Постанова 4804 № 266/3521/19

22-ц/804/392/20 266/3521/19 Головуючий у І інстанції Д`яченко Д.О. Єдиний унікальний номер 266/3521/19 Номер провадження 22-ц/804/392/20 Доповідач Барков В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2020 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В.М., суддів Мироненко І.П. Биліни Т.І., секретар Герасимова Г.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи, апеляційну скаргу комунального закладу охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2019 року, ухвалене в м. Маріуполі Донецької області та повний текст якого складено 26 листопада 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про визнання відмови у прийнятті на роботу незаконною та зобов`язати прийняти на роботу, ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача комунального закладу охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» (далі КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ») про визнання відмови у прийнятті на роботу незаконною та зобов`язати прийняти на роботу. В обґрунтування позову зазначав, що з 01 серпня 2005 року по 30 квітня 2016 року він працював на посаді лікаря-судово-медичного експерта відділу експертизи трупів у КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ», а з 01 жовтня 2018 року по теперішній час він працює на посаді асистента кафедри патоморфології, судової медицини та гістології у Донецькому національному медичному університеті (м. Маріуполь) на 0,5 ставки. 10 червня 2019 року він звернувся до начальника КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» із письмовою заявою про прийняття його на роботу за сумісництвом на 0,25 ставки на посаду лікаря-судово-медичного експерта до відділу судово-медичної експертизи трупів, проте в ході бесіди з керівником відповідача останній в категоричній формі повідомив, що на роботу він його не прийме через особисті неприязні стосунки. На його думку, дії відповідача є незаконними, такими, що суперечать Конституції України та нормам Кодексу Законів про працю, у зв`язку з чим просив визнати відмову відповідача у прийнятті його на роботу незаконною та зобов`язати керівника КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» укласти з ним трудовій договір про прийняття на роботу за сумісництвом, на 0,25 ставки, на посаду лікаря-судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи трупів. Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» про визнання відмови у прийнятті на роботу незаконною та зобов`язати прийняти на роботу задоволено. Визнано незаконною відмову у прийнятті на роботу ОСОБА_1 Зобов`язано керівника КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» укласти трудовій договір про прийняття ОСОБА_1 за сумісництвом на 0,25 ставки на посаду лікаря-судово-медичного експерта до відділу судово-медичної експертизи трупів, відповідно до його заяви. Стягнуто з КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 768,40 гривень. В апеляційній скарзі КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо визнання відмови у прийнятті на роботу незаконною є помилковими, оскільки права та інтереси ОСОБА_1 відповідачем не порушені, предмет спору фактично відсутній. Щодо зобов`язання відповідача укласти з ОСОБА_1 трудовий договір зазначають, що останній не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний укласти трудовий договір. Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Обставини відповідності позивача за рівнем кваліфікації, досвіду роботи, стану здоров`я вимогам, передбаченим для зайняття посади та відсутність інших претендентів на її зайняття не можуть слугувати підставою для зобов`язання відповідача укласти з ним трудовий договір. Прийом на роботу нового працівника є правом керівника бюро, а тому зобов`язання приймати будь-яку особу на роботу лише з підстав його відповідності вимогам спеціальності буде порушенням законодавства та фактичним втручанням в діяльність установи. В своєму відзиві позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» , який просив скаргу задовольнити, пояснення ОСОБА_1 та його представника авдоката Турченка О.В., які просили скаргу відхилити, дослідивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 376 ЦПК України). Судом встановлено, що ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа» та кваліфікацію лікар (а.с.15), відповідно до сертифіката № 2328с він 28 вересня 2018 року атестувався на визнання знань та практичних навиків в атестаційній комісії при Донецькому національному медичному університету та йому присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «судово-медична експертиза» (а.с.16). З довідки від 03 червня 2019 року № 1322 вбачається, що ОСОБА_2 працює на 0,5 ставки асистентом кафедри патоморфології, судової медицини та гістології у Донецькому національному медичному університеті з 01 січня 2018 року (а.с. 17). Відповідно до листа заступника директора Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації станом на 03 червня 2019 року в КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» наявна вакансія 0,25 ставки лікаря-судово-медичного експерта (а.с. 18-23). 11 червня 2019 року ОСОБА_1 була подана заява на ім`я начальника КЗОЗ «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про прийняття його на роботу за сумісництвом на 0,25 ставки на посаду лікаря-судово-медичного експерта до відділу судово-медичної експертизи трупів КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» (а.с. 10). Однак, трудовий договір між сторонами до теперішнього часу не укладено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законних підстав у керівництва КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» відмовляти позивачу у прийнятті на роботу не було, а тому позов підлягає задоволенню. У ст. 43 Конституції України зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності тощо. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Стаття 21 КЗпП України передбачає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно з ст. 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України. Отже, ст. 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права. Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_1 належними та допустими доказами не доведена, а отже не пов`язана. Крім того, Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом. Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18). Обставини відповідності ОСОБА_1 за рівнем кваліфікації вимогам, які передбачені для зайняття посади лікаря-судово-медичного експерта, та наявність цієї посади у штатному розписі на час його звернення із заявою до відповідача про прийняття на роботу не є підставою для зобов`язання відповідача укласти трудовий договір з позивачем. Враховуючи вищенаведене апеляційний суд вважає, що фактична відмова у прийнятті позивача на роботу, прийнята керівником КЗОЗ «Донецьке обласне бюро СМЕ» в межах компетенції та відповідно до положень трудового законодавства, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні, а відтак рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу комунального закладу охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2019 року скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального закладу охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про визнання відмови у прийнятті на роботу незаконною та зобов`язати прийняти на роботу відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 10 березня 2020 року. Судді В.М. Барков І.П. Мироненко Т.І. Биліна