліку додатків до позову, також відсутня така довідка. Оскільки вона не отримувала кредитну картку № НОМЕР_1 , яка має термін дії до 09/16 року, та не користувалася нею, сам факт випуску цієї картки банком, не є доказом того, що вона нею використовувалася, а перевипуск кредитної картки не є підставою для поновлення перебігу строку позовної давності. ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав до суду жодного доказу, яким би було підтверджено, що вона отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , яка має термін дії до 09/16 року, на підтвердження цього факту не було надано жодного документу з підписом, яким засвідчено отримання цієї картки, не надано фотографії, якою зазвичай банк засвідчує факт отримання клієнтом кредитної картки. Навпаки, як вбачається із розрахунку заборгованості, який було надано позивачем, рух коштів за договором б/н від 20.07.2006 року, щодо використання кредитних коштів - знімання готівки в банкоматі, чи через відділення банку, або використання картки для оплати через термінал, або в магазинах чи інше, припинився в серпні 2013 року (сальдо поточної заборгованості за кредитом). Відповідно до умов договору №б/н від 20.07.2006 року, повернення кредиту має здійснюватися щомісячними грошовими платежами, що відображено в розрахунку заборгованості. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач мала повертати кредит шляхом внесення щомісячних грошових платежів станом на останнє число кожного місяця. Посилається на позицію, викладену в Постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13 та зазначає, що відповідно кредитного договору передбачено, що кредит є строковим, порядок та умови виконання зобов`язань, передбачений, шляхом здійснення щомісячних грошових платежів за кредитом, що у свою чергу означає, що при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв`язку з чим, для кредитора починається дія строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20.07.2006 року, лише 30.05.2019 року, тобто після спливу строку позовної давності. Зазначає, що оскільки умовами кредитного договору № б/н від 20.07.2006 року, передбачено повернення кредиту та відсотків за користування кредитом періодичними щомісячними платежами, відповідно оплата чергового платежу свідчить лише про визнання відповідачем певної частини боргу, а саме частини боргу у вигляді певно визначеного, одного, щомісячного платежу, а відтак така дія не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20.07.2006 року, лише 30 травня 2019 року, тому позовні вимоги необхідно розглядати в межах трирічного строку позовної давності, та в межах заявлених вимог, та з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду по справі № 444/9519/12, провадження №14-10 цс 18 від 28 березня 2018 року. Вважає, що під час розгляду даної справи має бути застосовано загальний строк позовної давності в три роки, щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом, перебіг якого починається з 30 вересня 2013 року. На апеляційну скаргу позивача, відповідач ОСОБА_1 подала письмовий відзив, в якому зазначає, що вона не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, оскільки вважає, що рішення Дружківського міського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків є законним та обґрунтованим. Зазначає, що вона не отримувала жодного письмового повідомлення про збільшення розміру процентної ставки. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що саме додані до позову Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Звертає увагу, що в заяві про надання кредиту, не зазначено, з якими саме умовами і правилами надання банківських послуг, було ознайомлено позичальника. Також не зазначено, які саме Умови і правила надання банківських послуг, що визначають основні і суттєві умови Договору, розумів позичальник під час укладання Договору, враховуючи те, що під час укладання Договору, позичальнику не було надано копії «Умов та правил надання банківських послуг», «Правил користування платіжною карткою», та «Тарифів банку». Копію Умов та правил надання банківських послуг, позивачем додано до позовної заяви, в якості письмових доказів по справі. Зазначені «Умови і правила надання банківських послуг» не містять дати їх затвердження, та терміну їх дії. За таких умов фактично не можливо визначити, що саме цими Умовами та правилами надання банківських послуг користувалися сторони під час укладання так званого кредитного Договору №б/н від 20 липня 2006 року, року, та що саме їх розумів позичальник підписуючи заяву. Посилається на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Закон України «Про боротьбу із тероризмом», Наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ №33/6/а від 07 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», та зазначає, що позивач взагалі не мав права нараховувати відповідачу 1300.00 гри. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 211.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина). 5853,04 грн. - штраф (процентна складова). Відзив на апеляційну скаргу відповідача позивачем АТ КБ «Приватбанк» не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити та відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача. Представник позивача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутності (а.с.208). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Як вбачаєтьється з матеріалів справи АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує судове рішення в частині незадоволених вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом та неустойки. Відповідач ОСОБА_1 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з неї тіла кредиту в розмірі 6825,72грн. Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, пені та штрафу у загальній сумі 116588,04 грн. апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною першою статті 1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як встановлено судом першої інстанції, і вбачається з матеріалоів справи, 20 липня 2006 року шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідач ОСОБА_1 отримала грошові кошти у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік (3% на місяць) на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанк ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором б/н від 20 липня 2006 року станом на 30 квітня 2019 року складає 123413,76 грн., з яких: 6825,72 грн. - заборгованість за кредитом, 106935, 00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3300,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 5853,04 грн. - штраф (процентна складова). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20 липня 2006 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як на невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд, вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 липня 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналізуючи вищезазначене, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 липня 2006 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Крім того в рішенні суд зазначив, що в заяві позичальника від 20 липня 2006 року процентна ставка не вказана, а також у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. З даним висновком колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки він не в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи. За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. На час укладення договору розмір процентів та порядок їх сплати регулювався також ст.1048 Кодексу. Відповідно до частини першої даної норми закону, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З копії заяви позивальника (розділ «Банківськи послуги») вбачається, що базова відсоткова ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору складає 3% на місяць (36% на рік) з розрахунку 360 днів на рік (а.с.60). Відповідач погодила даний розмір процентної ставки за договором своїм підписом. Проти цього не заперечувала в судовому засіданні і відповідач по справі ОСОБА_1 . Таким чином, погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про всі умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк і відмовою у задоволенні вимог про стягнення підвищеної (як зазначено в розрахунку позивача) процентної ставки за прострочення сплати за договором та штрафних санкцій, колегія суддів не може погодитись з висновком про відмову у стягненні відсотків за користування кредитом, оскільки апеляційний суд вважає, що підписані відповідачем заява та довідка, в якій зокрема, сторони погодили проценти за користуванням кредитом у розмірі 3% на місяць, свідчать про обізнаність боржника щодо умов кредитування саме в частині базової відсоткової ставки та узгодження з ним цих умов, а відтак становлять у своїй сукупності кредитний договір, який в даній частині підлягає виконанню. Саме з цієї ставки слід виходити при нарахуванні відсотків за користування кредитом. Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню. Встановивши наявність кредитних правовідносин між сторонами та наявність заборгованості перед позивачем, колегія суддів вважає, що заявлені АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Колегія суддів, визначаючи розмір заборгованості за процентами за користування кредитом не погоджується з нарахованим позивачем розміром заборгованості в цій частині, а саме 106935 грн., та виходить з наступного. Оскільки даний розмір заборгованості за процентами за користування кредитом суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 3% на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі, то вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню, виходячи з процентної ставки 3% на місяць та в межах строку дії договору. Відповідно до розрахунку наданого позивачем, відсотки за користування кредитом до 31.08.2014 року нараховувались по ставці 3% на місяць. Станом на вказану дату заборгованість відповідача по відсоткам становила 1126,29 грн. (а.с.58). В період з 01.09.2014 року по 30.09.2016 року (строк дії картки) заборгованість склала: 6825,72 грн. (заборгованість за тілом кредиту) * 3% (відсоткова ставка в місяць) = 204,77 грн./міс; 204,77 грн./міс. * 25,33 міс. (760 кількість днів в періоді : 30 кількість днів на місяць згідно умов договору) = 5187,5 грн. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після вересня 2016 року картка на ім`я відповідача не перевипускалась. У своїй постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, предметом якої був спір за позовом Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 686/6697/16-ц. Виходячи з наведеного, зобов`язання ОСОБА_1 повернути кредитні кошти за договором б/н від 20 липня 2006 року настали з 1 листопада 2016 року по закінченню строку дії виданої картки (останній день вересня 2016 року). Враховуючи зазначене з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за відсотками за період з 30.05.2016 року по 30.09.2016 року (в межах строку позовної давності), 3% на місяць (36 % річних), згідно наведеного вище розрахунку в розмірі 204,77 грн./міс. * 4 міс.= 819,08 грн., а також заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6825,72 грн., що разом складає 7644,8 грн. Доводи апеляційної скарги позивача в частині підстав скасування рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні неустойки, колегія суддів не приймає з підстав, зазначених в рішенні суду першої інстанції, а також даної постанови. Доводи апеляційної скарги відповідача про не застосування судом першої інстанції строку позовної давності, про застосування якого було подано відповідну заяву, оскільки позивачем не доведено отримання нею ( ОСОБА_1 ) кредитної картки № НОМЕР_1 з терміном діє до 09/16 року, а відповідно звернення з позовом в травні 2019 року відбулось з пропуском трирічного строку, який необхідно обліковувати з 30.09.2013р., колегія суддів не приймає, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 25.02.20р. про витребування доказів (а.с.230-232), позивачем надано ксерокопію і скриншот з програмного комплексу банку з фотографією відповідача, датою фіксації, що підтверджує факт перевипуску картки з № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 та терміном дії до вересня 2016 року (а.с.239-241). Крім того, факт користування відповідачем карткою № НОМЕР_1 підтверджується випискою по даному рахунку, з якого вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово здійснювала поповнення даної карти в період з липня 2013р. по вересень 2016р. включно, останній раз 21.09.2016р. в терміналі самообслуговування в магазині за адресою АДРЕСА_1 А (а.с.219). Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду не змогла пояснити хто здійснював щомісячно поповнення даного рахунку в період з липня 2013 по вересень 2016 року. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене, оцінюючи досліджені докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до положень ст.376 ЦПК України в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по кредиту у розмірі 7644,8 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 6825,72 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 819,08 грн.. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наведене, судові витрати сплачені у цій справі підлягають перерозподілу. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, то розмір сплаченого при зверненні до суду першої інстанції судового збору в сумі 1921 грн. підлягає стягненню з відповідача пропорційно (7%) задоволеним вимогам, а саме в розмірі 134,47 грн. Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 2881,50 грн. за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача також пропорційно (7%) в розмірі 201,7 грн. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження рішення про стягнення тяла кредиту в розмірі 6825,72 грн. задоволенню не підлягає, то і сплачений нею судовий збір у розмірі 2881,50 грн. за подання апеляційної скарги перерозподілу не підлягає. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову складає 123413,76 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 жовтня 2019 року скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (юридична адреса: м.Київ, вул.Грушевського, буд.1д; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №б/н від 20 липня 2006 року, що виникла станом на 30 квітня 2019 року в сумі 7 644 (сім тисяч шістсот сорок чотири) грн. 80 коп., яка складається з заборгованості за кредитом 6825,72 грн. та за відсотками 819,08 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на відшкодування витрат по сплаті судового збору у зв`язку із розглядом справи судом першої і апеляційної інстанції в розмірі 336 (триста тридцять шість) грн. 17 коп. В задоволенні іншої частини позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Повний текст постанови складено 17 березня 2020 року. Суддя О.В. Агєєв