Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/5807/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5807/16 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року, судді Донець В.А., Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції МВС України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління патрульної служби МВС у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності Управління патрульної служби у м. Києві щодо невиплати компенсації за невикористану чергову відпустку та грошового забезпечення, що виплачується у разі скорочення; про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю Управління патрульної служби у м. Києві щодо виплати коштів, передбачених черговою відпусткою, щодо виплати коштів, передбачених у разі скорочення, щодо виплати коштів, передбачених у разі затримки строку в сумі середньомісячного заробітку на час повного розрахунку, щодо компенсації моральної шкоди в сумі 27000 грн, щодо повернення судових витрат. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Управління патрульної служби МВС України в м. Києві щодо невиплати позивачу компенсації за 16 днів невикористаної відпустки під час звільнення; стягнуто на користь позивача компенсацію за 16 днів невикористаної відпустки у розмірі 3971,20 грн та середній заробіток за весь час затримки у виплаті компенсації у розмірі 37130,72 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити всі позовні вимоги. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо встановлених судом першої інстанції областин справи, колегія суддів зазначає наступне. Наказом УПС МВС у м. Києві від 06.11.2015 року №66 о/с рядового міліції Козячину Євгена Вікторовича інспектора патрульної служби роти №11 батальйону №2 звільнено з служби в міліції згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію України" та відповідно до підпункту "з" пункту 63 (через скорочення штатів) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ". Згідно з цим наказом позивачу виплачено компенсацію за 16 днів невикористаної відпустки. Відповідно до довідки про доходи від 01.09.2017 року №1600 дохід позивача за жовтень 2015 року склав 6158,91 грн, за листопад 2015 року - 1668,40 грн. Згідно з випискою по картковому рахунку позивача з 01.09.2015 року по 01.03.2016 року 06.11.2015 року на рахунок позивача зараховано кошти у сумі 1599,99 грн з призначенням платежу: "Зарахування заробітної плати за 2 половину серпня 2015 року". Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідач Управління патрульної служби у м. Києві у відзиві мотивувало не виплату компенсації за невикористану відпустку тим, що позивачем не надано станом на 06.11.2015 року до УПС МВС у м. Києві обхідний лист. Правовою підставою для невиплати позивачу компенсації за невикористану відпустку зазначено пункт 3.5 наказу Департаменту патрульної служби від 04.07.2015 року №1 "Про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку в Департаменті патрульної служби МВС на 2015 рік", оскільки відповідно до даного наказу передбачалось, що підставою для своєчасного та повного розрахунку при звільненні необхідно надати до УФЗ обхідний лист для здійснення перевірки (списання або переміщення на іншу посаду матеріально відповідальну особу), а також залишити позначку (відмітку) про відсутність заборгованості за вищевказаною особою. Завірену копію наказу суду не надано. Колегія суддів вважає, що зазначений наказ не може бути підставою для не проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні. Встановлення внутрішніх процедур, які передують звільненню не можуть звужувати право особи, гарантоване законом, у даному випадку КЗпП України. У наказі про звільнення від 06.11.2015 року №66 о/с не вказано суми компенсації невикористаної відпустки, не надано відповідного розрахунку відповідачем. Згідно з пунктом 2 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. З наданої позивачем копії трудової книжки вбачається, що позивач проходив службу з 20.04.2015 року (наказ ГУ МВС в м. Києві від 29.04.2015 року). Представником УПС МВС у м. Києві надано довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 27.02.2018 року №1 (а.с. 188), відповідно до якої, за твердженням представника відповідача, з позивачем був здійснений розрахунок при звільненні. Відповідно до довідки від 27.02.2018 року №1 убачається, що позивачу нараховано в 2015 році: за вересень - 14232,16 грн; жовтень - 6158,91 грн; листопад - 1668,40 грн. Також до справи долучено довідку УПС МВС у м. Києві від 01.09.2017 року (а.с. 94), в якій зафіксовані аналогічні виплати за жовтень-листопад, відсутність виплат у липні-серпні 2015 року, а також зазначено, що середньоденний заробіток становив 248,20 грн. Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції застосував принцип співмірності при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір грошового забезпечення позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Так, при розмірі невиплаченої компенсації у розмірі 3971,20 грн позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку, розмір якої становить 371 307,30 грн, що набагато перевищує розмір невиплаченої суми. Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 37130,72 грн, яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті. Аналізуючи встановлені судом обставини справи, судова колегія вважає, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з Управління патрульної служби МВС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 37130,72 грн. Зазначену суму відповідач не оспорює, апеляційну скаргу на рішення суду не подавав. Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України № 6-54цс11 від 12 січня 2012 року, у постанові Верховного Суду № 825/325/16 від 18.07.2018 року. Доводи позивача в цій частині, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги з урахуванням вищевикладених доводів та наведеної судової практики. Крім того, суд першої інстанції вірно встановив, що компенсація за невикористану відпустку позиву виплачена не була, а тому стягнув з УПС МВС у м. Києві 3971,20 грн. компенсації за 16 днів невикористаної відпустки та визнанав протиправною бездіяльності щодо невиплати вказаної компенсації. У позовній заяві (а.с. 124 заява про зміну позовних вимог) позивач просив стягнути кошти, передбачені у разі скорочення. Як убачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в Управлінні патрульної служби у м. Києві на посаді інспектора патрульної служби роти №11 батальйону №2 та був звільнений зі служби Управлінням патрульної служби у м. Києві відповідно до наказу №66о/с від 06.11.2015 року за п. 63 «з» через скорочення штатів. Відповідно до п.10 Розділ XI ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Отже в даному випадку на позивача Закон України "Про Національну поліцію" не розповсюджується. З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2016 року позивач звернувся до Департаменту патрульної поліції із заявою, в якій повідомив, що з ним не проведено належного розрахунку при звільненні та просив надати довідку про грошове забезпечення. Зазначена заява була зареєстрована в Управлінні патрульної служби МВС України у м. Києві (а.с. 21). Як зазначив позивач, жодної довідки про проведений з ним розрахунок чи відповіді на його звернення відповідач не надав. Згідно з п. 3.4.8 наказу Міністерства внутрішніх справ України №499 від 31.12.2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», особам рядового і начальницького складу, звільненим з посади у зв`язку з скороченням штатної посади, наступного за днем звільнення із займаних посад (скороченням штатної посади), протягом 2 місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення). Грошове забезпечення в цьому випадку обчислюється, виходячи з окладу за спеціальним званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, розмір якої визначається за рішенням керівника та оголошується наказом. Після закінчення 2 місяців грошове забезпечення виплачується тільки за рішенням Міністра внутрішніх справ України. На час звільнення позивача зі служби в Управлінні патрульної служби України у м. Києва зазначений наказ був чинним. Із наданої до справи довідки №1 за підписом Голови ліквідаційної комісії УПС м. Києва (а.с. 188) вбачається, що при звільненні позивача зі служби за скороченням штатів, останньому було виплачено лише 1668,40 грн, тобто грошове забезпечення за відпрацьований час, зокрема, посадовий оклад 136 грн, спеціальне звання 6 грн, надбавка за особливо важливі завдання 71 грн, премія щомісячна 1455,40 грн. Документального підтвердження виплати позивачу грошового забезпечення за 2 місяці після звільнення відповідно до п.3.4.8 наказу №499 відповідач не надав і такі докази в матеріалах справи відсутні. Згідно довідки №1 (а.с. 188), грошове забезпечення позивача за жовтень 2015 року становило 6 158,91 грн. За 2 місяці розмір грошового забезпечення становить 12 317,82 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає, що на користь позивача з відповідача Управління патрульної служби МВС у м. Києві підлягає стягненню грошове забезпечення, яке він отримував за штатною посадою на день звільнення з посади за скороченням штатів, розмір якого становить 12 317,82 грн. Підстав для збільшення розміру стягнутого судом середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення колегія суддів не вбачає з огляду на те, що стягнута сума є співмірною з тією, яка фактично підлягає стягненню за рішенням суду. Щодо позовних вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України моральної шкоди розмірі 27000,00 грн колегія суддів зазначає наступне. Як роз`яснено у п.п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Як убачається з позовної заяви спричинення йому моральної шкоди позивач обгрунтовує тим, що неодноразово звертався щодо невиплати всіх належних сум, а також послався на істотні зміни умов життя пов`язаних з судовим представництвом самого себе, інтелектуального навантаженням з приводу написання позову. Суд вірно не прийняв такі доводи до уваги, так як вони не є свідченням моральних страждань. Крім того, позивачем не наведено хоча б приблизного розрахунку моральної шкоди. Також колегія суддів вважає, що позивачем взагалі не було надано доказів, що саме рішенням, діями чи бездіяльністю МВС України йому була спричинена моральна шкода у розумінні вимог КАС України. Порушення строків звернення до суду правильно визнано поважними, оскільки позивач звертався до суду за правилами цивільного судочинства. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 22.03.2016 року справа 369/2530/16-ц відмовлено у відкритті провадження у справі. До адміністративного суду позивач звернувся 08.04.2019 року. При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції правильно врахував часткове задоволення позовних вимог про виплату коштів, передбачених у разі скорочення та середнього заробітку за час затримки у виплаті належних при звільненні сум та стягнув на користь позивача 300,00 грн судових витрат зі сплати судового збору. Що стосується інших судових витрат, заявлених позивачем, суд також вірно відмовив у їх стягненні. Позивач просив стягнути на його користь витрати, пов`язані з розглядом справи, На підтвердження понесення витрат позивачем надав квитанцію №252966-1 на суму 63,00 грн за отримання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фіскальні чеки на суму 2329,80 грн щодо сплати за пальне. Відповідно до статті 135 витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони (частина перша). Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати (частина друга). Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя). Проте, як зазначив суд першої інстанції вимога про стягнення витрат за виготовлення витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є необгрунтованою, оскільки суд самотійно має доступ до такого Реєстру та може витребувати при необхідності такий документ. Щодо витрат на пальне, то позивачем не надано відповідного розрахунку витрат на пальне із зазначенням відстані, витрат пального з урахуванням технічних характеристик автомобіля, погодних умов, дорожної ситуації, а тому підстав для стягнення таких витрат не має. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог щодо вимог про виплату коштів, передбачених у разі скорочення та середнього заробітку за час затримки у виплаті належних при звільненні сум на користь позивача суд вірно присудив 300,00 грн судових витрат зі сплати судового збору. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача грошового забезпечення у зв`язку з скороченням штату, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про стягнення грошового забезпечення у розмірі 12 317,82 грн (без відрахування податків та зборів). В решті рішення суду слід залишити без змін. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити його. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за 2 місяці у зв`язку з звільненням за скороченням штатів та ухвалити в цій частині постанову наступного змісту. Стягнути з Управління патрульної служби України у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за 2 місяці у зв`язку з звільненням за скороченням штату в розмірі 12 317,82 грн (без відрахування податків та зборів). В решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено: 11 лютого 2020 року.