Постанова 4811 № 463/1555/18

Справа № 463/1555/18 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І. Провадження № 22-ц/811/21/20 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2020 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Струс Л.Б., суддів Левика Я.А., Шандри М.М. розглянувши апеляційну ОСОБА_1 в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 листопада 2019 рокув складі судді Шеремети Г.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії-Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», третьої особи ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином, - ВСТАНОВИВ : Первісний позивач ОСОБА_3 , правонаступником прав якої в подальшому в процесі розгляду справи визнано ОСОБА_1 , 27.03.2018 року звернулася до суду з позовом, просила стягнути з відповідача на її користь шкоду, завдану злочином, вчиненим ОСОБА_2 , як працівником Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», в розмірі 92 031,00 грн., з яких 30 000,00 грн. розмір вкладу та 62 031,00 грн. інфляційних втрат. Вирішити питання про судові витрати. Позов мотивує тим, що вироком Личаківського районного суду м. Львова від 9 березня 2017 року, залишеним у цій частині без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, по факту незаконного збагачення під приводом переукладення договору строкового вкладу та заволодіння належними ОСОБА_3 грошовими коштами на загальну суму 30 000,00 грн. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування заподіяної злочином шкоди в кримінальному провадженні залишено без розгляду за її заявою. У зв`язку з перебуванням ОСОБА_2 на момент вчинення злочину у трудових відносинах з ПАТ «Державний ощадний банк України», позивач просить стягнути заподіяну третьою особою шкоду з відповідача в порядку ч.1 ст.1172 ЦК України. Крім того, в порядку ст.ст.22,190 ЦК України просив стягнути з відповідача 62 031,00 грн. інфляційних втрат, які полягають у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які внесла як вклад за договором банківського вкладу з моменту їх втрати 13.12.2008 року, і по час звернення до суду при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність. Крім того, обґрунтовуючи підставність та обґрунтованість заявленого позову покликались на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2018 року при розгляді справи №662/928/15-ц (провадження №61-1760св18). Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 завдану злочином, вчиненим ОСОБА_2 , як працівником Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», в розмірі 46 910 грн 51 коп., з яких 29 775,00 грн. розмір вкладу та 17 135,51 грн. інфляційних втрат. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 6000,00 грн. (шість тисяч гривень нуль копійок) витрат, здійснених позивачем на оплату професійної правничої допомоги. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь держави 359 ,45грн. судового збору, від сплати якого при зверненні до суду з позовом був звільнений позивач. Рішення суду оскаржив позивач. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім цього, судом неправильно застосовано ст.ст.22,1192 ЦК України та Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» при віднесенні компенсації рівня інфляції до числа майнової шкоди завданої злочином внаслідок привласнення грошових коштів потерпілої особи та посилання на ст..625ЦК України. Стверджує, що суд невірно застосував строк позовної давності до вказаних правовідносин. оскільки, як вбачається з розрахунку позивача такий просить компенсацію рівня інфляції за період з 13.12.2008 року по 26.03.2018 року. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задоволити повністю. Згідно з ч.1 ст. 369 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК у разі розгляду справи без повідомлення(виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався . За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скаргиКолегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Судом встановлено, що вироком Личаківського районного суду м. Львова від 9 березня 2017 року, залишеним у цій частині без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, зокрема по факту незаконного збагачення під приводом переукладення договору строкового вкладу та заволодіння належними ОСОБА_3 грошовими коштами на загальну суму 30 000,00 грн. (а.с.48-152). Крім того, згідно зазначеного вище вироку суду, ОСОБА_2 під видом відсотків за депозитним вкладом передала ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 225,0 гривень, з метою уникнення викриття своєї злочинної діяльності. Тобто, вироком встановлено, що ОСОБА_2 повернула ОСОБА_3 кошти в розмірі 225,00 грн. і тим самим частково відшкодувала заподіяну ОСОБА_3 шкоду, завдану злочином. А відтак розмір невідшкодованої шкоди відповідно до обставин, встановлених вироком суду від 9 березня 2017 року становить 29 775,00 грн. (30000,00 грн. 225,00 грн. = 29 775,00 грн грн.), а не 30000,00 грн., як зазначає позивач. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК Українивирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, заподіяння майнової шкоди позивачу внаслідок вчинення злочину ОСОБА_2 встановлено судом у кримінальному провадженні та не підлягає доказуванню в ході розгляду цієї цивільної справи. Встановлено, що ОСОБА_2 перебувала на посаді завідуючої ТВБВ № 10013/0332 територіально-відокремленого безбалансового відділення № 10013/0289 АТ «Ощадбанк», за адресою: м.Львів, вул.Медової Печери,39 в період заволодіння коштами позивача. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі Zolotas проти Греції (№2) Європейський суд з прав людини зазначив, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу (далі ЦК), якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо, якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язані з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави ( Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року). Незаконне привласнення працівником банку коштів, які належать позивачу на праві власності не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж протоколу є додатковою статтею Конвенції. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права ( стаття 1 Першого Протоколу). Такий же ж принцип закріплено у статті 41 Конституції України. Згідно з ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Задовольняючи позов в частині стягнення майнової шкоди завданої злочином в розмірі 29 775,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що оскільки протиправними діями працівника відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків позивачу завдано майнової шкоди у вигляді 29 775,00 грн. розміру вкладу, вимоги останньої про відшкодування такої є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим, з банку на користь позивача слід стягнути 29 775,00 грн. (розмір вкладу) відшкодування майнової шкоди. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Згідно з частиною другою статті 1192 ЦПК Українирозмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до частини другої статті 22 ЦК Українизбитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому, частиною третьою вказаної статті передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Главою 13 «Речі. Майно» ЦК Українипередбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України). У цій же Главі ЦК Україниміститься норма статті 192 «Гроші (грошові кошти)», частиною першою якої передбачено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Вказане свідчить, що гроші (грошові кошти) є різновидом майна. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 5 липня 2017 року № 6 - 1032 цс17. У постанові ВС від 08.02.2018 року при розгляді справи №662/928/15-ц (провадження №61-1760св18), суд вважає, що з урахуванням положень статей 22та 190 ЦК Українипід шкодою, що завдана майну позивача ОСОБА_3 у вказаній справі необхідно розуміти шкоду, яка полягає у втраті купівельної спроможності грошей в умовах інфляції, оскільки гроші, які позивач ОСОБА_3 внесла як вклад за договорами банківського вкладу з моменту їх втрати - 13.12.2008 року і на час вирішення спору судом при рівній номінальній вартості мають різну купівельну спроможність. Згідно розрахунку позивача розмір інфляції за період з 13 грудня 2008 року до 26 березня 2018 року становить 62 031,00 грн. Позивач визначив період прострочення: з моменту заволодіння грошовими коштами, які він мав намір внести на вкладний (депозитний) рахунок, - до моменту пред`явлення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Для обчислення розміру інфляції розрахунковий період визначений як весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, право вимоги у потерпілого в порядку ч.1 ст.1172 ЦК України до юридичної або фізичної особи, яка відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником, виникає з моменту встановлення вини працівника у заподіянні шкоди потерпілому, тобто з моменту набрання законної сили вироком суду. Колегія суддів погоджується з висновком про застосування наслідків спливу позовної давності до частини позовних вимог позивача, а саме в частині стягнення компенсації рівня інфляції за період з 06.12.2008р. до 26.03.2015р., - тобто понад 3 роки до пред`явлення нею 26.03.2018р. та стягнення інфляційних витрат в сумі 17 135,51 у даній судовій справі виходячи з наступного. Оскільки позивач подала позов у межах трьохрічного строку від дня набрання вироком законної сили, тобто з часу, коли особа, яка порушила її право визнана винною, а відповідно до частини першої статті 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків . Враховуючи зміст частини третьої статті 22 ЦК, що передбачає відшкодування збитків у повному обсязі, а також частини другої статті 1192 ЦК, яка встановлює, що реальна вартість розміру збитків визначається на момент розгляду справи,тому колегія суддів приходить до висновку, що юридична особа відшкодовує шкоду (грошові кошти), завдану їхнім працівником з урахуванням установленого індексу інфляції. Колегія суддів зазначає, що відшкодування майнової шкоди, а також реальна вартість втраченого майна - суми депозиту має бути визначена з урахуванням зміни купівельної спроможності грошей у зв`язку з процесом інфляції. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Судом від 16 травня 2018 року, справа № 662/658/15-ц, провадження № и61-2521св18. Рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеному висновку Великої палати ВС. Тому доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає не обгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід вважати необгрунтованими, а саму скаргу відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України Львівський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 27 лютого 2020 року Головуючий Судді