Постанова 4821 № 701/625/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Черкаси Справа № 701/625/20 Провадження № 22-ц/821/1683/20 категорія: 304010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», відповідач: ОСОБА_1 розглянув в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Костенко А. І., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку чим підписала заяву № б/н від 04 березня 2013 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом Банка про їх затвердження. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані, їй для ознайомлення в письмовій формі. Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів. Виконання відповідачем договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування (виписка по рахунку та розрахунок заборгованості додаються до позовної заяви). Порядок надання кредитних карток, відкриття кредитного ліміту та зміни його розміру. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15000 грн, що зазначено у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком ОСОБА_1 отримала кредитну картку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.2.З., 2.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 31 травня 2020 року має заборгованість - 29973,95 грн, яка складається з наступного: 19511,15 грн - заборгованість за тілом кредита, 19511,15 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 7073,54 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 1335,74 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 150,00 грн - нарахована пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 1403,52 грн, - штраф (процентна складова). Відповідно до п. 1.1.7.12. договору, договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що і змусило позивача звернутись з відповідним позовом до суду. Присив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 березня 2013 року у розмірі 29973,95 грн станом на 31 травня 2020 року та судові витрати у розмірі 2102 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 березня 2013 року у розмірі 19511,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в сумі -1368,19 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу - штраф (фіксована частини), штраф (процентна складова), наданий Банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу - штрафи (фіксована частини та процентна складова). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 19511,15 грн заборгованості за кредитом, тобто позов фактично задоволено на 65,09%, та, що в іншій частині позову слід відмовити. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 11 вересня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду в частині відмови таким, що ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального та матеріального права, просило його скасувати в частині відмови у задоволенні вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкуту про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Зазначає, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснила дії щодо її активації, користувалась картою, отримувала кошти з власної ініціативи, а також здійснювала часткове погашення заборгованості за умовами кредитного договору. Розрахунок заборгованості цілком відображає рух коштів за корткою, крім того, відповідач зверталась до Банку з метою перевипуску карти. Вказує, що доказів належного виконання зобов`язань відповідачем надано не було, тому встановивши, що Банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність Банку, який є системною державною фінансовою інституцією. Крім того, суд безпідставно відмовив у стягненні процентів за ст. 625 ЦК України та неустойки. Окремо Банк звернув увагу на безпідставність посилань судом першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та зобов`язань ЗАТ КБ «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обовязків ТОВ КБ «ПриватБанк» (а.с. 75-76). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 інші види грошового посередництва (а.с. 74). У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 73). Згідно відомостей з ЄДРПОУ від 01 березня 2018 АТ КБ «Приватбанк» має організаційну правову форму акціонерного товариства, правовий статус суб`єкта - юридична особа, види діяльності за КВЕД 2010: 64.19. Інші види грошового посередництва; 64.92. Інші види кредитування; 64.99. Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення); 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12. Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (а.с. 71). 04 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була підписана анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 34). Зі змісту анкети-заяви б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 04 березня 2013 року вбачається, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 34). В заяві, яка додана Банком до позовної заяви, містяться лише персональні дані ОСОБА_1 (а.с. 34). Згідно довідки про видачу кредитних карток, ОСОБА_1 було надано наступні кредитні картки: 04.03.2013 НОМЕР_1 (термін дії 07/16), 26.07.2013 НОМЕР_2 (термін дії 05/17), 05.11.2013 НОМЕР_3 (термін дії 07/17), 02.08.2016 НОМЕР_4 (термін дії 01/20) (а.с. 33). Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), їй неодноразово було встановлено наступні кредитні ліміти: 04.03.2013 1400 грн, 04.03.2013 300 грн, 06.01.2016 2100, 16.02.2016 6000 грн, 23.05.2017 - 15000 грн, а з 13.05.2019 0,00 грн (а.с. 32). До позовної заяви Банк також додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та виписку по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 36-66). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 04 березня 2013 року станом на 31 травня 2020 року ОСОБА_1 має заборгованість - 29973,95 грн, яка складається з наступного: 19511,15 грн - заборгованість за тілом кредита, 19511,15 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 7073,54 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 1335,74 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 150,00 грн - нарахована пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 1403,52 грн, - штраф (процентна складова) з 04 березня 2013 року по 31 травня 2020 року (а.с. 7-19).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. До позовної зави Банком додані клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, де зазначено, що Банк позовні вимоги підтримує у повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання з боку Банку відсутні, також Банк не заперечує проти винесення заочного рішення та клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 79-80). Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 14 липня 2020 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 86). Ухвалою Маньківського районного суду Черкаської області від 15 липня 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні (а.с. 87). Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними поштові адреси. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, терк-номер 1800210248951, ОСОБА_1 отримала ухвалу про відкриття апеляційного провадженя та копію апеляційної скарги 06 жовтня 2020 року. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ КБ «ПриватБанком» та ОСОБА_1 з підстав зняття останньою кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 04 березня 2013 року. При цьому, в апеляційній скарзі Банк просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог та просив ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Банку, тобто, предметом апеляційного перегляду є рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2020 року в частині відмови у стягненні відсотків, пені та штрафів. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду, в частині, що є предметом апеляційного перегляду, відповідає не в повному обсязі, виходячи з наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 04 березня 2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) та комісії за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами (0,00 грн за нарахованими відсотками, 7073,54 грн заборгованість за простроченими відсотками), а також пеню (150 грн), комісію (0,00 грн) і штрафи (500 грн (фіксована частина, 1403,52 грн (шраф процентна складова) за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 березня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, діючий на піставі Ліцензії НБУ №22 від 29 липня 2009 року, як невід`ємні частини спірного договору та виписку по рахунку ОСОБА_1 . При цьому, дослідивши надані Банком розрахунок заборгованості і виписку по рахунку, апеляційним судом встановлено, що інформація, яка міститься в них, не співпадає, зокрема, суми коштів сплачених відповідачем на погашення кредиту, оскільки з виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 періодично здійснювала погашення кредитної заборгованість, а в розрахунку зазначено, що сума погашень за кредитом дорівнює нулю. Крім того, як розрахунок заборгованості, так і виписка по рахунку не містять відомостей про дату складання документа, особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції та її підпису, що суперечить положенням ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (04 березня 2013) до моменту звернення до суду з указаним позовом (липень 2020 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. При цьому, до матеріалів справи доданий витяг з Умов та правил, які діяли на підставі Ліцензії НБУ №22 від 29 липня 2009 року, тоді як під час підписання 04 березня 2013 року анкети-заяви вже була чинною ліцензія №22 від 05.10.2011 року. До позовної заяви Банком також було додано клопотання про огляд веб-сайту, в якому просив суд самостійно оглянути веб-сайт Банку та порівняти додану ним редакцію Умов та правил із редакцією Умов та правил, які діяли станом на 01.03.2013. Однак, наявність чи відсутність ідентичності наданих Умов та правл з Умовами та правилами, які містяться на сайті ПриватБанку редакції станом на 01.03.2013 не підтверджує того, що саме з такою редакцією була ознайомлена ОСОБА_1 під час підписання анкети-заяви 04.03.2013. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем Кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19). Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. З урахуванням наведеного, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 7073,54 грн, а також пені у розмірі 150 грн та штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина), 1403,52 грн (шраф процентна складова) за несвоєчасну сплату кредиту відсутні, що було вірно зазначено судом першої інстанції. Щодо стягнення відсотків у розмірі 1335,74 грн, які позивач просив стягнути посилаючись на ст. 625 ЦК України, тобто відсотки, які встановлені законодавчим актом, то колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу передбаченого договором строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки. У межах цього строку позичальник зобов`язаний повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені ст. 625 ЦК України. Укладений між сторонами кредитний договір від 04 березня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Разом з тим, до позовної заяви Банком було додано довідку про видачу кредитних карток, з якої вбачається, що термін дії останньої кредитної картки ОСОБА_1 скінчився 01/20 (а.с. 33). Отже, відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, кінцевий термін виконання кредитного зобов`язання відповідає строку дії останньої картки, тобто до січня 2020 року (включно). Крім того, звертаючись до суду з вимогою про стягнення відсотків на підставі ст. 625 ЦК України позивач обґрунтованого розрахунку нарахованих відсотків не надав та не указав період, за який нараховано відсотки. При цьому, в позовній заяві Банк зазначив, що стягнення у відповідності до ст. 625 ЦК України, нараховані не на підставі норм ЦК України, а згідно п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківський послуг, відповідно до яких клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна ГОЛД». Також Банк не надав підтверджень, який тип картки обрала ОСОБА_1 , та не надав доказів того, що Банк узгодив в письмовому порядку з відповідачем такі розміри процентів за ст. 625 ЦК України. Отже, Банк має право на стягнення за ст. 625 ЦК України у встановленому законом розмірі (3% річних), а умови договору, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог про нарахування відсотків за прострочений кредит згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, не були погоджені позичальником, а тому не є частиною кредитного договору. При визначенні розміру відсотків, які підлягають до стягнення згідно ст. 625 ЦК України, апеляційний суд також враховує, що АТ «ПриватБанк» звернулось із позовом 06 липня 2020 року, просило стягнути заборгованість станом на 31 травня 2020 року, тобто стягненню підлягають відсотки заперіод з 01 лютого 2020 року по 31 травня 2020 року, що становить 121 день. Розрахунок 3% річних здійснено за формулою: % = сума боргу*процентну ставку*кількість днів прострочки/100%/366 (кількість днів у 2020 році). Отже, 3% річних відповідно до заявлених позовних вимог за період з 01 лютого 2020 року по 31 травня 2020 року, за 121 день становлять суму 193,51 грн (19511,15*3*121/100%/366), й саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, апеляційний суд враховує, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові, в частині відмови, з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Наведена Банком у апеляційній скарзі практика Верховного Суду України щодо дійсності Умов і Правил таких висновків не спростовує та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується конкретних судових справ і сформована раніше ніж правова позиція Великої Палати, яка має узагальнююче значення та сформована пізніше. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже судове рішення з підстав, передбачених статтею 367 ЦПК України, необхідно скасувати в частині відмови у стягненні відсотків згідно ст. 625 ЦК УКраїни та стягнути з із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 193,51 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення суду слід залишити без змін. В частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 19511,15 грн, рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2020 року не переглядалось. Відповідно до статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки вимоги апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню, понесені судові витрати відповідно до положень статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача в розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2020 року в в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам нарахованим згідно ст. 625 ЦК України та судових витрат скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банку «ПриватБанк» 193,51 грн відсотків нарахованим згідно ст. 625 ЦК України. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банку «ПриватБанк» 1440,18 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 13 жовтня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук О. В. Карпенко