Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6092/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6092/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 31 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В : В квітні 2020 ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі ГУДПС у Житомирській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 березня 2020 року: № 0004283305, № 0004293305, № 0004273305, № 0004263305; зобов`язати відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, задекларовану на рахунок платника у банку в розмірі 852834 грн. у відповідності до абз.2 п.200.15. ст.200 ПК України. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 позов задоволено: -визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПC у Житомирській області від 16 березня 2020 року № 0004283305, № 0004293305, № 0004273305 та № 0004263305; -зобов`язано ГУ ДПС у Житомирській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, у розмірі 852834 грн., заявленої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2019 року. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог, відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Управління посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. 08.02.2021 від позивача, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Розгляд справи призначено на 11:30 год. 24 березня 2021 року в режимі відеоконференції, з технічних причин розгляд справи в режимі відеоконференції не відбувся, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання Шпикуляка Ю.В. Зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів, на підставі яких її може бути вирішено, а також з метою недопущення порушення строків розгляду апеляційної скарги, визначених ч.1 ст.309 КАС України, колегією суддів вирішено перейти з відкритого судового засідання до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань правильності визначення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за листопад 2019 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2019 року контролюючим органом складно акт від 14.02.2020 № 59/06-30-33-05/ НОМЕР_1 , за змістом якого встановлені наступні порушення: -п.п.16.1.5., п.п.16.1.12. п.16.1. ст.16, п.44.1., п.44.3. ст.44, п.85.2. ст.85 ПК України - надано в неповному обсязі первинні документи на підтвердження використання в господарській діяльності придбаних ТМЦ; -п.44.1., п.44.3., п.44.6. ст.44, абзацу г) п.198.5. ст.198, п.188.1. ст.188, п.189.1. ст. 189, абзацу а) п.193.1. ст.193, п.201.1., п.201.10. ст.201, абз. "б", "в" п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.19.1+рядок 20.3 декларації) (р.21) за листопад 2019 року у сумі 997938 грн, в результаті встановлених порушень, наведених у п.3.4.4 та п.3.5.6 акту перевірки; -п.44.1., п.44.3., п.44.6. ст.44, абзацу г) п.198.5. ст.198 ,п.188.1. ст.188, п.189.1. ст.189, абзацу а) п.193.1. ст.193, п.201.1., п.201.10. ст.201, п.200.1., п.200.4. ст.200 ПК України, що призвело до завищення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за листопад 2019 року на суму 852834 грн; -п.201.10. ст.201 ПК України порушено терміни реєстрації податкових накладних, а саме не зареєстровано податкові накладні на загальну суму ПДВ 182845 грн. 28.02.2020 позивачем направлено до ГУ ДПС у Житомирській області заперечення на вищевказаний Акт, який 11.03.2020 залишено без змін. 16.03.2020 за результатами встановлених порушень контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: -№ 0004283305 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку в розмірі 852834 грн. внаслідок порушення п.200.1., п.200.4. ст.200 ПК України та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 426417 грн.; -№ 0004293305 про завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 997938 грн.; -№ 0004273305 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510 грн.; -№ 0004263305 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 50% в сумі 91422,50 грн. Не погоджуючись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України врегульовано, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. При цьому, порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків закріплено у статті 200 Податкового кодексу України. Так, відповідно до підпункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Положеннями пункту 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. За приписами, пункту 102.5. статті 102 ПК України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування. Аналіз наведених норм свідчить, що сума від`ємного значення визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду та враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди, а в разі відсутності податкового боргу платник ПДВ має право обирати: декларувати йому суму бюджетного відшкодування чи зараховувати цю суму до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. При цьому податковий кредит, який бере участь у розрахунку суми бюджетного відшкодування, формується за рахунок сум від`ємного значення з ПДВ, які фактично сплачені отримувачем товару його постачальнику (постачальникам) у попередніх (попередньому) податкових періодах (податковому періоді), що передують (передує) звітному. Таким чином, право на бюджетне відшкодування податкове законодавство обмежує виключно фактом сплати суми ПДВ в попередніх і звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до бюджету та строком давності у 1095 днів. При цьому отримання бюджетного відшкодування не є обов`язком суб`єкта господарювання, а є його правом, і попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному. Водночас, за змістом підпункту 54.3.2. пункту 54.3. статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. У пункті 58.1. статті 58 ПК України закріплено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 ПК України (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу 5 ПК України; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки. Підпунктом 5 пункту 4 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289 із змінами і доповненнями визначено, що сума від`ємного значення, що узгоджена протягом звітного (податкового) періоду за результатами контрольно-перевірочної роботи, відображається в податковій декларації з ПДВ в рядку 16.3 з обов`язковим відображенням такої суми в таблиці "Збільшєно/зменшено залишок від`ємного значення за результатами перевірки контролюючого органу на підставі податкового повідомлення-рішення та/або уточнюючого розрахунку". При цьому, в законі відсутня заборона на декларування від`ємного значення та включення в повному обсязі такого від`ємного значення до податкового кредиту в наступному податковому періоді. Як з`ясовано з матеріалів справи, на час подання позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2019 року, розрахунку коригування сум ПДВ, довідки про суму від`ємного значення звітного періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду та проведення перевірки контролюючим органом, результати якої оскаржуються у даному спорі, відбувалась процедура судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 12 лютого 2020 року № 0002363305, 0002373305, 0002393305, 0002383305, що прийняті на підставі попереднього акту перевірки від 17.01.2020 №24/06-30-33-05/ НОМЕР_1 . З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що контролюючий орган за відсутності достатніх підстав, без врахування норм чинного законодавства зменшив розмір податкового кредиту за звітний період (листопад 2019 року), без врахування наявності податкового рішення про встановлення факту завищення позивачем від`ємного значення податкового кредиту на таку ж суму, що в свою чергу вказує на неузгодженість грошового зобов`язання, а отже висновки податкового органу щодо встановлених порушень в цій частині є передчасними. Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2018 у справі №804/14503/14, який, окрім іншого вказав, що права та обов`язки платника податків щодо сплати податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом, виникають лише після закінчення процедури адміністративного та судового оскарження рішення контролюючого органу про нарахування такого грошового зобов`язання та його узгодження. Також, в ході проведення перевірки, у зв`язку з відсутністю у платника податків доказів використання ТМЦ у листопаді 2019 та відсутності таких ТМЦ у залишках станом на звітний період, контролюючим органом визначено податкове зобов`язання в розмірі 182845,00 грн. Так, в обгрунтування своїх доводів позивач зазначив, що всі витрати на придбання товарів (послуг), продаж товарів послуг підтверджено належним чином складеними документами, які в повному обсязі були представлені до перевірки. При цьому, період інвентаризації не відноситься до перевіряємого періоду, а отже результати інвентаризації не можуть вплинути ні на висновки акту за листопад минулого року, ні на результати майбутніх перевірок. Відповідно до п.44.1. ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПК України. За приписами п.185.1. ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Згідно статті 187.1 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку-дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої-дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів-дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг-дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податків. П.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. За змістом п. 198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Абз."г" п.198.5. ст.198 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1. статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Пунктом 198.6. статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу). Так, у суді першої інстанції в якості свідка ревізор-інспектор ОСОБА_2 пояснила, що висновки про непідтверджену суму бюджетного відшкодування сформовані у зв`язку з відсутністю технічної документації на виготовлення різних видів продукції, що реалізуються позивачем. Також зазначила про відсутність залишків ТМЦ, що придбані в Україні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що в даному випадку висновки контролюючого органу щодо відсутності придбаних позивачем ТМЦ на кінець звітного періоду (листопад 2019) не підтверджені жодними доказами, а факт проведення посадовими особами відповідача інвентаризації залишків станом на лютий 2020 року не може підтвердити факт наявності чи відсутності залишків товарно-матеріальних цінностей у листопаді 2019. При цьому, ОСОБА_2 стверджуючи, що технічна документація та калькуляція собівартості готової продукції необхідна для підтвердження даних, що містяться в податкових деклараціях, не зазначила суду першої інстанції нормативно правовий акт, що визначає обов`язок підприємця формувати такі документи. Також, з метою встановлення всіх обставин проведення перевірки в суді першої інстанції отримано пояснення від бухгалтера ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка зазначила, що на всі запити контролюючого органу останньою були надані всі необхідні документи. У зв`язку з надходженням запиту про надання документів з інвентаризації залишків ТМЦ, наказом підприємця було призначено інвентаризацію. На запит про додаткові дані списання відходів, зіпсованих ТМЦ, позивачем надано всі наявні у нього документи. При цьому, пояснила, що на запит контролюючого органу не надано технічну документацію та калькуляцію собівартості, оскільки такі відсутні. З матеріалів справи встановлено, що згідно запиту ГУ ДПС в Житомирській області від 21.01.2020 у ОСОБА_1 витребовувались залишки товарно-матеріальних цінностей в розрізі номенклатури товарів станом на 01.08.2019, 01.09.2019, 01.10.2019, 01.11.2019 та 30.11.2019; інформацію, щодо придбаних товарно-матеріальних цінностей станом на 01.08.2019, 01.09.2019, 01.10.2019, 01.11.2019 по 30.11.2019; інформацію про кількість використаної сировини на виробництві станом на 01.08.2019, 01.09.2019, 01.10.2019, 01.11.2019 по 30.11.2019; технічну документацію (калькуляцію) на кожну виготовлену підприємством одиницю готової продукції з 01.11.2019 по 30.11.2019. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, діяльність ФОП ОСОБА_1 за попередні періоди вже перевірялась контролюючим органом, що підтверджується довідками: про результатами документальної перевірки за червень 2019 року від 23.08.2019 № 601/06-30-13-05/ НОМЕР_2 ; про результатами документальної перевірки за липень 2019 року від 18.10.2019 № 43/06-30-33-05/ НОМЕР_2 ; про результатами документальної перевірки за серпень 2019 року від 15.11.2019 №90/06-30-33-05/ НОМЕР_2 . А тому, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність об`єктивної необхідності та обґрунтованих підстав при проведенні контролюючим органом перевірки за листопад 2019 року, витребовування документів з 1 серпня 2019 року. Також як вірно зауважено судом першої інстанції, калькуляція вироблених товарних позицій та технічна документація не можуть підтвердити показники ПДВ, які зазначаються платником податків у деклараціях, оскільки такі документи жодним чином не підтвердять факт реалізації готової продукції. Податкова звітність формується виключно на підставі наявних первинних документів, в той же час калькуляція собівартості та технічна документація в розумінні Податкового кодексу не є первинними документами. При цьому, із пояснень ОСОБА_3 слідує, що на перший запит контролюючого органу було надано податкові накладні, які останнім під сумнів не ставилися. Крім того, згідно долучених до матеріалів справи доказів, позивачем до перевірки листом від 05.02.2020 було надано, а посадовими особами відповідача, згідно акту перевірки прийнято: декларації з ПДВ за листопад 2019 року, реєстр виданих та отриманих накладних, податкові накладні на реалізацію та придбання зареєстровані в ЄРПН, накладні на реалізацію та акти виконаних робіт, первинні документи щодо придбання ТМЦ, отримання послуг. На підтвердження відпустку певних товарних позицій у виробництво до матеріалів справи надано накладну-вимогу №11 за листопад 2019 року. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується, що відповідачем органом безпідставно поставлено під сумнів факт використання позивачем придбаних ТМЦ в господарській діяльності. При цьому, про необгрунтованість вимоги щодо надання технічної документації та калькуляції собівартості товарних номентклатур, що виробляються ФОП ОСОБА_1 свідчить і податкова консультація ДФС України від 28.02.2019, що вказує на виключне право, а не обов`язок позивача на ведення та облік залишків ТМЦ. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 16.03.2020 № 0004273305. Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення № 0004263305 про застосування штрафної санкції за порушення термінів реєстрації податкової накладної позивачем, на суму ПДВ 182854 грн. колегія суддів зазначає, що вказане порушення встановлене актом перевірки від 14.02.2020 59/06-30-33-05/ НОМЕР_1 на підставі висновку щодо використання ФОП ОСОБА_1 придбаних товарно-матеріальних цінностей не у господарській діяльності. В той же час, як встановлено судом в рамках розгляду даної справи, такі висновки не знайшли свого підтвердження в ході судового, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення № 0004263305 від 16.03.2020 слід скасувати. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, задекларовану на рахунок платника у банку в розмірі 852834 грн у відповідності до абз.2 п.200.15. ст.200 ПК України, колегія суддів виходить із такого. Законами України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VІІІ та «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 №1797-VІІІ внесено зміни до статті 200 ПК України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування ПДВ. Підпунктом 200.7.1. пункту 200.7. статті 200 ПК України передбачено, що на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. У відповідності до підпункту 200.7.2. пункту 200.7. цієї статті Кодексу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. У разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про звернення суми бюджетного відшкодування. Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника. У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків. Відповідно до п.200.12. ст.200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України. На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (пункт 200.13. статті 200 ПК України). Вказані норми статті 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 №26 (далі - Порядок № 26). За змістом пункту 56 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми ПДВ не відшкодовані з бюджету. Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу. Відшкодування узгоджених сум ПДВ, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування ПДВ в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування ПДВ, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ здійснюється Кабінетом Міністрів України. Станом на час розгляду даної справи у суді першої інстанції Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не працював. Чинним законодавством не передбачено механізм відшкодування сум ПДВ, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, та структури такого реєстру, тому, враховуючи відсутність механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків. У відповідності до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05.01.2000) (Веуеlег V. Іtаlу, заява № 33202, § 100)). За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (Sukhапоу аnd Ilсhеnко v. Uкгаіnе, заяви №68385/10 та №71378/10, § 35)). ЄСПЛ у рішенні у справі "Інтерсплав проти України" від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Іntersplav v. Uкгаіnе, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували "справедливий баланс" між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40). Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. З огляду на наведене, з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно обрано належний спосіб захисту прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління ДПС у Житомирській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, задекларовану на рахунок платника у банку в розмірі 852834 грн. Подібна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.