Постанова 4807 № 320/7983/18

Дата документу 11.02.2020 Справа № 320/7983/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №320/7983/18 Головуючий у 1 інстанції: Юрлагіна Т.В. Провадження № 22-ц/807/319/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «11» лютого 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, ВСТАНОВИВ: В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона та ОСОБА_3 є засновниками ТОВ «Агрофірма «Овочівник». Відповідно до Статуту товариства їй належить 17% його статутного капіталу, а ОСОБА_3 - 83%. 25 вересня 2015 року між засновниками укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Агрофірма «Овочівник» та здійснена реалізація за 5 504 260,00 грн., що еквівалентно 237 000,00 доларів США. В серпні 2018 року вона дізналася про існування ріелтора ОСОБА_2 , з якою ОСОБА_3 16 липня 2014 року уклала договір-замовлення на інформаційно-довідкове обслуговування. За вказаним договором передбачена ціна продажу - 1 600 000,00 доларів США. Вважала, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки відповідно до пункту 5.4 Статуту ТОВ «Агрофірма «Овочівник» до виключної компетенції загальних зборів його учасників належить вирішення питання передачі частки учасника третім особам. Відповідно до пункту 1.1 договору на інформаційно-довідкове обслуговування ОСОБА_3 доручила ОСОБА_2 виконання консультативного, інформаційно-довідкового обслуговування, пов`язаного з продажем корпоративних прав ТОВ «Агрофірма «Овочівник», які названі у договорі майном. За вказаним договором ОСОБА_3 зобов`язана надати ОСОБА_2 копії правовстановлюючих (засновницьких) документів щодо корпоративних прав товариства, необхідних для їх продажу. Вказаний договір укладено без її згоди та відома, не відповідає її внутрішній волі та укладений без урахування її волевиявлення. ОСОБА_3 , підписавши спірний договір, грубо порушила її права на розпорядження майном. Без її відома та згоди ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 засвідчені копії правовстановлюючих документів товариства, які містять її персональні дані. Крім того, укладення спірного договору негативно вплинуло на вартість корпоративних прав позивача, оскільки інформація про продаж товариства довгий час розміщувалася на інтернет-ресурсах, що сформулювало думку третіх осіб про його непривабливість. Як наслідок, вона змогла продати корпоративні права за номінальною ціною, що приблизно в шість разів менше ціни, на яку вона розраховувала. На підставі зазначеного просила визнати недійсним договір-замовлення на інформаційне довідкове обслуговування від 16 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з моменту його укладення. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що предметом договору є продаж лише частки ОСОБА_3 , вона має переважне право на придбання частки ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_3 визнала позов, внаслідок укладення договору та непрофесійних дій щодо реалізації з боку відповідачів вона понесла збитки у вигляді упущеної вигоди. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що за умовами договору їй не надавались повноваження на укладення будь-яких договорів про відчуження частки ОСОБА_3 в ТОВ «Агрофірма «Овочівник», вона здійснювала лише консультаційне та інформаційно-довідкове обслуговування, для ОСОБА_1 договір не породжував жодних правових наслідків. Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 квітня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито. Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення її прав та законних інтересів оспорюваних договором. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. Матеріалами справи підтверджується, що з 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були засновниками ТОВ «Агрофірма «Овочівник» з частками у статутному капіталі товариства - 17% та 83% відповідно. 16 липня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір-замовлення на інформаційно-довідкове обслуговування, у відповідності до пункту 1.1 якого ОСОБА_3 як замовник доручила ОСОБА_4 як виконавцю прийняти на себе зобов`язання по виконанню консультаційного, інформаційно-довідкового обслуговування, пов`язаного із продажем корпоративних прав ТОВ «Агрофірма «Овочівник» (майна). Згідно з п.2.1 Договору виконавець прийняв на себе забезпечення замовника наступними видами інформаційного забезпечення: забезпечення інформацією про стан ринку подібного майна; проведення консультацій з питань, пов`язаних з продажем майна; проведення експрес-оцінки для визначення ринкової вартості майна; проведення рекламно-інформаційних заходів; проведення демонстрації та забезпечення організації показу майна покупцям. Відповідно до п.2.2 договору ОСОБА_4 взяла на себе зобов`язання щодо проведення від імені ОСОБА_3 торгів з покупцем. Також виконавець зобов`язалася систематично повідомляти замовнику інформацію про хід виконання робіт за договором, виконувати доручену роботу в інтересах замовника з метою визначення потенційного покупця, не розголошувати інформацію конфіденційного характеру. За вказаним договором ОСОБА_3 зобов`язалася надати ОСОБА_4 повну достовірну інформацію про майно, забезпечити виконавця копіями правовстановлюючих (засновницьких) документів товариства, необхідних для їх продажу. Згідно з пунктом 4.2 Договору замовник у разі реалізації майна зобов`язується виплатити виконавцю за інформаційно-довідкове обслуговування 5% від вартості проданого майна. Судом першої інстанції встановлено, що 25 вересня 2015 року між засновниками укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Агрофірма «Овочівник» та здійснена реалізація за 5 504 260,00 грн., що еквівалентно 237 000,00 доларів США. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист. Статтями 215, 216 ЦК України визначено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 442/7404/17 провадження № 61-20953св19. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, про те, що позивач не довела, що її права порушені оспорюваним правочином та в чому полягає порушення її прав та інтересів. Позивачем не надано суду доказів, які б свідчили, що у разі прийняття судом рішення про визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності у неї виникнуть права або це призведе до відновлення її порушених прав. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника, є неприйнятними, оскільки на підставі оспорюваного договору замовлення на інформаційно-довідкове обслуговування від 16 липня 2014 року не здійснювалось відчуження ОСОБА_3 її частки в ТОВ «Агрофірма «Овочівник». Купівля-продаж корпоративних прав ТОВ «Агрофірма «Овочівник» була проведена на підставі відповідного договору від 25 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_5 з іншої сторони (т. 1, а.с.237-239). Посилання ОСОБА_1 на продаж корпоративних прав ТОВ «Агрофірма «Овочівник» за нижчою, аніж очікувалось, ціною не заслуговує на увагу, оскільки ціна продажу встановлена в договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 25 вересня 2015 року, вищезазначений договір в межах даної справи ОСОБА_1 не оспорювався та відповідно не є предметом розгляду. Належних та допустимих в розумінні положень ст.ст.77-78 ЦПК України доказів на підтвердження доводів позивача про те, що корпоративні права ТОВ «Агрофірма «Овочівник» могли бути продані за ціною більшою, ніж ціна, встановлена в договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 25 вересня 2015 року, матеріали справи не містять та позивачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції про те, що предметом договору є продаж лише частки ОСОБА_3 , яка становить 85 %, є неприйнятними, оскільки, по-перше, рішення суду не містить висновків, що предметом договору є саме продаж корпоративних прав, оскілки предметом спірного договору є надання консультативного, інформаційно-довідкового обслуговування, пов`язаного з продажем корпоративних прав ТОВ «Агрофірма «Овочівник». По-друге, судом встановлено, що вимоги ОСОБА_2 щодо виплати ОСОБА_3 за інформаційно-довідкове обслуговування на підставі договору від 16 липня 2014 року стосуються лише частки ОСОБА_3 . ТОВ «Агрофірма «Овочівник» в корпоративних правах ТОВ «Агрофірма «Овочівник» 83 % статутного капіталу, що підтверджується змістом позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором (т. 1, а.с.33-36). Зазначена позовна заява містить розрахунок суми боргу, яку позивач просить стягнути за спірним договором з відповідача ОСОБА_3 , виходячи з належної відповідачу частці 83% в статутному капіталі ТОВ «Агрофірма «Овочівник». Доказів пред`явлення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення з неї суми боргу за надання консультативного, інформаційно-довідкового обслуговування за спірним договором матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги про передання ОСОБА_3 ОСОБА_4 засвідчених копій документів, які містять персональні дані ОСОБА_1 не є тією обставиною, з якою закон пов`язує можливість визнання правочину недійсним. За приписами ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів не приймає до уваги наданий під час апеляційного перегляду справи Протокол №1 Загального збору засновників ТОВ «Агрофірма «Овочівник» від 16 січня 2014 року, оскільки вказаний доказ не досліджувався судом першої інстанції, ОСОБА_1 не надано доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 квітня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 14 лютого 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова