Постанова 4854 № 400/3025/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/3025/19 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Домусчі С.Д., Кравця О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, прийняте у складі суду судді Біоносенка В.В. в місті Миколаїв по справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального директора Департаменту вищої освіти і освіти для дорослих Міністерства освіти і науки України Шарова Олега про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Генерального директора Департаменту вищої освіти і освіти для дорослих Міністерства освіти і науки України Шарова Олега, в якому просив суд визнати протиправною дією відповідача повідомлення позивачу про те, що у випадку якщо первинний документ про вищу освіту було видано до набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України №354 від 16.04.1997 дублікат документа про вищу освіту видається за формою диплома спеціаліста, зобов`язати генерального директора Департаменту вищої освіти і освіти для дорослих Міністерства освіти і науки України Олега Шарова повідомити позивачу, який документ про вищу освіту здобуту ОСОБА_3 у 1981 році він має отримати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що закінчив у 1981 році Миколаївській державний педагогічний інститут імені В.Г. Бєлінського і здобув кваліфікацію вчителя математики. Диплом, втрачений, тож виникла необхідність отримати дублікат диплома. Але, правонаступник інституту, Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, замість дубліката диплома видає йому диплом спеціаліста без будь-якого правового обґрунтування Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Генерального директора Департаменту вищої освіти і освіти для дорослих Міністерства освіти і науки України Шарова Олега відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд порушив норми матеріального права, а саме не застосував для вирішення спору ч. 1 ст. 7 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до якої документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Апелянт зазначає, що оскільки він не виконував освітньої програми освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст», то не має права па отримання диплома спеціаліста, а отже і його дубліката, при цьому на думку апелянта термін його навчання і кваліфікація відповідають освітньому рівню «Бакалавр». Апелянт вказує, що суд не застосував для вирішення спору лексичне значення слова «дублікат», а висновок суду про те, що право апелянта на отримання дубліката диплома не порушено не відповідає обставинам справи. Враховуючи викладене, на думку апелянта, оскільки він не має права на отримання диплома спеціаліста і такого у нього не було, то повідомлення відповідача про те, що він має право на отримання дубліката диплома спеціаліста є його протиправною дією та адміністративний позов підлягає задоволенню. Представник відповідача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в квітні 2019 року ОСОБА_4 декілька разів звертався на Урядову гарячу лінію стосовно видачі йому дубліката диплома замість втраченого диплома про вищу освіту здобуту в 1981 році у Миколаївському державному педагогічному інституті імені В.Г. Бєлінського. 03.05.2019 Міністерством освіти і науки України, Ільченку А ОСОБА_5 на його численні звернення від 05.04.2019, 08.04.2019 та від 15.04.2019 надано відповідь за підписом генерального директора Департаменту вищої освіти і освіти для дорослих Шарова О., яким повідомлено, що питання виготовлення дублікатів документів про вищу освіту, в тому числі здобуту в закладах вищої освіти до проголошення Україною незалежності, унормовано Порядком замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі з питань освіти. Згідно з зазначеним Порядком, дублікати документів про вищу освіту виготовляються за формою (зразком), чинним на дату видачі дубліката. У випадку, якщо первинний документ про вищу освіту було видано до набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України №354 від 16.04.1997 «Про внесення змін і доповнень до переліку і зразків документів про освіту та вчені звання в Україні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.1993 №1058», дублікат документа про вищу освіту видається за формою диплома спеціаліста. Вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції встановив, що чудовому захисту належить право особи на належне підтвердження його рівня освіти таким документом, який би визнався на такому самому рівні як оригінал диплому про вищу освіту 1981 року, а також диплом про вищу освіту сучасного зразка. Суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача на підтвердження здобутої ним освіти, належними документом, які б визнавався на території України відповідачем було забезпечено, тобто суб`єктом владних повноважень не було допущено дискримінації позивача, та врегульовано ситуацію добросовісно, розсудливо та розумно, відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України. З огляду на вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень ст.40 Конституції України держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Статтею 1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Як вірно встановлено судом першої інстанції, з огляду на зміст звернення позивача, останній звернувся до відповідача одночасно із скаргою та заявою (клопотанням), оскільки він скаржиться на підпорядкований державний заклад Миколаївський державний педагогічний університет ім. Бєлінського з приводу видачі (пропозиції видачі) диплома спеціаліста замість втраченого диплома про вищу освіту 1981 року, а також просить компетентний державний орган вчинити дії надати роз`яснення щодо правильної форми відповідно до законодавства дублікату диплому про вищу освіту виданого до 1991 року. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідь на звернення позивача направлена у строк передбачений ст.20 Закону України «Про звернення громадян», підписана компетентною особою, та по суті звернення позивача. Щодо відповідності відповіді на звернення позивача вимогам національного законодавства колегія суддів зазначає наступне. Так, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 6), відповідачем роз`яснено позивачеві, що у випадку, якщо первинний документ про вищу освіту було видано до набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України №354 від 16.04.1997 «Про внесення змін і доповнень до переліку і зразків документів про освіту та вчені звання в Україні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.1993 №1058», дублікат документа про вищу освіту видається за формою диплома спеціаліста його питання отримання дублікату диплому можливо вирішити саме у той спосіб, який йому пропонував Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, а саме шляхом отримання диплому спеціаліста. Відповідно до ст.36 Закону Української РСР Про освіту №1060-XII від 23.05.1991 року випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат. Відповідно до ст.5 Закону України Про вищу освіту №2984-III від 17.01.2002 року до структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні: 1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта; 2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр. Відповідно до ст.5 Закону України Про вищу освіту №1556-VII від 01.07.2014 рокуздобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії; 5) доктор наук. Колегія суддів зазначає, що Законом не передбачено форму документів про вищу освіту, які видаються замість втрачених або у разі виправлення помилки, для осіб, які закінчили навчальні заклади до 1991 р., до введення сучасних освітніх рівнів (бакалавра, магістра та ін.). Крім того, форма таких документів не передбачена чинними підзаконними нормативно-правовими актами, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.15 №193 Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка та наказом Міністерства освіти і науки України №525 від 12.05.15 Про затвердження форм документів про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка та додатків до них, зразка академічної довідки. При цьому, на даний час, питання виготовлення дублікатів документів про вищу освіту, врегульовано Порядком замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 06 03.2015 № 249 (у редакції наказу Міністерства освіти науки України від 25.10.2016 № 1280), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 року за № 1496/29626. Враховуючи викладене, оскільки законодавством не передбачено документів про вищу освіту, які видаються замість втрачених або у разі виправлення помилки, для осіб, які закінчили навчальні заклади до 1991 р., до введення сучасних освітніх рівнів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що права позивача не були порушені відповідачем, оскільки йому запропоновано отримати диплом про вищу освіту, за відповідними освітнім рівнем не нижче отриманого позивачем в 1981 році. Щодо доводів апелянта про відповідність терміну його навчання і кваліфікація відповідають освітньому рівню «Бакалавр», а не «Спеціаліст» колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про вищу освіту» бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Таким чином, освітній рівень «Бакалавр» здобувається на першому рівні вищої освіти та фактично посвідчує отримання особою незакінченої вищої освіти. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечується, позивач отримав диплом про здобуття вищої освіти у Миколаївському державному педагогічному інститут ім. В Г. Бєлінського за спеціальністю «Математика» з присвоєнням кваліфікації вчителя математики у 1981 році. Незважаючи на ті обставини, що відповідності освітнього рівня вищої освіти, встановленого станом на 1981 рік, відповідно до Закону УРСР Про народну освіту №2778-VII від 28.06.1978 року, з освітніми рівнями, що закріплені Законом України Про вищу освіту №2984-III від 17.01.2002, Законом України Про вищу освіту №1556-VII від 01.07.2014 не встановлені, положеннями нормативних актів з питань оплати праці, атестації педагогічних працівників унормовано трудові відносини осіб, які здобули вишу педагогічну освіту під час дії зокрема Закону УРСР Про народну освіту №2778-VII від 28.06.1978 року. Так, відповідно до пункту 7 Розділу «Вища освіта» додатку № 4 до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 № 102, інститути народної освіти з 4-річним строком навчання віднесено до вищих навчальних закладів, що надавали вищу освіту. Додатком 6 до наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» передбачено, що фахівцям, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра (до введення в дію Закону України «Про освіту» - вищу освіту), ставка заробітної плати встановлюється на рівні 11 тарифного розряду. Зважаючи на викладене, а також враховуючи визначенню поняття «спеціаліст» у Положенні про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. №65, колегія суддів погоджується з позицією відповідача, що вища освіта, здобута до введення в дію Закону України «Про освіту» 1991 року, фактично відповідає вищій освіті освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста. Разом з тим, доводи апеляційної скарги у цій частині ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні позивачем норм матеріального права. Щодо доводів апелянта, що суд не застосував для вирішення спору лексичне значення слова «дублікат», колегія суддів зазначає, що визначення терміну «дублікат» в чинному законодавстві відсутнє, проте з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції дублікатом є другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал. Разом з тим, видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено форми дублікату диплому зразка 1981 року, натомість передбачено можливість отримання дублікату диплому спеціаліста, який відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню диплома позивача, доводи апеляційної скарги у цій частині є неспроможними. За таких обставин, враховуючи відсутність затвердженої нормативно-правовим актом форми документа про вищу освіту без зазначення освітнього ступеня (освітньо-кваліфікаційного рівня) позивачу може бути виданий дублікат диплома спеціаліста з відтворенням всієї інформації про документ про вищу освіту, що містилась у первинному документі про вищу освіту. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що право позивача на підтвердження здобутої ним освіти, належними документом, які б визнавався на території України відповідачем було забезпечено, тобто суб`єктом владних повноважень не було допущено дискримінації позивача, та врегульовано ситуацію добросовісно, розсудливо та розумно, відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України. З огляду на вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни - відсутні. Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального директора Департаменту вищої освіти і освіти для дорослих Міністерства освіти і науки України Шарова Олега про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: С. Д. Домусчі Суддя: О. О. Кравець