Постанова КАС ВС № 489/205/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 20 травня 2019 року Київ справа №489/205/16-а адміністративне провадження №К/9901/23903/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 489/205/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва (Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Абакумова Станіслава Миколайовича - представника ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (у складі колегії суддів: Запорожана Д.В., Романішина В.Л., Шляхтицького О.І.), В С Т А Н О В И В : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до УПФ України в Ленінському районі м. Миколаєва про скасування рішення №47/1 від 25 травня 2015 року та відновити з 1 квітня 2015 року розмір пенсії позивачу. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала незаконністю спірного рішення та бездіяльності. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва від 25 травня 2015 року за № 47/1. В задоволенні інших вимог відмовлено. Приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його часткового задоволення. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва задоволено. Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про скасування рішення №47/1 від 25 травня 2015 року та відновлення з 1 квітня 2015 року розміру пенсії позивачу відмовлено у повному обсязі. Приймаючи зазначену постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено. Тому, управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва було прийняте рішення від 25 травня 2015 року № 47/1 про утримання переплати 48008,61 грн. з пенсії ОСОБА_1 , що виникла на підставі поданих недостовірних даних про заробітну плату при перерахунку пенсії позивачу. Дане рішення є правомірним та прийнятим в межах та у спосіб, встановлений законодавством. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційна скарга надійшла до суду 21 квітня 2017 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 489/205/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В. Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 489/205/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 травня 2019 року. Разом із запереченнями на касаційну скаргу відповідачем подано клопотання про заміну Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва на правонаступника - Інгульське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, яке було задоволено ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Позивач знаходиться на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва та відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» отримує пенсію. Згідно розпорядження № 163491 від 24 червня 2015 року позивач отримує пенсію за віком. Рішенням від 25 травня 2015 року № 47/1 вирішено утримати надміру виплачені пенсії позивачу у зв`язку з тим, що довідки від 03 січня 2009 року № 11/694к та від 03 січня 2009 року № 12/694к містять недостовірні дані. 22 червня 2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив розібратися в прийнятому вище рішенні та переглянути його. 06 червня 2016 року відповідачем відмовлено в задоволенні зазначеної заяви. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовив у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що головним аргументом у зазначеному спорі є положення частини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, яка надає територіальним органам Пенсійного фонду України право стягувати суми пенсій, надмірно виплачені лише внаслідок зловживань пенсіонера, а у цій справі суди попередніх інстанцій жодних зловживань позивача не знайшли, а отже і підстав для прийняття рішення щодо стягнення сум надміру виплаченої пенсії з пенсіонера у суб`єкта владних повноважень не було. Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. 29 червня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 ). Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках передбачених цим Законом. Згідно із частиною першою статті 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Виходячи зі змісту зазначеної норми, сума пенсії, яка надміру виплачена, повертається лише у двох випадках - коли вона виплачена внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних відомостей. Разом з цим, відповідно до статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. Згідно із статтею 102 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII пенсіонери зобов`язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду. Статтею 103 вказаного Закону визначено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Таким чином, відповідальність за достовірність даних, що враховуються при виплаті пенсії, а також обов`язок відшкодовувати надміру виплачені суми соціальних виплат, несуть пенсіонери - у разі не повідомлення органу пенсійного фонду про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, а також страхувальники - в наслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 489/3771/16-а. Суд звертає увагу, що згідно зі статтею 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Як встановлено судом та не спростовано представником відповідача, жодних зловживань, які б призвели до виплати пенсій в більшому розмірі, з боку позивача допущено не було, а отже й підстав для прийняття рішення щодо стягнення сум надміру виплаченої пенсії з пенсіонера, у суб`єкта владних повноважень не було. Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 Цивільного кодексу України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів. Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 02 липня 2014 року у справі 6-91цс14 та від 22 січня 2014 року у справі 6-151цс13, які є обов`язковими для виконання судами всіх інстанцій. Отже, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, мав достеменно встановити факт переплати пенсії у зв`язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону. Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, при перевірці пенсійної справи ОСОБА_1 , у зв`язку з наділенням органів Пенсійного фонду вказаними повноваженнями, було встановлено, що довідки від 03 січня 2009 року № 11/694к, від 03 січня 2009 року № 12/694к видані ПП «Гіацинт», та від 27 вересня 2009 року № 18 видана ЗAT «Реєстратор» є недостовірними на підставі наступного. В ході перевірки достовірності видачі довідок про заробітну плату встановлено, що довідки видані ПП «Гіацинт» після його ліквідації. В довідці відображено заробітну плату за січень - грудень 1995 року, а згідно інформації управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва ПП «Гіацинт» не нараховувало фонд оплати праці за періоди з 01 січня 1995 року по 28 лютого 1995 року, з 01 квітня 1995 року по 31 грудня 1995 року та не сплачувало внески за ці періоди. В ході перевірки достовірності видачі довідки про заробітну плату від 27 вересня 2009 року № 18 встановлено, що в ній відображено заробітну плату за січень-березень 1996 року, а ЗАТ «Реєстратор» не нараховувало фонд оплати праці та не сплачувало страхові внески за цей період. Здійснити перевірку первинних документів щодо достовірності видачі довідки про заробітну плату на ОСОБА_1 , яка була надана ВАТ «Реєстратор» від 27 вересня 2009 року № 18 неможливо, оскільки за юридичною адресою підприємства: м. Миколаїв, вул. Нікольська. 25. з`ясовано, що за вказаною адресою підприємство не знаходиться. Інші відомості про находження первинних документів щодо нарахування заробітної плати ОСОБА_1 відсутні. Довідка підписана керівником ОСОБА_3 а відповідно до даних ЄДР керівником вказаного підприємства є ОСОБА_4 , отже довідка підписана не уповноваженою особою. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується із тим, що вони містять недостовірні дані. Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності вини позивача чи зловживання з його боку при отриманні пенсії. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції, що оспорюване рішення відповідача є правомірним та прийнятим в межах та у спосіб, встановлений законодавством. Тоді, як суд першої інстанції частково задовольняючи позов дійшов до вірного висновку, що враховуючи не підтвердження відповідачем належними і допустимими доказами неправомірності виплат в результаті зловживань (недобросовісності) позивача в отриманні пенсії, рішення Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва від 25 травня 2015 року № 47/1 є неправомірним та підлягає скасуванню. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими. У зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року необхідно скасувати, а постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року - залишити в силі. Оскільки колегія суддів скасовує рішення апеляційного суду, не повертаючи справу на новий розгляд, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати підлягають новому розподілу. Відповідно до платіжного доручення № 136 від 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 768 грн., який належить стягнути на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (частина перша статті 139 КАС України). Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Абакумова Станіслава Миколайовича - представника ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року скасувати. Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року залишити в силі. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 55-е, код ЄДРПОУ 41250638) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 768 грн. (сімсот шістдесят вісім), сплачений платіжним дорученням № 136 від 18 квітня 2017 року. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: М.І. Гриців Н.В. Коваленко