Постанова 4857 № 1.380.2019.002574

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.002574 пров. № А/857/551/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П., за участі секретаря судового засідання Коваль Т.О., представника позивача Стасишина Р.М., представника відповідача Войтків З.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступник якого Головне управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року (рішення ухвалене в м. Львів, судом під головуванням судді Сасевич О.М., повний текст рішення суду складено 12 серпня 2019 року) у справі №1.380.2019.002574 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення бюджетної заборгованості, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА В травні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, якою просив стягнути з Державного бюджету України на його користь бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 510 719 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 бюджетну заборгованість із відшкодування податку на додану вартість в розмірі 510719 (п`ятсот десять тисяч сімсот дев`ятнадцять) грн. 00 коп. Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 39462700) судовий збір у розмірі 5107 (п`ять тисяч сто сім) грн. 19 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що на сьогодні чинним законодавством не передбачено механізму відшкодування сум ПДВ, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структури такого реєстру. Вказує, що управлінням щомісячно надається інформація до ДФС України для включення в Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовано з бюджету у порядку, визначеному ст. 200 ПК України. Таким чином, невжиття заходів органом ДФС щодо внесення суми ПДВ до Тимчасового реєстру, заявленої до відшкодування, спричинене законодавчою неврегульованістю, вказує на відсутність протиправності таких дій та їх наслідків. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Доводи відзиву на апеляційну скаргу по суті співпадають з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні. Просить врахувати позицію ВП ВС, викладену в судовому рішенні по справі №826/7380/15. Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області було повідомлене про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даним учасником справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибуло, про причини неприбуття не повідомило. Клопотань про відкладення слухання справи не направляло. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що що 22.01.2009 року Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області було проведено документальну виїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ, що виникло за листопад 2008 року за рахунок від`ємного значення ПДВ та перерахування такого на рахунок ФОП ОСОБА_1 . Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чим завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2008 року на 511883,00 грн. За результатами перевірки контролюючим органом було складено акт №34/3/170/ НОМЕР_1 від 22.01.2009 року. На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0004401750/2 від 24.06.2009 року, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 510719,00 грн. Не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням, ФОП ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2017 року, у справі №813/5661/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, позов ФОП ОСОБА_1 було задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0004401750/2 від 24.06.2009 року. Постанова суду від 04.04.2017 року набрала законної сили 08.08.2017 року. 19.03.2018 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Львівській області із заявою щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Головне управління ДФС у Львівській області відповіддю від 19.04.2018 року №14592/10/13-01-13-11 позивача повідомлено про неможливість бюджетного відшкодування ПДВ, у зв`язку із наявністю технічних ускладнень у роботі програмного забезпечення. Окрім того, Головне управління ДФС у Львівській області листом від 13.06.2018 року №21167/10/13-01-13-11 повідомив позивача , що у зв`язку із наявністю технічних ускладнень у роботі програмного забезпечення, що унеможливлює забезпечення своєчасного та повного відображення інформації для повернення задекларованої суми бюджетного відшкодування, ДФС вживається комплекс заходів для вирішення питання відшкодування ПДВ. Оскільки позивачу належну суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість не було відшкодовано, він звернувся до суду з даним позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день розгляду справи, Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює. За даних обставин, фактично відсутній механізм відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування ПДВ. Однак, суд зазначив, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме спосіб стягнення бюджетного відшкодування з Державного бюджету України. Вказав про правову позицію на користь такого способу захисту прав платників податків, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 року (справа №826/7380/15). ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Так, згідно з підпунктом 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (із змінами від 01.01.2017 року) формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюється на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до підпункту 200.7.2 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України, заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Порядок узгодження зазначеної у заяві суми бюджетного відшкодування закріплений в пункті 200.12 статті 200 Податкового кодексу України. Так, відповідно до підпункту «ґ» пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України, зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення. Згідно пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України, у випадках, передбачених підпунктами «а», «г» і «ґ» цього пункту, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його суму відображається в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування контролюючим органом на наступний робочий день після виникнення такого випадку. Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України. Таким чином, зважаючи на те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2017 року у справі №813/5661/15 набрало законної сили 08.08.2017 року, а відтак, на переконання суду, інформація про узгодженість бюджетного відшкодування та його сума щодо відшкодування позивачу податку на додану вартість в порядку п.200.12 ст.200 Податкового кодексу України повинна була бути відображена у Реєстрі - 09.08.2017 року. На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (п.200.13 ст.200 Податкового кодексу України). Таким чином, з аналізу вище наведених норм слідує, що бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 510719,00 грн за зверненням позивача повинно було бути перераховане до 16.08.2017 року. Приписи ст.200 Податкового кодексу України узгоджуються із п.п.6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26 (надалі по тексту - Порядок №26). У відповідності до п.56 підрозділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, до 1 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються у порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України. Судом встановлено, що станом на день розгляду справи, Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працює. За даних обставин вбачається, що фактично відсутній механізм відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування ПДВ. Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, належним способом захисту його порушеного права є саме спосіб стягнення бюджетного відшкодування з Державного бюджету України. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 року (справа №826/7380/15), а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, як свідчить судова практика Європейського Суду з прав людини (Рішення Європейського суду з прав людини у справах «Wiggins v. Unated Kingdom Appl.» 7456/76 (1976), «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03), «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03)), на невідшкодовані суми бюджетного відшкодування поширюються гарантії права власності, встановлені ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Податковий орган, не забезпечивши позивачу відшкодування цієї суми на його рахунок, порушують ст.1 Першого протоколу до Конвенції, а саме, права на мирне володіння своїм майном. Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність, з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54), Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02). Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Згідно ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оскільки відповідачами не доведено правомірність невиплати позивачу бюджетного відшкодування, а відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 510719,00 грн. Доводи скаржника про те, що ним щомісячно надається інформація до ДФС України для включення в Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, а отже протиправності його дій немає, судом до уваги не беруться, оскільки відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків. Слід зазначити, що податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ протягом визначеного законодавством строку, а тому позивач у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету ПДВ, які охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступник якого Головне управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року у справі №1.380.2019.002574 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 05 березня 2020 року.