Постанова 4850 № 200/11215/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року справа №200/11215/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Казначеєва Е.Г., суддів: Гаврищук Т. Г., Сіваченка І.В., секретаря судового засідання Сухова М.Є., за участю представника Груєнка С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 р. у справі № 200/11215/19-а (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом Комунального підприємства «Компанія Вода Донбасу» в особі Маріупольського регіонального виробничого управління до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство «Компанія Вода Донбасу» в особі Маріупольського регіонального виробничого управління (далі - позивач, КП «Компанія Вода Донбасу») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило: скасувати податкові повідомлення-рішення № 0122244605 від 16 червня 2019 року в частині штрафу у розмірі 10% на суму 68176,71 грн. та №0122214605 від 18 червня 2019 року в частині штрафу у розмірі 20% на суму 80 152,40 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 16 червня 2019 року № 0122244605 на суму 68176,71 грн.; скасував податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 18 червня 2019 року № 0122214605 на суму 80152,40 грн.; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області на користь КП "Компанія "Вода Донбасу" в особі Маріупольського регіонального виробничого управління КП "Вода Донбасу" судовий збір у сумі 1 921 грн. 00 коп. Відповідач, не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем суми земельного податку за 2017 рік, 2018 рік, січень-лютий 2019 рік були сплачені на суму 1764296,20 грн самостійно з порушенням термінів. До спірних правовідносин положення Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" застосуванню не підлягають. За положенням ПК України земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності не нараховується та не сплачується за земельну ділянку віднесені до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення затверджених Кабінетом Міністрів України, до яких м. Маріуполь не відноситься. Також, позивачем сертифікати (висновок) Торгово-промислової палати України, до відповідача не надавались. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року замінено в адміністративній справі відповідача - Головне управління ДФС у Донецькій області на Головне управління ДПС у Донецькій області. Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав. Представник позивача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" зареєстроване як юридична особа, перебуває на податковому обліку у Маріупольській об`єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС України. Відокремлений підрозділ КП "Компанія "Вода Донбасу" - Маріупольське регіональне виробниче управління КП "Вода Донбасу" є платником, зокрема, земельного податку з юридичних осіб, за користування земельними ділянками м. Маріуполь Донецької області, перебуває на обліку в органі доходів і зборів - Маріупольської ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області, місцезнаходження: м. Маріуполь Донецької області. Позивачем самостійно до податкового органу надано податкові декларації з орендної плати за землю з юридичних осіб: за 2017 рік № 9016790688 від 13.02.2017 (звітна); за 2018 рік № 9014038138 від 07.08.2018 (звітна); за 2018 рік № 9175387616 від 20.08.2018 (уточнююча); за 2018 рік № 9175420233 від 20.08.2018 (уточнююча); за 2019 рік № 9026677047 від 20.02.2019 (звітна нова); за 2019 рік № 9120613610 від 10.06.2019 (уточнююча). Головним управлінням ДФС у Донецькій області було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку юридичних осіб за 2017, 2018 роки та за січень-лютий 2019 року Маріупольським регіональним виробничим управлінням КП "Вода Донбасу". За результатами перевірки складений Акт № 425/05-99-46-05/05-582/35397832 від 23.05.2019 року, яким встановлено, що позивачем на порушення вимог п. 287.3 ст.287 ПК України допущено несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку із затримкою до 30 календарних днів включно та більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. ГУ ДФС у Донецькій області на підставі висновків акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій, у розмірі 10% та 20 %, за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов`язань із земельного податку з юридичних осіб № 0122244605 від 16 червня 2019 року в сумі 68176,71 грн., та №0122214605 від 18 червня 2019 року в сумі 80 152,40 грн. Згідно із розрахунками штрафних (фінансових) санкцій до зазначених податкових повідомлень-рішень № 0122244605 та №0122214605, заборгованість нарахована за 2017, 2018, 2019 роки. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав належні докази настання форс-мажорних обставин, які відповідно до статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" є підставою для звільнення підприємства від відповідальності. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України (тут і надалі - в редакції на період, який перевірявся) передбачено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Згідно з п.46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Згідно із пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Тобто, суми податкових зобов`язань, самостійно задекларовані платником податком у податковій звітності, є узгодженими грошовими зобов`язаннями з певного податку. Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 269 ПК України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Згідно п. 288.1 - 288.4 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. За пунктом 288.7 статті 288 ПК України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 Податкового кодексу України. Згідно статті 285 ПК України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Відповідно до п. 287.1 - 287.4 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Пунктом 286.2 статті 286 ПК України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Отже, платник податків, який самостійно визначив податкові зобов`язання у поданих ним податкових деклараціях має сплати в повному обсязі відповідні суми у встановлені податковим законодавством строки. Відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Отже, вказана стаття визначає відповідальність за несвоєчасну сплату податків. Відповідачем під час перевірки було встановлено, що позивачем на порушення вимог п. 287.3 ст.287 ПК України допущено несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку на суму 681767,10 грн із затримкою до 30 календарних днів включно та на суму 400762 грн більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. Факт порушення вимог законодавства в частині несвоєчасної сплати (перерахування) земельного податку, позивачем не заперечується. В якості підстави для скасування податкового повідомлення-рішення позивач та суд першої інстанції посилається на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014р. № 1669-VII, та наявність у позивача Сертифікатів (висновку) ТПП України про настання обставин непереборної сили. Суд з цього приводу зазначає наступне. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 року (далі - Закон № 1669-VII), набрав чинності з 15 жовтня 2014 року. Вказаний Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Статтею 1 Закону № 1669-VII визначено, що період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (далі - Указ № 405) та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України». Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014 року. На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває. Статтею 6 Закону №1669-VII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішено звільнити суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону. Згідно із Переліком населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженими розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085, м. Маріуполь до таких населених пунктів не відноситься. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, на позивача з 08 червня 2016 року не розповсюджуються пільги передбачені статтею 6 Закону №1669-VII з плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 805/3279/17-а (адміністративне провадження № К/9901/4349/18). Щодо посилання на положення статті 10 Закону №1669-VII суд зазначає наступне. Відповідно до положень статті 10 Закону № 1669-VII, протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. На виконання Закону №1669 розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 р. та від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, згідно з додатком до якого, до зазначених населених пунктів належить, зокрема, місто Маріуполь, Донецької області. Відповідно до частин 1-3 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону № 1669-VІІ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. Дія цього Закону поширювалась на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Статтею 11 цього Закону Торгово-промисловій палаті України надано право засвідчувати форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видавати сертифікати про такі обставини. Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції від 02.09.2014р.) визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Частиною 1 статті 14 вказаного вище Закону визначено, що Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014р. №44(5), який набрав чинності з 18.12.2014р. та чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Статтею 6.1. вказаного Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014р., а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів (стаття 6.2.) Якщо сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, Заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України/регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Засвідчення форс-мажорних обставин у такому випадку проводиться на загальних засадах відповідно до цього Регламенту. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому податковому та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно нормативно - правових актів проте таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин. Сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 01.10.2019 року у справі №805/385/17-а, який суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин відповідно до ч.5 ст.242 КАС України. В зазначеній постанові Верховний Суд зробив висновок про необхідність аналізування норм Податкового кодексу України та Закону № 1669-VII та межі регулювання нормами вказаного Закону податкових правовідносин і чи є такі норми спеціальними по відношенню до норм Податкового кодексу України. Матеріали справи містять сертифікати (висновки) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили, а саме: - № 1200 від 29 жовтня 2014 року, яким п.п. 100.4, 100.5 статті 100 Податкового кодексу України Покровському (колишнім - Красноармійському) регіональному виробничому управлінню Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов`язкових платежів; - № 1735 від 25 листопада 2014 року, яким відповідно до п.п. 100.4, 100.5 статті 100 Податкового кодексу України КП "Компанія "Вода Донбасу" засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов`язкових платежів (а.с. 17); - № 1736 від 25 листопада 2014 року, яким відповідно до п. 102.6-102.7 ст. 102 ПК України КП "Компанія "Вода Донбасу" засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України для продовження граничного строку подання податкових декларацій (а.с. 18); Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем Сертифікати не є належним доказом, який посвідчує обставини непереборної сили відносно несвоєчасної сплати (перерахування) узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку юридичних осіб за 2017 рік, 2018 рік, січень-лютий 2019 рік, оскільки такий виданий, від 3 до 5 роки до спірних правовідносин, і фактично засвідчує обставини непереборної сили у період з 14.04.2014р. до моменту їх видачі - 29 жовтня 2014 року, 25 листопада 2014 року. Крім того, Сертифікати № 1200 від 29 жовтня 2014 року та № 1735 від 25 листопада 2014 року стосується пунктів 100.4 і 100.5 статті 100 Податкового кодексу України, стосується розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу, про засвідчення неможливості своєчасної сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб, у ньому не йдеться. Сертифікат №1736 від 25 листопада 2014 року стосується пунктів 102.6-102.7 ст. 102 ПК України. Проте, вказані норми ПК України передбачають порядок прийняття керівником (його заступником) органу доходів і зборів рішення про продовження строків подання платниками податків податкової звітності. Матеріали справи свідчать, що у відповідності до порядку позивач з заявою до контролюючого органу не звертався. Отже, позивачем порядок не було дотримано. Зазначення у вказаних Сертифікатах, що на момент їх видачі обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо не є доказом того, що такі Сертифікати засвідчує відповідні обставини безстроково, тобто на майбутнє, навпаки, враховуючи, що у грудні 2014 року, Порядок засвідчення форс-мажорних обставин був затверджений в новій редакції, який має застосовуватись до спірних правовідносин та в якому фактично було уточнено, що якщо на момент видачі Сертифікату обставини непереборної сили тривають та період дії яких встановити неможливо, то, заявник має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату. Позивач не надав доказів звернення до ТПП України щодо засвідчення обставин непереборної сили стосовно неможливості сплати (перерахування) узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку юридичних осіб за 2017 рік, 2018 рік, січень-лютий 2019 рік. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості виконати свій обов`язок щодо сплати (перерахування) узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку юридичних осіб за 2017 рік, 2018 рік, січень-лютий 2019 рік на день спливу граничного строку, зокрема наявність у вказаний період активних бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції, зокрема в місці знаходження земельних ділянок позивача (м.Маріуполь). Враховуючи те, що станом на 2017 - лютий 2019 рік в Законі № 1669-VII відсутня норма яка б надавала пільги за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку юридичних осіб за земельні ділянки які не віднесені до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженими розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №1085, та відсутності у сертифікатах, виданих позивачу ТПП України, посилання на вплив форс-мажорних обставин на своєчасність сплати (перерахування) узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку юридичних осіб за 2017 рік, 2018 рік, січень-лютий 2019 рік, суд дійшов висновку, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач є звільненим з 14 квітня 2014 року від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати (перерахування) узгоджених податкових зобов`язань із земельного податку юридичних осіб за 2017 рік, 2018 рік, січень-лютий 2019 рік, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним. На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем на позивача як платника податку правомірно накладено штраф за неподання податкових декларації, в порядку та розмірі, що відповідали вимогам законодавства, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення. Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 р. у справі № 200/11215/19-а - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 р. у справі № 200/11215/19-а - скасувати. В задоволені позовних вимог Комунального підприємства "Компанія Вода Донбасу" в особі Маріупольського регіонального виробничого управління комунального підприємства "Компанія Вода Донбасу" до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0122244605 від 16 червня 2019 року та №0122214605 від 18 червня 2019 року - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 10 березня 2020 року. Суддя-доповідач: Е.Г.Казначеєв Судді: Т.Г. Гаврищук І.В. Сіваченко