Постанова 4824 № 756/12009/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 756/12009/15-ц Головуючий у суді апеляційної інстанції: Диба О.В. апеляційне провадження № : 22-ц/824/647/2020 Доповідач - Гаращенко Д. Р. 29 січня 2019 року м. Київ Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі: Головуючого судді Гаращенка Д. Р. суддів Невідомої Т.О., Левенець Б.Б. при секретарі Гавриленко М. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Селецької Олени Віталіївни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватне підприємство «Творча майстерня «Престиж» про поділ майна подружжя, ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Приватне підприємство «Творча майстерня «Престиж» (далі - ПП «Творча майстерня «Престиж»), про визнання недійсним договору дарування корпоративних прав (т. 1, а.с.4-7). Позовна заява мотивована тим, що позивачу та її чоловіку ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належало 100 % статутного капіталу ПП «Творча майстерня «Престиж». У вересні 2015 року позивачу стало відомо про те, що ОСОБА_2 у грудні 2010 року безоплатно передав у власність ОСОБА_3 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» на підставі нотаріально посвідченого договору дарування. Згідно з договором дарування дарунок було оцінено в розмірі 43 400 000,00 грн. Позивач письмової згоди на укладення правочину не давала, тому вважала свої права порушеними. Просила суд визнати недійсним договір дарування корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж», укладений 20 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О.; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ПП «Творча майстерня «Престиж», яка проведена на виконання договору дарування корпоративних прав; зобов`язати Державну реєстраційну службу України, Міністерство юстиції України, відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців записи щодо ПП «Творча майстерня «Престиж» станом на 15 грудня 2010 року. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено (том.1, а.с. 245-250, том 2 а.с. 72-78). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2, а.с 129-133.). При новому розгляді справи ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмету позову, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, остаточно просила суд поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя 1/2 частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 493 061 206,09 грн. (т. 2, а. с. 182-186) Позовна заява мотивована тим, що договір купівлі-продажу прав засновника ПП «Творча майстерня «Престиж» укладено ОСОБА_2 01 квітня 2008 року у період перебування з позивачем в шлюбі. Договір дарування 70 % корпоративних прав від 20 грудня 2010 року було укладено в порушення статті 65 Сімейного Кодексу України, без письмової згоди одного з подружжя. Згідно звітів про оцінку майна ПП «Творча майстерня «Престиж» від 13 лютого 2018 року здійснених позивачем, дійсна вартість спірного майна становить 1 408 746 303,11 грн. Позивач вважала, що передача ОСОБА_2 70 % корпоративних прав за договором дарування, без ії письмової згоди відбулося не в інтересах сім`ї. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено (т.6 а.с. 45-51). Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладаючи договір дарування корпоративних прав, ОСОБА_2 діяв в інтересах сім`ї, та сторони цього договору дарування діяли добросовісно, а сам договір є правомірним та дійсним. Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність заявленого позивачем розміру грошової компенсації, оскільки згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 106636593 від 07 грудня 2017 року, жодний із перелічених позивачем об`єктів нерухомості в позовній заяві, станом на 20 грудня 2010 року за ПП «Творча майстерня «Престиж» зареєстрований не був. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Селецька О.В. представник позивача ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 . Апелянт посилалась на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. (т.6, а.с. 73-83) Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 , укладаючи договір дарування майнових прав, діяв в інтересах сім`ї, оскільки відповідач ОСОБА_3 не є членом сім`ї позивача ОСОБА_1 і відповідача ОСОБА_2 , на момент укладення договору була повнолітньою. Зазначила, що відповідач ОСОБА_3 під час укладення договору дарування майнових прав знала про те, що її батько ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , а тому вона знала про наявність перешкод для вчинення оспорюваного правочину, так як ОСОБА_2 не отримав на це згоди другого з подружжя ОСОБА_1 , що свідчить про недобросовісність сторін договору. Також апелянт зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у ПП «Творча майстерня «Престиж» зазначеного позивачем у позовній заяві нерухомого майна, оскільки наявність майна та його вартість у зазначеному в позові розмірі підтверджується наданими позивачем доказами, які відповідачами не спростовані. Представник ОСОБА_2 - адвокат Загура В. М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Позиція адвоката полягає в тому, що законодавством України не передбачено, що при досягненні повноліття дитини, вона перестає бути дочкою свого батька та членом його сім`ї. Вважає, що позивач не надала доказів того, що відповідач ОСОБА_2 , даруючи своїй дочці ОСОБА_3 70% корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж», діяв всупереч інтересів сім`ї та недобросовісності його дій. Зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що під час розгляду справи ряд об`єктів нерухомого майна станом на 20 грудня 2010 року за ПП «Творча майстерня «Престиж» зареєстровані не були, а тому вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір грошової компенсації. ОСОБА_3 є законним набувачем права власності на 70% корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» та належного їй в цій частині майна підприємства. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. (т. 6, а.с 160-162) Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. В порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 21 700 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 895,22 грн. (т.6, а.с.172-179) Постанова Київського апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 за договором дарування майнових прав від 20 грудня 2010 року відчужив майнові права, які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без згоди дружини ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї, тому в порядку поділу майна подружжя стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 21 700 000,00 грн., виходячи із їх вартості, за яку вони були відчужені, у розмірі 43 400 000,00 грн. Не погоджуючись з Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 рокуадвокат Шутий Д.С. діючий в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими відповідно до статей 69-72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості. При новому розгляді справи позивач подала заяву про зміну предмету позову, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, остаточно просила поділити спільне сумісне майно подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсацію вартості належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя 1/2 частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 493 061 209,09 грн (1 408 746 303,11 грн х 70% х 1/2), виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Зазначена вартість спірного майна підтверджена звітами про оцінку майна, складеними 13 лютого 2018 року. Доказів, на спростування визначеної оцінювачем вартості майна ПП «ТМ «Престиж», відповідачами не надано. Постановою Верховного суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шутим Д.С. задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд. (т. 7, а.с.63-67) У своєї Постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд, визначаючи розмір грошової компенсації, яка підлягає стягненню на користь позивача, виходив із вартості майна, за якою це майно було відчужене на підставі договору дарування, а саме 43 400 000,00 грн. При цьому не врахував, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Верховний суд зазначив, що згідно з матеріалами справи, при новому розгляді справи позивач подала заяву про зміну предмету позову, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 2 а. с. 182-186, т. 3 а. с. 4-9), остаточно просила поділити спільне сумісне майно подружжя шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя 1/2 частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 493 061 209,09 грн. (1 408 746 303,11 грн. х 70% х 1/2). На підтвердження зазначеної вартості спірного майна позивачем подано звіти про оцінку майна від 13 лютого 2018 року (т. 3 а. с. 19-249, т. 4 а. с. 1-246). Проте, апеляційний суд на наведені норми матеріального права уваги не звернув, не врахував, що договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено 20 грудня 2010 року, вартість спірного майна у сумі 43 400 000,00 грн. визначена сторонами договору дарування, а не подружжям - співвласниками майна за їх погодженням, не надав оцінки наданим позивачем звітам та не встановив дійсну вартість спірного майна на час розгляду справи, та відповідно - розміру грошової компенсації вартості належної позивачу на праві спільної сумісної власності подружжя 1/2 частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж». В судовому засіданні представники апелянта апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове про задоволення позову. Представник ОСОБА_2 та третьої особи ПП «Творча майстерня «Престиж» заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що з 09 березня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходились у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (т.1, а.с. 9) Колегія суддів встановила, що в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 01 квітня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі придбав у ОСОБА_4 у власність 100 % статутного капіталу ПП «Творча майстерня «Престиж». ( т. 1 а.с. 179-180) Договір укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О. 13 червня 2008 року сторонами зазначеного договору внесені зміни та доповнення до договору купівлі-продажу. Зокрема, викладено у новій редакції пункт 1 договору купівлі-продажу, а саме: предметом цього договору є права засновника унітарного ПП «Творча майстерня «Престиж» право на розподіл доходів підприємства, на управління підприємством безпосередньо або через керівника, що призначається таким засновником, на розпорядження майном підприємства, на формування трудового колективу підприємства на засадах трудового найму, на вирішення питань реорганізації та ліквідації підприємства, а також всі інші права засновника підприємства, передбачені статутом підприємства та чинним в Україні законодавством. (т. а.с. 181-182) Згідно із заявою ОСОБА_4 від 13 червня 2008 року було підтверджено передачу ОСОБА_2 права унітарного приватного підприємства "Творча майстерна Престиж" (т.1 а.с. 183) Згідно з матеріалами справи встановлено, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до складу майна приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж» входили об`єкти нерухомості. 20 грудня 2010 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж», за умовами якого ОСОБА_2 безоплатно передав у власність своєї дочці від іншого шлюбу ОСОБА_3 70 % належних йому корпоративних прав як власника ПП «Творча майстерня «Престиж». Дарунок було оцінено сторонами у 43 400 000 грн. Договір дарування корпоративних прав був укладений у письмовій формі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О. та зареєстрований в реєстрі за №5119. (т.1, а.с.10-11). Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції зазначив, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.12.2017 року, жодний із спірних перелічених судом об`єктів нерухомості, станом на 20.12.2010 року за ПП «Творча майстерня «Престиж» зареєстровані не були та вважав, що розмір визначеної позивачем компенсації належними та допустимими доказами не доведений. Також суд першої інстанції посилався на те, що корпоративні права в господарському товаристві належать тільки його учасникам, тому вони вправі ними розпоряджатися за відсутності письмової згоди іншого з подружжя, на відміну від приватного підприємства. Підсумовуючи свій висновок суд першої інстанції зазначив про недоведеність позивачем правомірності заявленого позову. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеній нормі процесуального закону враховуючи наступне. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить стаття 368 ЦК України. Згідно із ст. 61 Сімейного Кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Згідно з ч.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. У договорі дарування корпоративних прав ПП "Творча майстерня "Престиж" від 20 грудня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , сторони визначили вартість вказаних прав - 43 400 000 грн., що в розумінні ст. 65 СК України можна вважати цінним майном. Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 при укладенні договору дарування, належних подружжю, корпоративних прав письмової згоди своєї дружини, позивач по справі ОСОБА_1 , не отримував. Сторонами договору дарування корпоративних права майнових прав від 20 грудня 2010 року були ОСОБА_2 (дарувальник) - чоловік позивача ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 (обдарована), - дочка ОСОБА_2 від іншого шлюбу. ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_2 від іншого шлюбу, на час укладення договору дарування від 20 грудня 2010 року вона була повнолітньою та не є членом сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у розумінні ст. 3 Сімейного Кодексу України. Колегія суддів вважає, що договір дарування корпоративних прав укладений не в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки не надано доказів на підтвердження даної обставини. Висновок суду першої інстанції на те, що ОСОБА_2 вчиняючи в період з 15 грудня 2010 року по 20 грудня 2010 року три правочини направлені на передачу основної частки у належних йому підприємствах на користь своїх дочок (від імені та в інтересах одної з яких діяла сама позивач), як на підставу для висновку, що при укладенні договору корпоративних прав від 20 грудня 2010 року відповідач ОСОБА_2 , діяв в інтересах сім`ї, колегія суддів вважає помилковими. Зазначені висновки суду першої інстанції, ґрунтуються на припущеннях, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч.2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. У пункті 30 (абз.2) постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного майна подружжя буде встановлено, що один з них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, таке майно або його вартість враховується при поділі. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України). В контексті вказаних норм матеріального права, фактичні обставини справи свідчать про правомірність вимог ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні подружжя, вибуття якого із спільної сумісної власності подружжя відбулося поза волею позивача та не в інтересах сім`ї. Частиною першою статті 70 Сімейного Кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). У рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи-підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної власності. Зокрема вказано, що статутний капітал приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності. Частка у статутному капіталі пропорційна частці у майні підприємства. Статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу. Зазначений правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 182/8664/13-ц (відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, номер справи зазначено №182/8564/13-ц). Колегія суддів звертає увагу на те, що в своїй Постанові від 11 вересня 2019 року, по зазначеній справі, Верховний суд зазначив, що апеляційний суд правомірно скасував рішення суду першої інстанції, оскільки дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 за договором дарування майнових прав від 20 грудня 2010 року відчужив майнові права, які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , без згоди дружини ОСОБА_1 і не в інтересах сім`ї, тому в порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини 70 % майнових прав ПП «Творча майстерня «Престиж». Згідно з частиною 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Колегія суддів вважає, що згідно із зазначеною процесуальною нормою Постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року встановила обставини які не підлягають доказуванню при новому апеляційному розгляді, а відповідно до вимог ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Верховний суд зазначив, що апеляційний суд, визначаючи розмір грошової компенсації, яка підлягає стягненню на користь позивача, виходив із вартості майна, за якою це майно було відчужене на підставі договору дарування, а саме 43 400 000,00 грн. При цьому, апеляційний суд не врахував, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Згідно з матеріалами встановлено, що позивач при новому розгляді справи подала заяву про зміну предмету позову, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 2 а. с. 182-186, т. 3 а. с. 4-9), остаточно просила поділити спільне сумісне майно подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації вартості належної їй на праві спільної сумісної власності подружжя 1/2 частини 70 % корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж» у розмірі 493 061 209,09 грн. (1 408 746 303,11 грн. х 70% х 1/2). На підтвердження зазначеної вартості спірного майна позивачем подано звіти про оцінку майна від 13 лютого 2018 року (том 3 а.с. 19-249, том 4 а.с. 1-246). Як вбачається із вказаних звітів про оцінку майна, позивач визначила розмір компенсації виходячи із загальної кількість нерухомого майна, яке перебувало на балансі підприємства у кількості 73 об`єктів. В судовому засіданні 04 грудня 2019 року колегією суддів було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 та представника третьої особи ПП "Творча Майстерня Престиж" адвоката Загури В.П. про залучення до матеріалів справи звіту про оцінку майна станом на 22 жовтня 2019 року. Згідно наданих в судовому засіданні стороною відповідача - Приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж» адвокатом Загурою В.П. звітів про оцінку майна, вартість 54 об`єктів нерухомого майна ПП «ТМ «Престиж», станом на 22 жовтня 2019 року, становить 454 831 00 гривень. Представником відповідача ОСОБА_2 та представника третьої особи Приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж» адвокатом Загурою В.П. в судовому засіданні визнано, що де-яке з вищезазначеного майна перебувало на балансі приватного підприємства «Творча майстерня «Престиж». Щодо об`єктів нерухомості, які не були оцінені відповідачем, представник ПП «ТМ «Престиж» в судовому засіданні пояснив, що вказані об`єкти нерухомості, не є власністю підприємства, оскільки вибули з його власності поза його волею. У судовому засіданні представники позивача погодились із вартісною оцінкою майна, визначеною у звітах від 22 жовтня 2019 року та наданою представником відповідача. При цьому зазначили, що при визначені розміру грошової компенсації мають бути враховані також звіти надані позивачем до суду першої інстанції, в тій частині майна, в якій відповідач не здійснював оцінку. Колегія суддів приймає позицію висловлену представниками позивача, та відхиляє доводи представника ОСОБА_2 та третьої особи ПП "Творча майстерня "Престиж" враховуючи, те, що вибуття майна із власності підприємства за рішенням суду, і є об`єктом спільної власності подружжя, відбулося в період після укладання договору дарування корпоративних прав від 20.12.2010 року, та без згоди іншого подружжя позивача по справі ОСОБА_1 (а.с. 217-247 том 5). Щодо об`єктів нерухомості нежитлових приміщень в місті Сміла, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено та визнано відповідачем, що вказані спірні об`єкти перебували на балансі підприємства. Посилання адвоката Загури В.П. на те, що зазначені об`єкти не придбавались підприємством та не були за ним зареєстровані спростовується тим, що зазначені об`єкти нерухомості були обліковані на балансі підприємства як його власність, а тому колегія суддів вважає, що позивач правомірно визначає розмір грошової компенсації з урахуванням вказаних об`єктів нерухомості. Крім того колегія суддів звертає увагу, що правомірність визначення переліку майна була визнана Верховним судом в Постанові, по зазначеній справі, від 11 вересня 2019 року. Виходячи із зазначеного, та враховуючи те, що представники позивача погодились на зменшення розміру грошової компенсації вартості належної їй на праві спільної власності подружжя Ѕ частки в 70% корпоративних прав ПП «Творча майстерня «Престиж», сума грошової компенсації в майні ПП «Творча майстерня «Престиж» становить 410 667 447,81 грн., де: 1 173 335 565,18 грн. х 70 % х Ѕ = 410 667 447,81 грн. В контексті застосованих судом вказаних норм матеріального права, фактичні обставини справи свідчать про правомірність вимог ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні подружжя, вибуття якого із спільної сумісної власності подружжя відбулося поза волею позивача та не в інтересах сім`ї. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу адвоката Селецької Олени Віталіївни представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково. В порядку поділу майна подружжя ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію вартості Ѕ частини 70 % корпоративних прав Приватного Підприємства «Творча майстерня Престиж» у сумі 410 667 447, 81 ( чотириста десять мільйонів шістсот шістдесят сім тисяч чотириста сорок сім) гривень, 81 копійку. В іншій частині вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору 39 301 (Тридцять дев'ять тисяч триста одну) гривню 60 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Т.О. Невідома Б.Б. Левенець