Постанова 4821 № 703/2941/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2021 року м. Черкаси Справа № 703/2941/20 Провадження № 22-ц/821/413/21 категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., учасники справи: позивач: акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у складі: головуючого судді Опалинської О. П., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав заяву б/н від 01 червня 2018 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Зазначає, що відповідач отримав кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11000 гривень. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Банк зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач, у зв`язку із порушенням зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 12 серпня 2020 року має заборгованість в розмірі 12856,86 грн, в з яких: заборгованість по кредиту 9455,71, в тому числі 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; заборгованість за простроченим тілом кредиту 9455,71 грн, заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 грн, заборгованість за простроченими відсотками 3401,15 грн, заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 0,00 грн, нарахована пеня 0,00 грн, нарахована комісія 0,00 грн. Просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 12856,86 грн та понесені судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 9455,71 грн, судові витрати 1545,93 грн, а всього 11001,64 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи вимоги справедливості та розумності, зважаючи на принцип добросовісності, з метою захисту відповідача, як, в даному випадку, менш захищеного учасника цивільних правовідносин та враховуючи, що судом не встановлено належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, та брав на себе зобов`язання зі сплати штрафів в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку про необхідність виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів в розмірі 9455,71 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 20 січня 2021 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості таким, що ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права, просило скасувати заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши в цій частині позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Вказує, що відповідач користувався кредитними коштами, отримував їх через банкомати, розплачувався за товар в магазині та частковово погашав заборгованість за договором, що вбчається із виписки по картковому рахунку та розрахунку заборгованості. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив боржника від сплати відсотків судовим рішенням, з урахуванням того, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним, відповідач відзив не надав та жодним чином не спростував доводи позивача. Зазначає, що звільнення судовими рішеннями боржників від сплати відсотків за кредитними договорами призведе до неможливості здійснення виплат відсотків за депозитними договорами та іншими обов`язковими платежами. Судом першої інстанції не враховано позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 01 вересня 2020 року, справа №293/599/19-ц, від 02 жовтня 2019 року, справа № 754/1328/16-ц, від 02 грудня 2020 року, справа № 284/157/20-ц. Апеляційна скарга також містить клопотання про долучення до матеріалів справи паспорту споживчого кредиту, який підписаний відповідачем разом із анкетою-заявою 01 червня 2018 року. Вказаним паспортом визначена процентна ставка за користування кредитними коштами, подвійна процентна ставка за невиконання зобов`язань щодо повернення кредиту, штраф за порушення строків платежів. Зазначає, що позивач разом із позовною заявою надав до суду докази на підтвердження позовних вимог та позовна заява відповідала вимогам п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, ухвали про витребування доказів та відзив на позов на адресу позивача не надходили. Суд першої інстанції не пропонував позивачу надати додаткові докази для підтвердження частини позовних вимог з метою повного та всебічного встановлення обставин справи та відповідно дійшов передчасних висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ КБ «ПриватБанк» (а.с. 66-67). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року, АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 інші види грошового посередництва (а.с. 65). У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 64). 01 червня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була підписана анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 11-12). В заяві, яка додана Банком до позовної заяви, містяться лише персональні дані ОСОБА_1 (а.с. 11). Підписанням анкети-заяви відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет, та які разом із Пам`яткою клієнта і Тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого відповідач отримав шляхом самостійного роздрукування. Погодився із збільшенням строку позовної давності, зазначеним в Умовах та правилах та з тим, що зміни до Умов та правил вносяться Банком щомісяця в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, Банк повідомляє шляхом використання визначених Умовами та правилами каналів зв`язку. Продовження користування послугами Банку після дати публікації на сайті банку змінених Умов та правил є підтвердженням погодження та повного та безумовного прийняття зміненої редакції Умов та правил. Зі змінами Умов та правил клієнт зобов`язався знайомитися самостійно на офіційному сайті банку. Згідно довідки про видачу кредитних карток, ОСОБА_1 було надано кредитні картки: № НОМЕР_1 , термін дії до 08/21; № НОМЕР_2 , термін дії до 03/23 (а.с. 10). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , старт кредитного рахунку відбувся 14.08.2017 та встановлені наступні кредитні ліміти: 01.06.2018 - 1400 грн, 05.09.2018 - 11000 грн, 27.02.2019 - 10360 грн, 01.09.2019 - 10250,34 грн, 12.10.2019 - 9610 грн, 26.12.2019 - 9610 грн 06.01.2020 -9610 грн, 14.02.2020 9610 грн, 28.02.2020 9610 грн, 12.03.2020 9610 грн, 24.03.2020 9610 грн, 03.04.2020 0,00 грн (а.с. 9). До кредитного договору Банком додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 13-59). Згідно розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 12856,86 грн, що складається із: заборгованості по кредиту 9455,71 грн, в тому числі 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту; заборгованість за простроченим тілом кредиту 9455,71 грн, заборгованість за нарахованими відсотками 0,00 грн, заборгованість за простроченими відсотками 3401,15 грн, заборгованість за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 0,00 грн, нарахована пеня 0,00 грн, нараховано комісії 0,00 грн (а.с. 6-8).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. До позовної зави Банком додано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та клопотання про розгляд справи за відсутності позивача (а.с. 71-72). Згідно з відповіддю на запит від 24.09.2020 № 86, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 80). Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 65). Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 жовтня 2020 року вирішено проводити заочний розгляд даної цивільної справи (а.с. 90). Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними поштові адреси. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1800210533397, АТ КБ «ПриватБанк» отримало копію ухвали про відкриття апеляційного провадження 10 лютого 2021 року, відповідні копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги ОСОБА_1 двічі не були отримані з підстав закінчення встановленого строку зберігання. У відповідності до ч. 11 та ч. 12 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Предметом апеляційного перегляду є заочне рішення Смілянського міськрайонного суду від 30 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення відсотків у розмірі 3401,15 грн згідно анкети-заяви від 01.06.2018. В іншій частині заочне рішення Смілянського міськрайонного суду від 30 грудня 2020 року не оскаржується, тому не перелядається апеляційним судом. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту. При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, а саме заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 3401,15 грн (а.с. 5). АТ КБ «ПриватБанк», на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором, до суду першої інстанції надано копію анкети-заяви про приєднання ОСОБА_1 до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видачу кредитних карток із зазначенням їх строку дії, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника. В анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 01 червня 2018 року вказані лише його анкетні дані та контактна інформація (а.с. 11-12). Крім того, в анкеті-заяві ОСОБА_1 взагалі не визначено вид кредитної картки, строк її дії, сторонами не узгоджено кредитний ліміт, базову процентну ставку по кредитному ліміту та строк повернення кредиту (користування ним). Наявний в матеріалах справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підписів як позивача, так і відповідача, та дати його складання (а.с. 13). Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (01.06.2018) до моменту звернення до суду з указаним позовом (вересень 2020 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових Умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що, при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. Враховуючи викладене, підстави вважати, що сторони обумовили відсотки за користування кредитом відсутні, отже стягненню не підлягають. Водночас скаржником до апеляційної скарги додано новий докази, а саме паспорт споживчого кредиту, який він просив долучити до матеріалів справи, дослідити та врахувати при винесенні постанови. Апеляційний суд встановив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не було надано відповідного доказу, крім того, Банк подаючи позов зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПриватБанк» відсутні та просив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 34, 36). Тобто, подаючи позов Банк не лише не вказував на неможливість надання тих чи інших доказів, а й наголошував на тому, щоб суд першої інстанції розглядав справу саме за наявними у ній матеріалами, які не містили відповідного доказу. За викладеного апеляційний суд не може прийняти доказ, який доданий до апеляційної скарги, а саме паспорт споживчого кредиту, оскільки скаржником не надано доказів неможливості його подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Крім того, на момент подачі позовної заяви вказаний доказ був наявними у позивача, однак, він не подав його до суду першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги відносно неврахування судом першої інстанції позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 01 вересня 2020 року, справа №293/599/19-ц, від 02 жовтня 2019 року, справа № 754/1328/16-ц, від 02 грудня 2020 року, справа № 284/157/20-ц, слід зазначити, що у вказаних справах відповідачем була підписана саме довідка про умови кредитування, а позивачем така довідка надана суду як доказ. Разом з тим, у даній справі Банк такого доказу до суду першої інстанції не надавав та не вказував про неможливість його подачі із обгрунтуванням поважнсті причин. Тобто, правові позиції у наведених скаржником постановах Верховного Суду викладені за результатом розгляду спорів, які виникли за інших обставин і такі спори не є тотожними. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог у повному обсязі та незаконність відмови у стягненні заборгованості за простроченими відсотками. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 11 березня 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О. В. Карпенко