Постанова 4802 № 161/15476/19

Справа № 161/15476/19 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/476/20 Категорія: 76 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., з участю секретаря судового засідання Галицької І.П., позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Луцьке вище професійне училище» про визнання незаконною відмови у прийнятті на роботу та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайоного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцького вищого професійного училища про визнання незаконною відмови у прийнятті на роботу та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17.01.2019 року особисто, а 18.03.2019 року за направленням Луцького міського центру зайнятості, звернувся до відповідача із заявою про прийняття на роботу на посаду майстра виробничого навчання, в якій вказував також, що згідний на будь-яку іншу роботу. Однак у прийнятті на роботу йому безпідставно було відмовлено. Вказану відмову вважає протиправною, оскільки відповідає займаній посаді, має освіту, яка відповідає кваліфікаційним вимогам по вакансії майстер виробничого навчання. Окрім того, є ветераном праці. Покликаючись на викладені обставини, просить суд визнати незаконною відмову відповідача у прийнятті його на посаду майстра виробничого навчання та зобов`язати укласти з ним трудовий договір на посаду майстра виробничого навчання ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище». Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року в задоволені позову в даній справі відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, покликаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши позивача та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судом першої інстанції встановлено, що на письму заяву подану позивачем 17 січня 2019 року відповідачем 29 січня 2019 року ОСОБА_1 письмово повідомлено про наявність вільної вакансії майстра виробничого навчання з професії « Електрозварник ручного зварювання ». У вказаному листі зазначено, що навчальний заклад потребує педагогічного працівника, який суміщав би посаду майстра виробничого навчання та викладача з професійно-теоретичної підготовки (стаж роботи від 2 років) за умови наявної повної вищої технічної освіти та відповідної робітничої кваліфікації. (а.с.53). За змістом даної заяви роботодавець чітко визначився з вакантними посадами та вимогами , яким повинен відповідати працівник. До Луцького міського центру зайнятості ОСОБА_1 звернувся 18.03.2019 року та був зареєстрований як такий, що шукає роботу. В цей же день йому було видано направлення на працевлаштування на посаду майстра виробничого навчання на ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище». 19 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача за направленням Луцького міського центру зайнятості №03501810120050001 для працевлаштування на вільну вакансію майстра виробничого навчання(а.с.29). В цей же день у прийнятті на роботу йому було відмовлено у зв`язку з невідповідністю вимогам, які були встановлені до даної вакансії, зокрема, відсутність вищої освіти. Корінець направлення з прийнятим рішенням був повернутий центру зайнятості у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 його отримати. 20 березня 2019 року ОСОБА_1 особисто під час відвідування повідомив центр зайнятості про відмову роботодавця у працевлаштуванні(а.с. 129,130). З матеріалів справи вбачається що ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище» потребував на роботу педагогічного працівника, який суміщав би посаду майстра виробничого навчання за професією «Електрозварник ручного зварювання» та викладача з професійно-теоретичної підготовки(стаж роботи за відповідною спеціальністю від 2 років) за умови наявної повної вищої технічної освіти та відповідної робітничої кваліфікації. Інформація про попит на робочу силу(вакансії) була подана навчальним закладом Луцькому міському центру зайнятості 18.10.2018 року та 15.01.2019 року(а.с. 51,52). Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 відповідав вимогам, які були встановлені саме до вакантної у відповідача посади. Отримана ОСОБА_1 освіта у Львівському автомобільно-шляховому технікуму за спеціальністю «Будівництво та експлуатація автошляхів» не свідчить про наявність у нього повної вищої технічної освіти, яка було однією з основних вимог при прийняті на вакантну посаду до відповідача. Відповідно до Статуту ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище» самостійно розробляє організаційну структуру, обирає форми та методи організації навчально-виробничого процесу. Управління ВПУ здійснюється Міністерством освіти і науки України, управлінням освіти і науки Волинської обласної державної адміністрації. Керівництво діяльністю ВПУ здійснює директор, який призначається за результатами конкурсу шляхом укладення контракту, та який, зокрема, організовує навчально-виробничий, виховний процес, діє від імені ВПУ, приймає на посаду та звільняє з посади працівників закладу, затверджує в межах наявного фонду заробітної плати штатний розпис та визначає чисельність працівників ВПУ (п. 5.3 Статуту) (а.с.40-46). Згідно зі ст.2 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від19.09.2018р.№ 792 особа, яка шукає роботу, - особа, яка звернулася до центру зайнятості з метою отримання послуг із сприяння у працевлаштуванні. Відповідно до ст.12 цього Порядку у разі наявності пропозиції щодо роботи кар`єрний радник повідомляє про це особі, яка шукає роботу, та за її згодою видає направлення на працевлаштування. Під час формування направлення на працевлаштування кар`єрний радник зобов`язаний перевірити актуальність пропозиції щодо роботи та попередньо узгодити з роботодавцем умови проведення співбесіди з особою, яка шукає роботу. Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (частина перша та друга статті 22 КЗпП). Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об`єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян (частина перша та друга статті 11 Закону України «Про зайнятість населення»). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 647/2279/17 (провадження № 61-24277св18) вказано, що «відповідно до частини другої статті 232 КЗпП суди безпосередньо розглядають позови про укладення трудових договорів, у тому числі інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір (наприклад, коли у випадках, передбачених законодавством, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний приймати в порядку працевлаштування інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу в рахунок броні; осіб, які були звільнені в зв`язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби), або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим статтею 22 КЗпП». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року в справі № 349/81/18 (провадження № 61-43402св18) зазначено, що «стаття 22 КЗпП передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права. Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір. Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_1 не пов`язана. Відповідно до положень статті 21 КЗпП укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом». З врахуванням викладеного обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що на момент звернення ОСОБА_1 до відповідача щодо працевлаштування на вакантну посаду позивач не відповідав вимогам, які ставилася роботодавцем в частині наявності повної вищої освіти. Направлення з центру зайнятості не є безумовною підставою прийняття на роботу, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця. Під час судового розгляду не встановлено, що відмова у прийнятті на роботу була необґрунтованою та є наслідком надання незаконної переваги іншій особі в силу привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками чи пов`язана з дискримінаційними мотивами. Доводи апеляційної скарги про те, що «суміщення» про яке вказав роботодавець, при відкриті посади, є необґрунтованим та безпідставним спростовується матеріалами справи. Відповідно до робочих навчальних планів з професії « Електрозварник ручного зварювання » на предмет спец технології відводиться 345 годин ( менше ніж півставки викладача), а на виробниче навчання-832 години. Аналізуючи дану інформацію слід дійти висновку, що відповідачем було суміщено дві посади з метою економії коштів державного та місцевого бюджету, що є обґрунтованим. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2020 року в даній справі - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий Судді