Постанова 4823 № 742/2599/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 07 лютого 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/2599/18 Головуючий у першій інстанції - Циганко М. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/336/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є., із секретарем - Шкарупою Ю.В., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Прилуцької міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 листопада 2019 року (місце ухвалення - м. Прилуки) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, В С Т А Н О В И В : У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . В обгрунтування позову посилався на те, що позивач являється власником житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 25.07.2001 посвідченого приватним нотаріусом Могиленко Л.М. та зареєстрованого в реєстрі з № 4477. Одночасно за вказаною адресою було зареєстровано місце проживання колишньої дружини позивача ОСОБА_2 разом з її доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а пізніше її онуками ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Приблизно з лютого 2015 вказані особи фактично не проживають за вказаною вище адресою, а проживають в квартирі у мами ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 та її діти відмовляються в добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку. Позивач зазначає, що утриманням будинку він займається сам, а відповідачі не беруть ніякої участі в підтриманні будинку ні фізично, ні матеріально. Реєстрація відповідачів в будинку позивача обмежує непорушне право власності останнього на власний розсуд користуватись та розпоряджатись своїм будинком, у тому числі і вільного його продажу в майбутньому. Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 12.11.2019 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - закрито. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 12.11.2019 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовлено в повному обсязі. Рішення суду обґрунтовано тим, що судом встановлено, що будинок, який був придбаний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2001 повністю знесений і на його місці побудований новий будинок, право власності на який не зареєстровано, дозвіл на реконструкцію старого будинку та будівництво гаража надано було позивачу під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , та позивачем не надано суду доказів, які б підтвердили, що спірний будинок придбаний ним до шлюбу з ОСОБА_2 чи побудований за його власні кошти. Крім того, встановлено поважні причини відсутності за адресою місця реєстрації відповідачів, а саме ОСОБА_2 тривалий час перебуває за межами України, а її дочка ОСОБА_3 не може проживати в будинку, оскільки є перешкоди з боку ОСОБА_1 , таким чином відсутні підстави для задоволення позову. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду адвокат ОСОБА_1. - Карпенко В.К. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 12.11.2019, та ухвалити нове про задоволення позовних вимог визнавши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . За доводами апеляційної скарги, на даний час відповідачі спільним побутом із позивачем не пов`язані, тому їх права на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України. Заявник у скарзі посилається, що суд першої інстанції не встановив обставин поважності відсутності відповідачів за спірною адресою понад строки визначені ст. 71 ЖК та ст. 405 ЦК України. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.02.2002 по 17.06.2017. Відповідач ОСОБА_2 має дочку ОСОБА_3 . З копії договору купівлі-продажу жилого будинку вбачається, що 25.07.2001 ОСОБА_1 придбав житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7). Відповідно до Довідки Комітету самоорганізації населення №1 Центрального мікрорайону від 31.07.2018 за №024/1-09 № 4121 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб за адресою: АДРЕСА_1 , до складу (зареєстрованих) входять: ОСОБА_1 (власник), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 (дочка колишньої дружини), ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 (онук колишньої дружини), ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 (онук колишньої дружини), ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 (колишня дружина), ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 (дочка колишньої дружини), ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 13). Під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_4 та її малолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 добровільно знялися з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, провадження в справі щодо вказаних осіб було закрито. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що на місці будинку, який був придбаний позивачем у 2001 році міститься новий будинок право власності на який не зареєстровано, при цьому дозвіл на реконструкцію будинку та будівництво гаража було надано позивачу під час перебування у шлюбі, таким чином не доведено позивачем що спірний будинок побудований за власні кошти, крім того судом враховано створення перешкод відповідачам у користуванні будинком, право власності на який не зареєстровано, ОСОБА_3 , та відсутність з поважних причин за місцем реєстрації ОСОБА_2 , яка працює за кордоном. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Аналогічні положення зазначені і в ст. 150 ЖК УРСР. Приписами ч. 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Законодавець роз`яснює, що до поважних причин можна віднести строкову службу в армії, навчання, роботу за кордоном, лікування, тривалі відрядження, тощо. Власник житла і член його сім`ї можуть домовитись про інші умови припинення права користування житлом. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР). Статтею 72 ЖК УРСР визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК України, про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням є категорією житлового законодавства, тому під час розгляду цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло. Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 вселялась до будинку за адресою АДРЕСА_1 , як член сім`ї власника, а саме дружина. Відповідно за цією адресою були зареєстровані доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та пізніше і онуки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , на що посилається позивач у своєму позові. На момент розгляду справи про визнання осіб таким, що втратили право користування житловим приміщенням між позивачем та ОСОБА_2 наявний спір, щодо поділу спільного майна подружжя, предметом якого є побудований за спірною адресою незареєстрований будинок (а.с. 32-41). З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги щодо права користування житлом, як колишнього члена сім`ї власника житла, а саме колишньої дружини має бути припиненим, оскільки шлюб розірвано та між сторонами відсутній спільний побут, а право дочки є похідним, не є підставою для скасування правильного по суті рішення. Суд першої інстанції, обґрунтовано послався, що будинок, на який мав право власності позивач ОСОБА_1 , згідно Договору купівлі-продажу житлового будинку від 25.07.2001, а саме: жилий будинок з надвірними будівлями житловою площею 91,8 кв.м, загальна площа будинку 142,2 кв.м, зазначений в плані під літерою А-1, сарай Б-1, огорожа №2, вбиральня У-1, за адресою АДРЕСА_3 , на земельній ділянці Прилуцької міської ради, знесений (а.с. 7). Зазначені обставини підтверджуються даними інформації КП «Прилуцьке МБТІ» Чернігівської обласної ради від 30.06.2017 № 1201, згідно технічної інвентаризації станом на 31.12.2012 встановлено, що право власності на будинок під літ А-2 з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_3 не зареєстровано. Реконструкція старого будинку та будівництво гаража надано ОСОБА_1 на підставі рішення № 617 Прилуцької міської ради від 29.10.2002. Згідно технічної інвентаризації станом на 19.12.2007 виявлено, що в будинку під літ.А-2 повна заміна конструктивних елементів із збільшенням розмірів та надбудовою другого поверху. Будинок під літ.А-1 з господарськими будівлями, знесено. Старий будинок під літ.А-1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 25.07.2001, посвідченого Могиленко Л.М., приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №4477 (а.с. 42). Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, на підтвердження обставин якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Посилання в апеляційній скарзі на не врахування судом першої інстанції, що саме за позивачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Як вбачається, відповідно до змісту позовних вимог ОСОБА_1 підставою для пред`явлення позову до відповідачів посилається на вчинення перешкод у користуванні приватною власністю, а саме будинком за адресою АДРЕСА_1 , разом з тим предметом позову (вимогами) є визнання втратившими право користування житловим приміщенням. Тобто, судом першої інстанції в даному конкретному спорі правильно встановлені та оцінені обставини щодо: наявності спору щодо права спільної сумісної власності подружжя передбачених нормами СК України; наявність підстав для захисту порушеного права на підставі норм, на які посилався позивач у своєму позові, а саме 71,72,163,167 ЖК та ст. 383, 386, 391, 405 ЦК України та вчинення відповідачами перешкод позивачу у здійсненні ним права користування своїм майном. Таким чином, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час, проте суд першої оцінивши всі докази в сукупності прийшов до обґрунтованого висновку про не доведення позивачем належними і допустимими доказам щодо наявності підстав для захисту права власності на нерухоме майно, яке відповідно до наданих доказів вже не існує у зв`язку зі знесенням. З врахуванням наведеного не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції доводи скарги що суд першої інстанції не встановив обставин поважності відсутності відповідачів за спірною адресою понад строки визначені ст. 71 ЖК та ст. 405 ЦК України. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції посилання представника позивача на рішення суду апеляційної інстанції від 19.07.2018 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 11.02.2020. Головуючий Судді: