Постанова 4855 № 640/2945/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2945/19 Головуючий у І інстанції - Пащенко К.С. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позов до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просив: - визнати дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо не включення до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998, та не проведення донарахування його пенсії з 01.08.2018, неправомірними та протиправними; - зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві включити до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 по 01.03.1998; - зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві збільшити розмір заробітної плати, з якої була нарахована пенсія ОСОБА_1 , на 32 522,29 грн. Мотивуючи позовні вимоги Позивач зазначав, що Відповідачем протиправно відмовлено у перерахунку пенсії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо не включення до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року, та не проведення донарахування його пенсії з 01.08.2018 року. Зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368) включити до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) період його роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року. В задоволенні решти позову відмовлено. Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити пункти перший та четвертий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року у справі № 640/2945/19, виклавши їх в наступній редакції: «Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити. Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві збільшити розмір заробітної плати, з якої була нарахована пенсія ОСОБА_1 , на 32 522,29 грн.». В іншій частині - рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не наведено в рішенні якою саме нормою чинного пенсійного законодавства він керувався при прийнятті оскаржуваного рішення щодо віднесення чи не віднесення сум, з яких нараховується пенсія, до дискреційних повноважень Відповідача. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.08.2018 року. Згідно розпорядження ГУ ПФУ від 30.08.2018 року № 871106 та повідомлення від 17.08.2018 року № 62977/03, розмір пенсії позивача становив 4 755,77 грн. на місяць. Також з вказаних документів позивач дізнався, що до його страхового стажу не було включено період роботи в ТОВ-Фірма "ФЕМІДА Ltd" з 02.01.1992 року по 16.05.1994 року, та період роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року. 31.08.2018 року Позивачем було подано до Відповідача заяву, в якій Позивач просив включити до його страхового стажу періоди роботи з 02.01.1992 року по 16.05.1994 року та з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року, а також про збільшення суми заробітної плати, для нарахування пенсії. Листами від 05.11.2018 року № 105056/03 та від 06.11.о2018 р № 105910/02/Р-5637/2 Відповідач відмовив Позивачу у задоволені його заяви. 16.11.2018 року Позивач оскаржив відмову ГУ ПФУ до Пенсійного фонду України (надалі - ПФУ). Листами від 22.11.2018 року № 23067/Р-111, від 28.12.2018 року № 26845/Р-11 ПФУ повідомив позивача про включення до його страхового стажу період роботи в ТОВ-Фірма "ФЕМІДА Ltd" з 02.01.1992 року по 16.05.1994 року; у включені періоду роботи Позивача приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року було відмовлено, і рекомендовано звернутися до ГУ ПФУ з оригіналами платіжних документів про сплату страхових внесків. Листами від 03.12.2018 року № 123971/02/Р-5637/3 та від 05.12.2018 року № 126556/03 Відповідач повідомив Позивача про включення до його страхового стажу період роботи в ТОВ-Фірма "ФЕМІДА Ltd" з 02.01.1992 року по 16.05.1994 року та про встановлення нового розміру пенсії в сумі 5 311,85 грн. 09.01.2019 року Позивач звернувся до Відповідача із заявою про донарахування пенсії та включення до страхового стажу періоду роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року, а також Позивачем було додано до заяви оригінали платіжних документів про сплату страхових внесків за 1996-1998 роки. Листом від 07.02.2019 року № 24645/03 відповідач повідомив Позивача про відмову у проведенні перерахунку пенсії через ненадання Позивачем довідки про заробітну плату. Не погоджуючись з вказаними діями Відповідача, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, Позивач звернувся із відповідним позовом до суду. Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що задоволення вимог Позивача про визнання дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо не включення до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року, та не проведення донарахування його пенсії з 01.08.2018 року, неправомірними та протиправними та зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві включити до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві збільшити розмір заробітної плати, з якої була нарахована пенсія ОСОБА_1 , на 32 522,29 грн. задоволенню не підлягають, оскільки вказані дії Відповідача віднесено до його дискреційних повноважень. Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, та оцінивши доводи апеляційної скарги в частині відмовленої позовної вимоги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Так, спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Слід зазначити, що до 01.01.2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII). Частиною 1 статті 62 Закону 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок № 637). Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до п. "а" абзацу 3 частини 1 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Відповідно до пункту 3 статті 11 Закону № 1058 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, діяльність та отримують дохід від цієї діяльності підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню. При цьому страхувальниками відповідно до пункту 5 статті 14 Закону № 1058 є самі застраховані особи, зазначені у пункті 3 статті 11 № 1058 цього Закону. Як вбачається з матеріалів справи, дохід Позивача за період діяльності приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року підтверджується Книгою обліку доходів та витрат Позивача, а також актом від 07.12.1999 року про результати документальної перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування громадянина, яким встановлено суму валового доходу за даними декларацій за період з 29.02.1996 року по 30.09.1999 року у розмірі 50 583,49 грн. Також, Позивачем до позовної заяви додані наступні платіжні доручення про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України: - № 27 від 09.12.1997 року на суму 1 553,76 грн. з призначенням платежу "Перерахування страхових внесків до Пенсійного фонду України за 1996 року згідно розрахунку. Реєстраційний № 26.12.11 - 8800"; - № 28 від 09.12.1997 року на суму 1 600, 00 грн. з призначенням платежу "Перерахування авансу по страхових внесках до Пенсійного фонду України за 1997 року Реєстраційний № 26.12.11 - 8800"; - № 30 від 30.12.1997 року на суму 1 700,00 грн. з призначенням платежу "Перерахування авансу по страхових внесках до Пенсійного фонду України за 1997 року Реєстраційний № 26.12.11 - 8800"; - № 05 від 16.02.1998 року на суму 1 594,18 грн. з призначенням платежу "Перерахування страхових внесків до Пенсійного фонду України за 1997 року Реєстраційний № 26.12.11 - 8800"; - № 2 від 29.01.1998 року на суму 2 752,84 грн. з призначенням платежу "Перерахування страхового збору до Пенсійного фонду України за 1998 року згідно розрахунку. Реєстраційний № 8800". Водночас, відмовляючи Позивачу у включені оспорюваного періоду до страхового стажу Позивача, Відповідач вказує на ненадання останнім довідки про заробітну плату. У період з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року Позивач провадив адвокатську діяльність, дохід від якої підтверджується первинними документами, а сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України відповідними платіжними дорученнями. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог Позивача про визнання дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо не включення до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року, та не проведення донарахування його пенсії з 01.08.2018 року, неправомірними та протиправними та зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві включити до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи приватним адвокатом з 29.02.1996 року по 01.03.1998 року. Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві збільшити розмір заробітної плати, з якої була нарахована пенсія ОСОБА_1 , на 32 522,29 грн., то колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії. Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Отже, суд не може перебирати на себе функцій, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, до повноважень яких, зокрема, віднесено функції щодо перерахунку пенсії, та зобов`язувати Відповідача прийняти те чи інше рішення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про зобов`язання Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві збільшити розмір заробітної плати, з якої була нарахована пенсія ОСОБА_1 , на 32 522,29 грн. задоволенню не підлягають, оскільки вказані дії Відповідача віднесено до його дискреційних повноважень, а суд не може в них втручатися. Колегія суддів вважає, що в даному випадку зобов`язання Відповідача збільшити розмір заробітної плати, з якої буде нарахована пенсія ОСОБА_1 , свідчить про перебирання судом повноважень суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі), до компетенції якого, віднесено розгляд заяви про проведення перерахунку пенсії, визначеному законодавством, та право прийняти одне з кількох юридично допустимих рішень. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20 травня 2019 року (справа № 417/3668/17). Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що позовна вимога про зобов`язання Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві збільшити розмір заробітної плати, з якої була нарахована пенсія ОСОБА_1 , на 32 522,29 грн. не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки рішення суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення в частині оскаржуваної частини постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в цій частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко