Постанова Черкаський апеляційний суд № 696/610/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року м. Черкаси Справа № 696/610/20 Провадження № 22-ц/821/2049/20 Категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Василенко Л.І., Єльцова В.О. за участю секретаря: Винник І.М. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» відповідач: ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 15 червня 2020 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 07 грудня 2015 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8000 гривень. АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач ОСОБА_1 не надав банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, зазначає банк, станом на 20 квітня 2020 року має заборгованість 135 700,30 грн., яка складається із наступного: 9 954,50 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 9 954,50 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 3 478,72 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 115 328,97 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 6 438,11 грн. штраф (процентна складова). Посилаючись на викладене та приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 не приймає заходів, направлених на погашення існуючої заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд постановити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 07 грудня 2015 року у загальному розмірі 135 700,30 грн., а також понесені банком судові витрати у розмірі 2102,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» - відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 07 грудня 2015 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 30 вересня 2019 року та станом на 20 квітня 2020 року, позивач нарахував останньому заборгованість у сумі 135 700,30 грн., яка складається з: 9 954,50 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 478,72 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625; 115 328,97 грн. - нарахована пеня; 500 гривень - штраф (фіксована частина) та 6 438,11 грн. - штраф (процентна складова). При цьому, з вищевказаного розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за поточним тілом кредиту «0». АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги до ОСОБА_1 про погашення кредиту, просив стягнути складові повної вартості кредиту, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Суд зазначає, що надані банком Витяг з Тарифів та Умов достовірно не підтверджують обставини про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту. Як вбачається з позовної заяви, позивач вказує, що прострочене тіло кредиту є складовою фактично отриманих коштів. Однак з розрахунку заборгованості видно, що в прострочене тіло кредиту банк включав відсотки за користування кредитними коштами. Однак, у підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття - «прострочене тіло кредиту». Крім того, порядок нарахування решти сум (міри відповідальності за порушення зобов`язання - штрафи та пеня, а також простроченого тіла кредиту, зокрема його складових) не узгоджені з позичальником. Банк, заявляючи вимоги про їх стягнення, не надав належних доказів, які б підтверджували, що позичальник був обізнаний саме про такі умови кредитування. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 25 листопада 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк» вважаючи, що оскаржуване рішення ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з порушенням норм матеріального і процесуального права, просило суд скасувати заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги, що підписанням анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку щодо умов кредитування, а також приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті банку. З моменту підписання анкети-заяви між клієнтом та банком укладено договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання до запропонованого банком договору, а відсутність підпису відповідача на відповідних Умовах та Правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки це суперечить поняттю договору приєднання. Крім того, зазначає, що відповідач після отримання картки здійснив дії щодо її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи. А також здійснював частково погашення заборгованості по кредитному договору. Вказане свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Також вказує, що прострочене тіло кредиту це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено відповідачем, але не погашено, або погашено частково не у повному обсязі. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто заборгованості за простроченим тілом кредиту. Відповідач користувався кредитними коштами, а тому зобов`язаний повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити відсотки за користування кредитом. Зазначає, що оскільки банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України, пені і штрафів. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 грудня 2020 року за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» відкрито апеляційне провадження у даній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року розгляд апеляційної скарги призначено в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У вказаній анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. До позовної заяви банк додав копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», яка підписана сторонами, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, розрахунок заборгованості. Як вбачається із вищевказаної анкети-заяви, остання містить фактично анкетні дані ОСОБА_1 , підпис позичальника та датована 07 грудня 2015 року. В даній заяві не вказано суму кредиту (кредитного ліміту, процентної ставки по кредиту, процент в місяць, щомісячної комісії, а також розмір пені і штрафу). На обґрунтування фактичної суми заборгованості, позивачем по справі АТ КБ «ПриватБанк» надано суду розрахунок заборгованості за договором б/н від 07 грудня 2015 року, укладеного між ПриватБанк та клієнтом ОСОБА_1 , з якого вбачається, що загальна сума заборгованості відповідача по кредиту станом на 20 квітня 2020 року становить 135 700,30 грн., яка складається із наступного: 9 954,50 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 9 954,50 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 3 478,72 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 115 328,97 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 6 438,11 грн. штраф (процентна складова). Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Судом встановлено, що 07 грудня 2015 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій заповнено графи особистих даних (а.с. 17). Підписанням вказаної Анкети-заяви відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування. При цьому, зазначена Анкета-заява не містить посилань на конкретні умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, просив у тому числі, крім суми кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку простроченої кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку як невід`ємні частини спірного договору. В матеріалах справи відсутні докази про те, що саме ці Умови та Тарифи розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи відповідну заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків і неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи, Умови та правила банківських послуг, які діяли для всіх, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Підстави вважати, що сторони обумовили відсотки за користування кредитом та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань відсутні. Отже, ці Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах Верховний Суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131св19). Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «ПриватБанк», загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 135 700,30 грн., яка складається із наступного: 9 954,50 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 9 954,50 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 3 478,72 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 115 328,97 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 6 438,11 грн. штраф (процентна складова). Прийнявши до уваги, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява позичальника від 07 грудня 2015 року не містить відомостей щодо конкретної процентної ставки, пені та штрафів, а надані банком Витяг з Тарифів та Умов достовірно не підтверджують обставини про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, а також зважаючи на те, що у відповідача відсутня заборгованість за поточним тілом кредиту, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення із ОСОБА_1 заборгованості і за рештою заявлених банком позовних вимог. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі №720/1349/19. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_1 обов`язку щодо повернення на користь банку заборгованості в загальній сумі 135 700,30 грн. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином, суд першої інстанції розглянув позов саме в межах заявлених банком вимог і на підставі доказів, поданих позивачем і прийшов до аргументованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ Комерційний банк «ПриватБанк» у повному обсязі. У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги АТ Комерційний банк «ПриватБанк» суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає. Керуючись ст.ст. 258, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.І. Василенко В.О. Єльцов