Постанова 4821 № 705/2599/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м. Черкаси Справа № 705/2599/18 Провадження № 22-ц/821/287/20 категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І. суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В. учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач ОСОБА_1 ; розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Мазуренко Ю. В., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог В червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що відповідно до договору № б/н від 11 жовтня 2005 року, відповідач отримала кредит у розмірі 2000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту, Банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного Договору є прямою та безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Зазначало, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом відповідача на заяві. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, тому станом на 30 квітня 2018 року має заборгованість в сумі 26551,45 грн, яка складається з наступного: 4940,24 грн - заборгованість за кредитом; 18270,66 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1600,00 грн заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1240,55 грн штраф (процентна складова). Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 26551,45 грн за кредитним договором № б/н від 11 жовтня 2005 року та покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 жовтня 2005 року у розмірі 4940,24 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати по оплаті судового збору в розмірі 327,84 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини, однак таких доказів він не надав і не ставив перед судом питання про їх витребування. Тому, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, які оцінені за вимогами ЦПК України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 20 грудня 2019 року, АТ КБ «Приватбанк», вважаючи рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам та неустойці таким, що винесене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права, просив його скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення задовольнивши позовні вимоги в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повній мірі були встановлені дійсні обставини справи, які випливають з кредитного договору, зокрема, не враховано, що сторони погодили в анкеті-заяві розмір відсоткової ставки 3 % в місяць із розрахунку 360 днів у році. Зазначає, що суд першої інстанції не вказав, чому не взяв до уваги положення підписаної відповідачем анкети-заяви від 11 жовтня 2005 року, як підтвердження погодження сторонами розміру відсоткової ставки. Відповідачем заборгованість не оспорювалася та не заявлялися вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним. Відповідач відзив не надсилав та жодним чином не спростовував доводи позивача. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», який у свою чергу є правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 23, 104-107). У відповідності до долученої до позовної заяви Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, ПАТ КБ «Приватбанк» надано право на надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 21). 11 жовтня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір № б/н про надання банківських послуг в ПриватБанку, у формі заяви (а.с. 10, 17-18). В заяві, яка додана Банком до позовної заяви, містяться персональні дані ОСОБА_1 та зазначено, що відповідач оформила кредитку «visa» з кредитним лімітом у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого фінансового ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % в місяць із розрахунку 360 днів у році, валюта карти гривня, строк дії 3 роки, строк дії кредитного ліміту 3 роки, порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с. 10). За змістом відповідної заяви б/н ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомилася та згодна із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Виразила свою згоду, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною картою та Тарифами складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 10). До позовної заяви також додані Умови та правила надання банківських послуг (далі Умови та правила), які складаються із двох розділів (а.с. 11-16). Згідно з п 3.1 розділу І Умов та правил передбачено, що для надання послуг Банк відкриває Клієнту Карти, її вид і термін дії визначений у Заяві та в Пам`ятці Клієнта підписанням якої Клієнт і Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладання Договору є дата відкриття рахунку, вказана в розділі «Відмітки Банку» заявника (а.с. 12). Пунктами 3.2, 3.3 розділу І Умов та правил, передбачено, що після отримання Банком від Клієнта необхідних документів, а також Заяви, Банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість видачі кредиту на платіжну карту. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання цього Договору є прямою і безумовною згодою Держателя щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком (а.с.12). Як вбачається з п. 6.5 розділу І Умов і правил, клієнт зобов`язується погашати заборгованість по кредиту, відсотків за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених даним Договором (а.с. 14). Згідно з п. 6.6 розділу І Умов та правил, у разі невиконання зобов`язань за Договором, на вимогу Банку позичальник зобов`язується виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати Винагороди Банку (а.с. 14). Відповідно до п. 6.7 розділу І Умов та правил, власник зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту (а.с. 14). Згідно з п. 5.3 розділу ІІ Умов та правил передбачено, що термін і порядок погашень по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по кредитним карткам з установленим мінімальним обов`язковим платежем наведений в Пам`ятці клієнта, яка є невід`ємною частиною Договору, а також встановлюється цим пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом визначену Тарифами і частина заборгованості за Кредитом (а.с. 16). За користування кредитом Банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами Банку із розрахунку 360 календарних днів на рік (п. 5.5 розділу ІІ Умов та правил). Пунктом 9.12 розділу І Умов та правил передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же строк (а.с. 15). Пунктом 5.3. розділу І Умов та правил визначено, що Банк має право змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому, Банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно п. 4.9 цього Договору. Якщо протягом 7 днів Банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну карту кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням Банку і без попереднього повідомлення клієнта (а.с. 14). Згідно з наданим Банком розрахунком станом на 30 квітня 2019 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором становить 26551,45 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом 4940,24 грн, заборгованість за відсотками 18270,66 грн, заборгованість за пенею та комісією 1600 грн, штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована частина), 1240, 55 грн штраф (процентна складва)(а.с. 5-9).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ КБ «ПриватБанком» та ОСОБА_1 з підстав зняття останньою кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно заяви від 11 жовтня 2005 року. Оскаржуваним рішенням задоволено позов Банку в частині стягнення заборгованості за кредитом, в іншій частині відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанку» заборгованості із відсотків за користування кредитом та неустойкою (пеня, штраф). До позовної зави Банком додані клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та зазначено, що Банк не заперечує проти винесення заочного рішення та про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 25-26). Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2018 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін (а.с. 30-31). Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, судова кореспонденція надсилалась ОСОБА_1 на вказану в матеріалах справи та відповіді на запит, відділу державної реєстрації Уманської міської ради, від 26 червня 2018 року № 542-11 адресу (фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку). У відповідності до ч. 11 та ч. 12 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України 27 лютого 2020 року. Ухвалою про відкриття провадження ОСОБА_1 було надано строк для подачі відзиву протягом 5 днів з моменту одержання ухвали, однак остання не скористалася правом на його подачу. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглядаючи справу за наявними матеріалами, апеляційний суд виходить з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 1054 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ст. 611 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків, як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості та заяви позичальника, посилався на Умови та правила надання банківських послуг та Ліцензію НБУ від 05 жовтня 2011 року. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що заява про надання банківських послуг підписана в 2005 році, а до позову, в підтвердження заявлених вимог, додана Ліцензія НБУ від 05 жовтня 2011 року. Водночас, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме вищезазначені Умови та правила надання батьківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву від 11 жовтня 2005 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, пенею та штрафами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що надані Банком розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 жовтня 2005 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (21 червня 2018 року) змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та Правила надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, наданий Банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Також відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником ОСОБА_1 кредитор АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Разом з тим, у заяві від 11 жовтня 2005 року ОСОБА_1 , крім особистих даних, зазначено, що вона оформила кредитку «visa» з кредитним лімітом у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого фінансового ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % в місяць із розрахунку 360 днів у році, валюта карти гривня, строк дії 3 роки, строк дії кредитного ліміту 3 роки, порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с. 10). Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що заявою від 11 жовтня 2005 року, яка підписана ОСОБА_1 , визначено розмір базового відсотка за користування кредитом у розмірі 3 % та 7 % від суми заборгованості, що у свою чергу є підставами для стягнення відсотків з відповідача, у погодженому в договорі розмірі, що не врахував суд першої інстанції. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц. Водночас, вирішуючи питання щодо розміру відсотків, які підлягають стягненню із відповідача, апеляційний суд виходить з наступного. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором, зокрема, відсотки за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 с. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 05 грудня 2019 року у справі № 205/5456/16-ц, (провадження № 61-32720св18). В кредитному договорі сторони погодили, що строк дії договору становить 3 роки із розрахунку 360 днів у році, при цьому, доказів видачі позичальнику кредитної картки на новий строк, наявності будь-яких інших підстав продовження дії спірного кредитного договору, Банком надано не було, а тому кінцевим терміном повернення кредиту є 25 вересня 2008 року. Отже, право позивача нараховувати відсотки за користування кредитом, припинилося зі спливом строку кредитування 25 вересня 2008 року, що відповідає строку дії кредитної картки, який доведений позивачем, а тому, починаючи з 26 вересня 2008 року, суд, не бере до уваги надані Банком нарахування сум заборгованості за кредитним договором та відсотками, за безпідставністю їх нарахування. Відсотки за користування кредитом за період з 11 жовтня 2005 року по 25 вересня 2008 року складають 7920,88 грн. Апеляційний суд також враховує, що ч. 4 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи, що Банком не доказано, що кредитна картка перевидавалась на новий строк, що не було враховано судом першої інстанції, апеляційний суд, виходячи із положень ст. 367 ЦПК України, дійшов висновку, що доведеною є заборгованість по кредиту лише в період з 11 жовтня 2005 року по 25 вересня 2008 року у розмірі 1436,25 грн. Однак, з наданих Банком розрахунків вбачається, що відповідачем починаючи з 11 жовтня 2005 року по 30 квітня 2018 року було сплачено на користь позивача грошові кошти в розмірі 62520,59 грн (9430,63 грн відсотків та 53089,96 грн тіла кредиту). За період часу з 11 жовтня 2005 року по 25 вересня 2008 року відповідачем було витрачено 1436,25 грн запозичених коштів, а сплачено 53089,96 грн, нараховано 7920,88 грн відсотків за користування кредитом, а сплачено 9430,63 грн, що свідчить про відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед Банком, за період підтверджений доказами, та вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем станом на 30 квітня 2018 року. Виходячи з вищенаведеного апеляційний суд доходить висновку, що заборгованість за кредитом (тіло кредиту та відсотки) є повністю погашеною відповідачем, що являється в даному випадку підставою для відмови у задоволенні позову, адже домовленості про інший строк дії картки чи сплату неустойки підписана відповідачем анкета-заява не містила та не доведена позивачем. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року, справа № 545/2248/17. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. ч. 2 - 3 ст. 367 ЦПК України). За таких обставин, звертаючись до суду з позовом саме на позивача покладається обов`язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог. При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що відповідач не надав обґрунтовані заперечення, апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позовних вимог, і оскільки саме на позивача покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, відтак неподання позову про визнання договору, або його окремих умов недійсним, або неподання відзиву на позовну заяву саме по собі не свідчить про визнання позичальником позову про стягнення заборгованості за кредитним договором або наявність підстав для його задоволення судом. Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, були предметом розгляду суду, яким дана належна оцінка. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує повністю або частково та ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, зокрема, у разі неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або при неправильному застосуванні норм матеріального права. На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року скасувати. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 17 березня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О. В. Карпенко