Постанова 4821 № 692/696/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року справа № 692/696/20 провадження № 22-ц/821/1921/20 категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., учасники справи: позивач: акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Левченко Л. О. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 21 квітня 2010 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. 21.04.2010 відповідачем також була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». У цій же довідці відповідач власним підписом підтвердила, що вона з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена. Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8000 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 31 березня 2020 року має заборгованість в розмірі 152692,99 грн, яка складається з наступного: 4772,59 грн - заборгованість за тілом кредиту; 143921,09 грн - заборгованість за відсотками; 3999,31 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії. Зазначає, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.04.2010 у розмірі 138 595,88 грн, яка складається з: 4772,59 заборгованості за кредитом та 133823,29 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом в період з 21.04.2010 по 16.01.2020 та судові витрати у розмірі 2 102,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 21.04.2010 станом на 16.01.2020 у розмірі 4 772,59 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 72,38 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. При цьому, довідка про умови кредитування містить підпис особи на місці для підпису та місці для написання дати, що не дає можливості достовірно встановити час ознайомлення боржника з вищевказаними умовами. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів в розмірі 4772,59 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 28 жовтня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду, в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, таким, що ухвалене з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним, просив суд скасувати рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2020 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 133823,29 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача. Також Банк просив суд дослідити виписку про рух коштів, яка була надана до суду першої інстанції разом з позовом та є визначальним доказом при встановленні фактичних обставин стосовно використання відповідачем кредитних коштів, часткового виконання умов договору. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача, навів доводи проти вимог позивача і відмовив Банку у цих вимогах, не посилаючись на жоден доказ іншої сторони спору. Зазначає, що відповідач разом із анкетою-заявою підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», якою, зокрема, було визначено базову відсоткову ставку за користуванням кредитом у розмірі 2,5%. Вказана довідка було подана до суду першої інстанції разом з позовом. Також суду першої інстанції було надано виписку по рахунку, яка є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів Банку, однак суд першої інстанції її не дослідив. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ КБ «ПриватБанк» (а.с. 54-55). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року, АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 інші види грошового посередництва (а.с. 53). У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «ПриватБанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 52). Згідно з відомостями з ЄДРПОУ від 01 березня 2018 АТ КБ «ПриватБанк» має організаційну правову форму акціонерного товариства, правовий статус суб`єкта - юридична особа, види діяльності за КВЕД 2010: 64.19. Інші види грошового посередництва; 64.92. Інші види кредитування; 64.99. Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення); 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12. Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (а.с. 50). 21 квітня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 була підписана Анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 21). В заяві, яка додана Банком до позовної заяви, містяться персональні дані ОСОБА_2 та зазначено бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка «Універсальна»/GOLD (а.с. 21 зворот). Згідно довідки про умови кредитування, встановлений пільговий період 55 днів протягом якого нарахування процентів здійснюється по ставці 0,01 % річних), базова процентна ставка 2,5 % грн в місяць, розмір щомісячних платежів (включаючи плату за використання кредитних коштів у звітному періоді 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним. Пеня за невчасне погашення заборгованості обчисляється за формулою пеня (1)+пеня (2), де пеня (1) це базова процентна ставка по договору/30 нараховується за кожен день прострочки, пеня (2) це 1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, нараховується 1 раз в місяць при наявності прострочки за кредитом або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму від 50 грн. Штраф за порушення строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань передбачених договором 500 грн+5% від суми заборгованості по кредитному ліміту із врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а. с. 22). Відповідно до копії паспорту громадянина України ОСОБА_2 12 липня 2016 року зареєстровано шлюб з гр. ОСОБА_3 та змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с. 49). Згідно довідки про видачу кредитних карток, ОСОБА_1 було надано кредитну картку № НОМЕР_1 термін дії до 02/14, № НОМЕР_2 термін дії до 11/16, кредитну картку № НОМЕР_3 термін дії до 10/17, № НОМЕР_4 дата відкриття 25.05.2017 термін дії до 05/21 та кредитну картку № НОМЕР_4 дата відкриття 18.07.2017 термін дії до 05/21 (а.с. 20). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), їй було встановлено наступні кредитні ліміти: 21.04.2010 1000 грн, з 13.01.2013 4000 грн, з 01.08.2013 8000 грн, з 11.03.2014 7380 грн, з 26.05.2014 6860 грн, з 20.06.2014 - 6460 грн, з 24.07.2014 6100 грн, з 04.08.2014 6060 грн, з 25.11.2014 5720 грн, з 31.12.2014 5410 грн, з 21.07.2015 5110 грн, з 02.04.2016 4780 грн, з 06.04.2016 4780 грн та з 16.01.2020 0,00 грн (а.с. 19). До позовної заяви Банк також додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що діяли на підставі Ліцензії НБУ №22 від 29.07.2009 року та виписку по рахунку ОСОБА_5 станом на 29.04.2020 (а.с. 13-18, 23-48). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 21.04.2010 станом на 31.03.2020 заборгованість ОСОБА_5 складає 152692,99 грн., яка складається з наступного: 4772,59 грн - заборгованість за тілом кредиту; 143921,09 грн - заборгованість за відсотками; 3999,31 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія. В розрахунку також зазначено, що заборгованість до стягнення становить 138595,88 грн, яка складається з наступного: 4772,59 грн - заборгованість за кредитом; 133823,29 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом в період з 21.04.2010 по 16.01.2020 (а.с. 7-12).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. До позовної зави Банком додане клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 6). Згідно з відповіддю на запит від 07.08.2020 № 02-12/278, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На території сільської ради не проживає (а.с. 62). Ухвалою Драбівського районного суду Черкаської області від 11 серпня 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 63). Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними поштові адреси. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 1800210334491, АТ КБ «ПриватБанк» отримало копію ухвали про відкриття апеляційного провадження 18 листопада 2020 року. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає в повному обсязі, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ КБ «ПриватБанком» та ОСОБА_5 з підстав зняття останньою кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 21.04.2010 року. Враховуючи часткове оскарження рішення суду першої інстанції, предметом апеляційного перегляду є рішення місцевого суду саме в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками за користуванням кредитом за період з 21.04.2010 по 16.01.2020. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 1054 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості: заборгованість за відсотками за період з 21.04.2010 по 16.01.2020 133823,29 грн (а.с. 12). У заяві позичальника ОСОБА_1 від 21.04.2010 процентна ставка не зазначена, не визначено виду кредитної карти, а лише вказаний бажаний кредитний ліміт у розмірі 1000 грн, при цьому у справі відсутні докази, яку саме кредитну картку - «Універсальну» чи «GOLD» отримала відповідач, адже вказаний бажаний кредитний ліміт стосується обох видів карток. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентів за користування кредитними коштами та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми, її визначеного розміру та комісії. Разом з тим до анкети-заяви Банком додано довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду. При цьому, наявна в матеріалах справи довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, яка підписана відповідачем, не містить дати її підписання, адже як в графі дата, так і в графі підпис містяться лише підписи. Крім того, у вказаній довідці зазначено, що вона складена по договору № SAMDN50OTC003066610, тоді як Банк просить стягнути заборгованість за договором № б/н, а тому не може свідчити про те, що саме з викладеними в ній умовами кредитування ознайомився відповідач, підписуючи анкету-заяву від 21 квітня 2010 року. Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що довідку про умови кредитування не можна вважати частиною кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 21.04.2010 шляхом підписання анкети-заяви б/н. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилався також на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видачу кредитних карток, розрахунок кредитної заборгованості за договором проведеного станом на 31.03.2020 та виписку по рахунку ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (21.04.2010) до моменту звернення до суду з указаним позовом (липень 2020 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що, при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. Отже, як встановлено вище, анкета-заява ОСОБА_1 взагалі не містить домовленості про вид кредитної картки, сплату процентів за користування кредитними коштами, як складових договору, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у стягненні заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами. Щодо вимоги про необхідність дослідження виписки по рахунку боржника, апеляційний суд виходить з наступного. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі. З наданої Банком виписки по рахунку відповідача вбачається, що ОСОБА_1 дійсно користувалась картковим рахунком, знімала кошти з нього, гасила періодично заборгованість, також неодноразово здійснювалось автоматичне погашення заборгованості, а вказані кошти спрямовувалися на погашення не тільки кредиту, а й процентів за користування ним. Однак, за відсутності доказів, яку саме кредитну картку отримано ОСОБА_1 , та за відсутності визначення в укладеному сторонами договорі типу і розміру відсоткової ставки за користування кредитом, виписка по рахунку не може бути підтвердженням наявності заборгованості по відсотках, адже розмір відсоткової ставки та порядок їх нарахування не був узгоджений сторонами договору. Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за відсотками у спірний період. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 29 вересня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 03 грудня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко Л. В. Нерушак