Постанова 4813 № 520/6577/17

Номер провадження: 22-ц/813/3515/20 Номер справи місцевого суду: 520/6577/17 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г., за участю секретаря Чепрас А.І., позивач - ОСОБА_1 відповідач Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.03.2018 у складі судді Калініченко Л.В. в с т а н о в и в: У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»,в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 09.10.2017 просила визнати незаконним та скасувати наказ в.о. голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» №474-к від 05.05.2017 «По особовому складу», яким її звільнено із займаної посади; поновити її на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»; стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 11.05.2017 до дня поновлення на роботі у розмірі 1333179,75 грн; стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на її користь моральну шкоду у розмірі 115200,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з 23.09.2013 вона працювала на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України». З 10.05.2017 позивач знаходився у відпустці, у зв`язку з вагітністю та пологами, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності. У період перебування у відпустці, наказом в.о. голови ДП «Адміністрація морських портів» Вецкаганс Р. від 05 травня 2017 року № 474-к «По особовому складу», її було звільнено з посади на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з незгодою продовження роботи в нових умовах, у зв`язку із зміною істотних умов праці - розмірів оплати праці. Позивач вважає, що його звільнення є незаконним, оскільки він не відмовлявся від продовження роботи в апараті управління ДП «Адміністрація морських портів України», при цьому не висловлював таку відмову ні усно, ні письмово, хоча і не погоджувався з тим, що роботодавець знижує їй заробітну плату, вважаючи такі дії неправомірними та плануючи їх оскаржувати, зберігаючи трудові відносини з ДП «Адміністрація морських портів України». ДП «Адміністрація морських портів України» було видано наказ від 24.02.2017 №142-к «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати». Згідно з ним для неї було сформовано повідомлення про наступні зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов працівників - зменшення заробітної плати від 06.03.2017. Підписане таке повідомлення начальником відділу кадрів ДП «АМПУ», однак чи уповноважений він, як такий, що прийнятий на посаду без штатного розпису, підписувати такі повідомлення, і якщо так, то яким розпорядчим документом, не зрозуміло, оскільки у наданні для ознайомлення наказів, які згадуються у тексті повідомлення, було відмовлено. Факти порушення своїх прав, обумовлені таким повідомленням, вона виклала у рапорті до в.о. голови ДП «АМПУ» (вх. №198-р від 13.03.2017) та повідомила, що не згодна зі зменшенням заробітної плати. Також, позивач вказує на те, що 28.04.2017 йому був наданий лист за підписом начальника відділу кадрів від 27.04.2017 №01-03/183, в якому зазначена відсутність її рішення щодо зміни умов праці та запропоновано заповнити додані до листа два екземпляри «Бланків рішення працівника щодо зміни істотних умов праці - зміну розмірів оплати праці». 03.05.2017 позивачем було направлено рапорт №478-р на ім`я в.о. голови ДП «АПМУ», яким наголошено на порушенні її прав та додано до нього бланк рішення щодо зміни розмірів оплати праці. Про наміри продовжувати трудові відносини з ДП «АМПУ» свідчить також лист від 17.05.2017, направлений поштою до ДП «АМПУ», з яким позивач подав заяву про надання відпуски, у зв`язку з вагітністю та пологами з 10.05.2017 та оригінал листка непрацездатності. На момент звільнення та до цього, як вказує позивач, вона перебувала у заздалегідь відомому для роботодавця стані вагітності, трудовий договір з нею безстроковий, ліквідації ДП «АМПУ» не відбулося, отже її звільненням ДП «АМПУ» було порушено норми ст. 184 КЗпП України. Також, позивач вважає, що своїми діями відповідач порушив її права, передбачені ст. 47 КЗпП України, згідно з якою власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, а у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Також ДП «АМПУ» було порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, згідно з якими про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.03.2018 позов залишено без задоволення. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відсутні докази того, що позивач відмовився від продовження роботи, у зв`язку зі зміною істотних умов праці, а виражав виключно свою незгоду зі зменшенням заробітної плати. Листи, яким позивач нібито повідомлений про звільнення, вона не отримувала, оскільки єдиною адресою позивача є: АДРЕСА_1 , а лист був надісланий за адресою: АДРЕСА_2 . Підпис на одному з повідомлень про отримання вказаного листа не є підписом позивача. Позивачем досі не отримана трудова книжка з вини роботодавця. Протокол №1 від 21.02.2017, яким схвалено зміни в організації виробництва і праці, не був наданий суду під час розгляду справи. Не досліджено законності зменшення заробітної плати позивача. Профспілка не надавала згоди на зменшення заробітної плати позивача, що не було досліджено судом. Судом не застосовано приписи ст. 40 та ст. 184 КЗпП України щодо недопущення звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці та звільнення вагітних жінок. Суд повинен був керуватися положеннями ст. 235 КЗпП України та вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки. Кримінальним провадженням, на підставі якого було вилучено окремі документи відповідача, серед яких оригінал картки обліку кадрів позивача, не встановлено жодних юридичних фактів, які б суд першої інстанції при розгляді цієї справи міг брати до уваги. 24.05.2018 ДП «Адміністрація морських портів України» надало суду відзив на скаргу, в якому просило залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення. Постановою апеляційного суду Одеської області від 05.07.2018 рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.03.2018 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 12.12.2018 постанову апеляційного суду Одеської області від 05.07.2018 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що 23 вересня 2013 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду начальника служби управління персоналом ДП «АМПУ». 13 лютого 2017 року ДП «АМПУ» видано наказ № 54 про затвердження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», відповідно до якого було вирішено затвердити та ввести в дію з 13 лютого 2017 року нову редакцію адміністративної структури апарату управління ДП «АМПУ», а організаційну структуру, затверджену наказом від 12 січня 2017 року № 9, вважати такою, що втратила чинність. Цим наказом було затверджено штатний розпис керівного складу ДП «АМПУ». 21 лютого 2017 року до колективного договору трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» були внесені зміни, затверджені на зборах трудового колективу, до додатку № 2 (коефіцієнти граничних меж посадових окладів працівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ») до колективного договору в зв`язку зі змінами організаційної структури з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII. У зв`язку з цим були встановлені нові коефіцієнти граничних меж посадових окладів заступників голови та інших керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ». 22 лютого 2017 року ДП «АМПУ» виданий наказ № 132-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», згідно з пунктом 1 якого внесені зміни до штатного розпису апарату управління підприємства, зокрема, встановлено посадовий оклад начальника служби управління персоналом у розмірі 49 400 грн щомісяця. Відповідно до пунктів 2-3 цього наказу посадові оклади вводяться в дію не раніше, ніж через 2 місяці після персонального попередження працівників. 24 лютого 2017 року ДП «АМПУ» видано наказ № 142-к «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників зменшення заробітної плати». 06 березня 2017 року начальник відділу кадрів ДП «АМПУ» Кузьміна О. І. склала повідомлення про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників зменшення заробітної плати ОСОБА_2 , начальнику служби управління персоналом, яким остання повідомлялась про те, що нові умови оплати праці (новий посадовий оклад у розмірі 49 400 грн щомісяця) будуть запровадженні не раніше, ніж через два місяці з дати ознайомлення з даним повідомленням, тобто з 06 травня 2017 року. Крім того, роз`яснювалось, що згідно зі статтею 32 КЗпП України у разі незгоди на продовження роботи в нових умовах праці трудовий договір вважатиметься припиненим відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 цього Кодексу. Того ж дня було складено акт про ознайомлення ОСОБА_1 з повідомленням про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників зменшення заробітної плати щодо встановлення посадового окладу по посаді «начальник служби управління персоналом» в розмірі 49 400 грн щомісяця. Отримати повідомлення під підпис та зазначити дату ознайомлення з ним, власноруч вказати про прийняте рішення щодо зміни істотних умов праці начальника служби управління персоналом ДП «АМПУ» ОСОБА_1 відмовилась. 13 березня 2017 року ОСОБА_1 подала до ДП «АМПУ» рапорт, яким повідомила підприємство про те, що 02 березня 2017 року вийшла на роботу після щорічної основної відпустки та є вагітною, на зменшення заробітної плати не погоджується. 27 квітня 2017 ДП «АМПУ» направлено лист позивачеві із пропозицією повідомити підприємство про прийняте рішення стосовни згоди чи незгоди щодо зміни істотних умов праці, у відповідь на який 03 травня 2017 року ОСОБА_1 надіслала відповідачеві рапорт, за яким вона не згодна на зміну істотних умов праці зміну розмірів оплати праці та встановлення посадового окладу по посаді «начальник служби управління персоналом» в розмірі 49 400 грн щомісяця. 05 травня 2017 року ДП «АМПУ» видано наказ № 474-к, відповідно до якого ОСОБА_1 , начальника служби управління персоналом, звільнено із займаної посади з 10 травня 2017 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з незгодою від продовження роботи в нових умовах праці внаслідок зміни істотних умов праці розмірів оплати праці, про що позивачу 10 травня 2017 року направлений відповідний лист. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що підприємство звільнило позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України з дотриманням усіх вимог трудового законодавства. Однак із висновками суду не можна повністю погодитися з таких мотивів. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 43 Конституції України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Доказами такої відмови повинно бути письмове повідомлення роботодавця про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про відмову від продовження роботи або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці. Проте, з врахуванням змісту заяв, які подавала ОСОБА_1 неможливо вважати встановленим факт її відмови від подальшої роботи, незгода стосувалася лише нового розміру заробітної плати, відтак підстави для її звільнення були відсутні. На необхідність з`ясування цих обставин було звернуто увагу судом касаційної інстанції при скасуванні рішення апеляційного суду, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи відповідно до ч.1ст.417 ЦПК України. Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, тому підлягає скасуванню із ухваленням нового. Відповідно до ч.1ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Враховуючи звільнення ОСОБА_1 без наявних на то підстав, вона підлягає поновленню на посаді, з якої була звільнена. Згідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Встановлення факту незаконного звільнення, переживання з приводу неправомірних дій, витрати часу для відновлення порушеного права є підставою для відшкодування моральної шкоди, яка з врахуванням обставин справи, вимог розумності, забезпечення справедливої сатисфакції підлягає стягненню в розмірі 100000 грн. Одночасно з вимогами про поновлення на роботі ОСОБА_1 пред`явлено вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який з врахуванням часу визначений нею в розмірі 7 853 632 грн, з розрахунку заробітної плати в розмірі 247800 грн та 262078 грн за останні два місяці перед звільненням, однак вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. За змістом ст.235 КЗпП України стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є компенсацією втрат працівника від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, а вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Окрім змісту норм трудового права, таке визначення також наведене в постанові ВС від 25.07.2018, справа №552/3404/17. Встановлено, що 05 травня 2017 року Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» видано наказ №474-к «По особовому складу», згідно з яким ОСОБА_1 , начальника служби управління персоналом, звільнено із займаної посади 10 травня 2017 року (а.с.63). У зв`язку з відсутністю позивачки 10.05.2017 року на робочому місці, 10 травня 2017 року Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» надіслано лист ОСОБА_1 за вих. №2712, яким останню повідомлено, що згідно наказу ДП «АМПУ» № 474-к від 05.05.2017року вона з 10.05.2017 року звільнена із займаної посади начальника служби управління персоналом ДП «АМПУ» за п.6 ст.36 КЗпП України у зв`язку з не згодою від продовження роботи в нових умовах у зв`язку із зміною істотних умов (а.с.62). На момент звільнення ОСОБА_1 перебувала в стані вагітності 30 тижнів, термін пологів 30.07.2017, та з 10.05.2017 перебувала в стаціонарі, що підтверджується листком непрацездатності, виданим 10 травня 2017 року Пологовим будинком №7 (а.с.10). Наданий ОСОБА_1 листок непрацездатності також свідчить про те, що на лікарняному вона перебувала з 10.05.2017 по 12.09.2017 (а.с.10), ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину, з позовом до суду про поновлення на роботі звернулася 07.06.2017. Таким чином, в день звільнення ОСОБА_1 була відсутня на роботі, працювати не могла, тому з дня звільнення має право на оплачувану відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами, а надалі також відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (с.ст.17,18 Закону України «Про відпустки»), в тому числі і на час вирішення спору. За таких фактичних обставин справи стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу унеможливлене, оскільки ст.235 КЗпП України гарантує працівнику компенсацію втраченого заробітку, в той час як ОСОБА_1 з 10.05.2017 працювати не могла, набув право на інші соціальні виплати, які не є заробітною платою. Отже, з часу відновлення її прав на працю, остання не позбавлена права вимоги соціальних виплат, обумовлених вищевикладеними обставинами, що не є предметом вирішення у цьому спорі. З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення позову з мотивів та підстав, викладених вище. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що на підприємстві не відбулися зміни істотних умов праці, фактичні обставини встановлені судом в цій частині правильно. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що зміни істотних умов праці в ДП «АМПУ» - посадових окладів, якими змінено і посадовий оклад за посадою начальника служба управління персоналом, яку займала позивачка, відбулись саме у зв`язку з прийнятим рішенням трудового колективу ДП «АМПУ» про внесення змін до граничних меж посадових окладів працівників апарату управління ДП «АМПУ» шляхом внесення відповідних змін до Колективного договору, що є змінами в організації виробництва і праці, та підтверджується доказами у справі. Відповідно до ст.32 КЗпП в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Пунктом 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що згідно з ч.3 ст.32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Отже, зміною істотних умов праці є зміна: систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших. Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП України, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оплату праці», організація оплати праці здійснюється в тому числі на підставі колективних договорів. Частиною 11 ст. 96 КЗпП України встановлено, що колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці. Аналогічні положення передбачені ст. 6 Закону України «Про оплату праці». У відповідності до п. 3.1.2. Колективного договору трудового колективу апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на 2016-2018 роки, у питаннях оплати праці Адміністрація зобов`язується встановлювати конкретні розміри посадових окладів у штатному розписі, враховуючи професійну кваліфікацію працівників, складність та умови виконуваних робіт; встановлювати мінімальні та максимальні коефіцієнти міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень окладів керівників підрозділів (відділів), професіоналів та фахівців апарату управління ДП «АМПУ» згідно з Додатком 2 до Договору, яким встановлювалися коефіцієнти граничних меж посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ», у тому числі, встановлювався коефіцієнт граничних меж посадового окладу ОСОБА_1 21.02.2017 року на загальних зборах трудового колективу апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» були схвалені зміни до додатку №2 колективного договору (коефіцієнти граничних меж посадових окладів працівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ») та встановлені нові коефіцієнти граничних меж посадових окладів заступників голови та інших керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ». 22.02.2017 року Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» видано наказ №132-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», згідно з пунктом 1 якого, внесено зміни до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та введеного в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 №428-к, встановлено посадові оклади, зокрема, начальник служби управління персоналом (посада яку займала позивачка) 49400 грн. на місяць, замість раніше визначеного в розмірі 220000 грн. Викладене свідчить про те, що на підставі внесених загальними зборами трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» до Колективного Договору змін щодо граничних меж посадових окладів працівників апарату управління ДП «АМПУ», наказом ДП «АМПУ» від 22.02.2017 № 132-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» внесені зміни до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», затвердженого та введеного в дію наказом ДП «АМПУ» від 25.10.2016 № 428-к (зі змінами), і посадовий оклад за посадою начальника служба управління персоналом у розмірі 49400 грн. на місяць встановлений на підставі Додатку 2 Колективного договору, до якого трудовим колективом на загальних зборах були внесені відповідні зміни. Оскільки вказані зміни істотних умов праці в ДП «АМПУ відбулись саме у зв`язку з прийнятим рішенням трудового колективу ДП «АМПУ» про внесення змін до граничних меж посадових окладів працівників апарату управління ДП «АМПУ» шляхом внесення відповідних змін до Колективного договору, то такі є змінами в організації виробництва і праці. Не може залишатися поза увагою і той факт, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017100000000194 від 30 березня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 191 КК України, під час якого встановлено, що службові особи підприємства «Адміністрація морських портів України» в період жовтня 2016 року, в порушення вимог чинного законодавства, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою привласнення державних коштів, внесли зміни до колективного договору Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на 2016-2018 роки, відповідно до яких значно завищали розміри заробітної плати керівного складу підприємства, які в подальшому виплачувались із жовтня 2016 року, у тому числі ОСОБА_1 . Слідчим управлінням Головного управління національної поліції у місті Києві також встановлено, що службовими особами ДП «Адміністрація морських портів України» посадові оклади працівникам визначено без урахування міжкваліфікаційного (міжпосадового) співвідношення посадових окладів від мінімальної заробітної плати (працівник основної професії) передбачених колективним договором, що є порушенням Галузевої угоди, колективного договору, ст.6, 14, 15 Закону України «Про оплату праці», на підставі чого органом досудового розслідування порушено кримінальне провадження за ознаками привласнення службовими особами ДП «Адміністрація морських портів України» бюджетних коштів шляхом нарахування заробітної плати всупереч установленому порядку, що завдало тяжких наслідків. Викладене свідчить про те, що зміни істотних умові праці були об`єктивними, відбулися в межах компетенції відповідача. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.03.2018 скасувати. Визнати незаконним наказ в.о. голови Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 05.05.2017 №474-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби управління персоналом апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України». Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з 10.05.2017. Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн. В решті вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19.02.2020. Головуючий: Судді: