Постанова 4855 № 640/24291/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24291/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Вінокурової І.О. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року, суддя Кармазін О.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дій та стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Національної поліції України в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 17.02.2020 (том 1 а.с. 143) просив суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення у день звільнення позивача зі служби в поліції повного розрахунку, зокрема, щодо невиплати компенсації за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки; - стягнути з відповідача 230154,00 грн грошової компенсації за затримку проведення відповідних витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 у справі № 826/3409/16 був поновлений на попередній посаді у Національній поліції України з виплатою компенсації за час вимушеного прогулу. Наказом Національної поліції України від 18.01.2018 № 37 о/с на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва його було поновлено на попередній посаді з 23.02.2016 та він продовжив нести службу до моменту звільнення за власним бажанням до 12.02.2018. В день звільнення всупереч вимог статті 116 КЗпП України, йому не було проведено розрахунку за невикористані дні основної та додаткової відпустки. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/8185/18 від 10.12.2018 року підтверджено право позивача на отримання щорічних відпусток: за період 2015-2016 роки та становить 30 днів; за період 2016-2017 року - 17 днів; за період 2017-2018 року 7,5 днів. Всього розмір компенсації становить 25899,00 гривень. Окрім того, позивач зазначив, що судом було встановлено, що кількість днів додаткової відпустки позивача: за 2015 рік становить 15 днів, за 2016 рік - 14 днів, за 2017 рік - 15 днів, за 2018 рік - 14 днів, Всього - 58 днів, розмір компенсації за невикористані дні відпустки у зазначені періоди становить 30972,00 гривень. Зазначену суму відповідач перерахував позивачу на його картковий рахунок 21.11.2019. Відповідно до Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Національної поліції України щодо невчасної виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 25 899,00 грн та компенсації за невикористані дні додаткових відпусток у розмірі 30 972, 00 грн та стягнуто з Національної поліції України 59 808,00 грн. грошового відшкодування за затримку проведення відповідних виплат компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Національна поліція України подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2021 року та ухвалити нове рішення яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводиапеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Позивач проходив службу в ОВС України з 25.07.1994 року. Наказом від 07.11.2015 № 82 о/с ОСОБА_1 прийнято на посаду сектору Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України. Відповідно до наказу відповідача № 114 о/с від 22.02.2016 підполковника поліції ОСОБА_1 начальника сектору Департаменту превентивної діяльності звільнено зі служби в поліції згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" через службову невідповідність з 22.02.2016. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2017 року у справі №826/3409/16 ОСОБА_1 поновлено на попередній посаді у Національній поліції України з 23.02.2016 та присуджено до виплати компенсацію за час вимушеного прогулу. Наказом Національної поліції України від 18.01.2018 № 37 о/с на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2017 у справі № 826/3409/16 позивача поновлено на попередній посаді у Національній поліції України з 23.02.2016. Наказом Національної поліції України від 12.02.2018 № 116 о/с ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за власним бажанням. Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 у справі № 826/8185/18 позов ОСОБА_1 до Національної поліції України задоволено частково, стягнуто з Національної поліції України 5874,00 грн грошової компенсації за затримку розрахунку з позивачем при звільненні, стягнуто з Національної поліції України грошову компенсацію за час затримки виконання рішення суду у розмірі 16 554, 00 грн; визнано протиправними дії Національної поліції України щодо встановлення премії у розмірі 1% та зобов`язано Національну поліцію України здійснити донарахування та виплату різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби за січень 2018 року - у розмірі 3738,00 грн, за лютий 2018 року - у розмірі 6165,00 грн; cтягнуто з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 25 899,00 грн; cтягнуто з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні додаткових відпусток у розмірі 30 972, 00 грн; визнано протиправними дії Національної поліції України щодо розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 826/8185/18 апеляційну скаргу Національної поліції України задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 - скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Національної поліції України грошової компенсації за час затримки виконання рішення суду у розмірі 16554,00 грн; визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення премії у розмірі 1% та зобов`язання Національну поліцію України здійснити донарахування та виплату різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби за січень 2018 року - у розмірі 3738,00 грн, за лютий 2018 року - у розмірі 6165,00 грн; визнання протиправними дії відповідача щодо розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року і прийняти нову постанову в цій частині, якою у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 - залишено без змін. Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 у справі № 826/8185/18 залишено в силі в частині: стягнення з Національної поліції України 5874,00 грн грошової компенсації за затримку розрахунку з позивачем при звільненні. стягнення з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 25 899,00 грн; стягнення з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні додаткових відпусток у розмірі 30 972, 00 грн; Як встановлено судом першої інстанції та дану обставину підтвердив позивач, 21.09.2019 року на рахунок позивача від Національної поліції України надійшли грошові кошти, зокрема, сума компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 25 899,00 грн та сума компенсації за невикористані дні додаткових відпусток у розмірі 30 972, 00 грн. Позивач вважаючи порушеними свої права щодо затримки проведення відповідних виплат, звернувся до суду з даним позовом щодо стягнення з відповідача 230154,00 грн грошової компенсації. Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 10 ст. 62 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства. Відповідно до ч. 9 ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Згідно ч. 10 ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Частиною 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідно до ч. 1 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Згідно з ч. 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260), які визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Проаналізувавши наведені норми, суд зазначає, що обов`язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. В той же час, згідно з ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зміст цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Як встановлено судом, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 у справі № 826/8185/18 cтягнуто з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 25 899,00 грн та cтягнуто з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні додаткових відпусток у розмірі 30 972, 00 грн. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 у справі № 826/8185/18, в зазначених вище частинах залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 та постановою Верховного Суду від 23.10.2019. Вищезазначені кошти надійшли на рахунок позивача на виконання вищезазначеного судового рішення 21.11.2019 року . Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про протиправність дій відповідача щодо невчасної виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки та про стягнення відшкодування за час затримки повного розрахунку при звільненні. Колегія суддів погоджується з доводи відповідача, викладеними в апеляційній скарзі про те, що суд під час розрахунку застосував постанову №100, тоді як розрахунок середньоденного заробітку працівникам поліції необхідно проводити відповідно до наказу МВС України № 260 від 06.04.2016 року. Відповідно до п.9 Наказу МВС від 06.04.2016 року №260 «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Із рішення Окружного адміністративного суду м Києва від 10.12.2018 року в справі №826/8185/18 убачається, що відповідно до довідки Національної поліції України від 29.03.2016 року №140 середньомісячне грошове забезпечення позивача складало 11 214 грн: 31 календарний день у січні 2018 року (місяць, що передував звільненню позивача) - 373,83 грн х 162 календарні дні (з 12.06.2019 року по 20.11.2019 року) = 60 555,60 грн. Як випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Таке тлумачення цієї норми права відповідає висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19), ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду. Колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суду в подібних справах. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За таких обставин даної справи колегія суддів вважає, що наявні підстави для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. З огляду на вищевикладене, з урахуванням обставин справи, суми несвоєчасно виплаченої компенсації, періоду затримки виплати заборгованості, виплати частини середнього заробітку, а також з урахуванням інших обставин, колегія суддів вважає за необхідне застосувати у даній справі принцип пропорційності та стягнути з відповідача на користь позивача середнній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 15 000 грн. Що ж стосується доводів відповідача, викладених у відзиві про закриття провадження у даній справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України та залишення позовної заяви без розгляду на підставі ст. 240 КАС України, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду з вказаним позовом, то суд першої інстанції вірно зазначив, що такі доводи є безпідставними. Окрім того, вимоги, що були предметом розгляду у справі № 826/8185/18 та у даній справі хоча і є подібними, проте стосуються різних періодів. Так, у даній справі, що розглядається, питання стягнення стосується періоду після набрання законної сили рішення суду про стягнення компенсації та по день виплати відповідачем таких коштів, тоді як у вищевказаній справі період нездійснення розрахунку з 12.02.2018 по 28.02.2018 - 11 днів. Суд першої інстанції вірно не прийняв посилання відповідача на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 07.08.2019 у справі № 820/5122/17 та від 31.03.2020 у справі № 808/2122/18, в ході розгляду яких суди дійшли висновку про відсутність підстав виплати звільненим особам компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток за попередні періоди в році звільнення, оскільки, в даному випадку, предметом даного спору є не вирішення питання щодо правомірності виплати звільненому працівникові компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за попередні періоди, що, зокрема, було предметом розгляду у справи № 826/8185/18, а предметом даного спору є виплата компенсації за невчасний розрахунок за невикористані дні основної та додаткової відпустки за рішення суду від 10.12.2018 у справі № 826/8185/18. В іншій частині суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову, оскільки компенсація за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 25 899,00 грн та компенсація за невикористані дні додаткових відпусток у розмірі 30 972,00 грн присуджена до стягнення з моменту набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 у справі № 826/8185/18. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням вимог ст. 315, 317 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне змінити п.3 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, виклавши його наступного змісту: «Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 15 000 гривень (п`ятнадцять тисяч грн) грошового відшкодування за затримку проведення компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки при звільненні». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Національної поліції України задовольнити частково. Змінити пункт третій резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року виклавши його наступного змісту: «Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 15 000 гривень (п`ятнадцять тисяч грн) грошового відшкодування за затримку проведення компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки при звільненні». В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І.