Постанова 4823 № 742/981/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 17 вересня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/981/18 Головуючий у першій інстанції Бездідько В. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1309/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої - судді Шитченко Н.В., суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, місце ухвалення судового рішення м. Прилуки, час проголошення рішення 08 год. 14 хв. У С Т А Н О В И В: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки площею 896 кв м. кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати. У мотивування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що у період з 10 червня 2009 року по 23 березня 2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування у шлюбі до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства в листопаді 2017 року, в інтересах сім`ї, було набуто спірне майно, а саме: земельна ділянка та збудований на ній житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який був зареєстрований на ім`я відповідача 04 лютого 2016 року. Після розірвання шлюбу сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, а тому позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав. У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 та стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 10 червня 2009 року по 23 березня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року шлюб між сторонами розірваний. Під час спільного проживання в шлюбі ними за спільно заощаджені грошові кошти придбано квартиру АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована на ім`я ОСОБА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 12 серпня 2014 року. Після розірвання шлюбу досягти згоди щодо спільного користування і володіння спільним майном та взаємної згоди щодо його поділу з відповідачем немає можливості, що зумовило звернення ОСОБА_2 із зустрічним позовом. Рішенням від 11 квітня 2019 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Визнав житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, розміщені за адресою: АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розміщених за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі, а саме судовий збір у розмірі 5 990,80 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 8 200 грн, а всього 14 190,80 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не надав належної оцінки доказам на підтвердження обставин будівництва спірного будинку батьками ОСОБА_2 та не зробив належних висновків з приводу встановлення таких обставин. Зазначає, що спочатку його батьку ОСОБА_3 , як учаснику бойових дій, було надано дозвіл на підготовку матеріалів відбору спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , але згодом з`ясувалося, що він уже приватизував земельну ділянку за іншою адресою. Саме тому спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 . Фактично будівництво спірного житлового будинку здійснив за особисті кошти та власними зусиллями батько позивача. Факт придбання ОСОБА_3 будівельних матеріалів підтверджується документами, наявними у матеріалах справи письмовими доказами, які збереглися частково. Скаржник зазначає, що суд не дав оцінки обставинам щодо можливості будівництва житлового будинку за спільні сумісні кошти подружжя. Указує, що ОСОБА_1 на підтвердження доводів участі у будівництві надала банківські документи по перерахуванню коштів її матір`ю ОСОБА_4 з Іспанії за період з лютого 2013 року по лютий 2015 року, хоча фактично основні затратні роботи були проведені до 2013 року. При цьому, до відзиву на зустрічний позов на підтвердження обставин про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти, відповідачка надала ті ж самі банківські документи, але вже вибірково за період з 10 січня 2014 року по 03 жовтня 2014 року. Таким чином, суд першої інстанції не встановив джерело витрачання ОСОБА_1 коштів на будівництво спірного будинку чи на придбання спірної квартири. Указує на те, що суд не дав належної оцінки його доводам відносно цільового використання коштів, які були перераховані матір`ю ОСОБА_1 ОСОБА_4 , які спрямовувалися на утримання квартири АДРЕСА_3 , проведення у ній ремонту, а також на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 . Зазначає, що разом з колишньою дружиною проживали у його батьків і мали намір придбати власну квартиру, тому заощаджували грошові кошти. Указує, що батьки ОСОБА_2 мали стабільний дохід у виді заробітної плати та доходів від підприємницької діяльності, ведення особистого підсобного господарства, які спрямовувалися на будівництво спірного будинку. Скаржник стверджує, що суд, визнаючи земельну ділянку спільною сумісною власністю, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки ч. 5 ст. 62 СК України виключена 13 червня 2012 року, а приватизація ним земельної ділянки здійснена 29 жовтня 2009 року. Також наголошує на тому, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки наявному у матеріалах справи договору купівлі-продажу квартири від 12 серпня 2014 року та нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_2 від 12 серпня 2014 року, які підтверджують, що квартира була набута в інтересах сім`ї та є спільною сумісною власностю подружжя. Звертає увагу суду на те, що у разі, якщо б квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мав би складати заяву про надання згоди купівлю ОСОБА_1 квартири за власні кошти, а не заяву про згоду на укладання договору купівлі-продажу. Звертає увагу суду на те, що дійсна вартість спірної квартири становила 259 600 грн, що підтверджується відповідними розписками, і саме ці кошти були сплачені продавцю. Крім того, після купівлі спірної квартири, у ній проводився ремонт за спільні кошти колишнього подружжя. У наданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Кантур О.А., вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить залишити в силі рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівсько області від 11 квітня 2019 року. Доводи відзиву зводяться до того, що батько ОСОБА_2 ОСОБА_3 є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору у даній справі, його близьким родичем та зацікавлений у результатах її розгляду. Він одночасно здійснював ремонт свого будинку по АДРЕСА_4 , длоя чого і були придбані будівельні матеріали. Разом з тим, у наданих ОСОБА_2 документах про купівлю будівельних матеріалів його батьком відсутні відомості про їх використання у будівництві садиби за адресою: АДРЕСА_1 . Факт надання ОСОБА_5 суду документів щодо придбання будівельних матеріалів не свідчить про те, що останні придбані саме ним та спрямовані в подальшому на будівництво спірного будинку. Представник стверджує, що участь у будівництві садиби ОСОБА_1 брала як фізично, так і фінансово, оскільки мала робітничі спеціальності монтажника санітарно-технічних систем і устаткування, електрозварювальника ручного зварювання. Грошові кошти на будівництво спірного будинку йшли з сімейного бюджету, згодом позивачці фінансово допомогала її мати ОСОБА_4 , висилаючи грошові кошти з Іспанії, як на ім`я ОСОБА_1 , так і на ім`я ОСОБА_2 . На початку 2014 року ОСОБА_4 звернулася до ОСОБА_1 з проханнм знайти і купити квартиру у м. Прилуки, для придбання якої ОСОБА_4 переводила кошти у грошовій одиниці Євро, ОСОБА_1 здійснила обмін отриманої від матері іноземної валюти на суму 111 000 грн, за що і придбала квартиру у м. Прилуки. Представник указує також на те, що положення ч. 2 ст. 57 СК України, на яку посилається ОСОБА_2 як на підставу того, що спірна земельна ділянка є його особистою власнісю, не підлягають застосуванню, оскільки дана норма доповнена пуктом 5 згідно з Законом № 4766-VI від 17 травня 2012 року. Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто на час виникнення правовідносин дана норма ще не діяла. Постановою від 02 жовтня 2019 року Чернігівський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року в частині позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя та в частині стягнутого судового збору скасував. Відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 9 598,50 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн у рахунок понесених витрат на правничу допомогу. Постановою від 11 серпня 2021 року Верховний суд касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року втратила законну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Кантура О.А., представника ОСОБА_2 адвоката Чередніченка О.М., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції у повній мірі таким вимогам не відповідає. Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами і земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя та підлягають поділу. Суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 про будівництво спірного будинку його батьками для особистих потреб, зазначивши, що такі твердження сторони відповідача підтверджуються лише свідченням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , який є близьким родичем відповідача і зацікавлений у вирішенні справи на його користь. Зазначив, що надані квитанції про купівлю ОСОБА_3 будівельних матеріалів не є підтвердженням того, що будівельні матеріали, зазначені у квитанціях, придбані саме для будівництва спірного житлового будинку. Районний суд послався на необґрунтованість посилань ОСОБА_2 щодо належності йому спірної земельної ділянки на праві особистої приватної власності та неможливість її поділу за приписами ч. 2 ст. 57 СК України, указавши, що наведена норма закону була доповнена пунктом 5 згідно із Законом № 4766-VI від 17 травня 2012 року, а спірну земельну ділянку приватизовано у 2010 році. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 спростувала належними та допустимими доказами презумпцію рівності часток подружжя, довівши, що квартира АДРЕСА_2 придбана за її особисті кошти і є особистою приватною власністю. Встановив, що грошові кошти ОСОБА_1 отримувала від своєї матері ОСОБА_6 , яка проживала в Іспанії та пересилала їх донці з метою наступного придбання квартири. З висновком суду першої інстанції в частині вирішених зустрічних вимог ОСОБА_2 не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного. У справі встановлено, що з 10 червня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1 а.с. 8), який рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 березня 2018 року розірвано (т. 1 а.с. 9). Згідно із актом вибору та обстеження земельної ділянки, що передбачена для попереднього погодження та подальшої розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд у АДРЕСА_1 , складеним 16 квітня 2009 року за клопотанням ОСОБА_3 , обстежена земельна ділянка придатна для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (т. 1 а.с. 64-65). Як убачається з рішення Прилуцької міської ради Чернігівської області від 30 липня 2009 року № 7 «Про надання, вилучення, затвердження конфігурації земельних ділянок, дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою та проекту відведення земельних ділянок», були внесені зміни у п.3.9 рішення міської ради (58/позачергова/сесія 5 скликання) від 1 квітня 2009 року № 1 «Про надання дозволу на підготовку матеріалів вибору земельних ділянок…», а саме замінено «… ОСОБА_3 …» на « ОСОБА_2 » (т. 1 а.с.67). Відповідно до Державного акту Серії ЯИ № 673374, виданого 22 березня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 , рішенням 69 сесії 5 скликання Прилуцької міської ради від 29 жовтня 2009 року, останньому було виділено у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд земельну ділянку площею 0,0896 га у межах згідно з планом по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16). Рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 08 червня 2010 року № 261, ОСОБА_2 затверджено та надано містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки на будівництво житлового будинку з поверхом мансардного типу по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд належить ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 673374 від 22 березня 2010 року (т. 1 а.с. 10 ). Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, що основна частина будівництва будинку по АДРЕСА_1 відбувалась у 2010 році. 12 серпня 2014 року ОСОБА_2 підписав заяву, у якій надав згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_1 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , за ціну 149 000 грн., на умовах їй відомих, і стверджував, що договір купівлі-продажу укладається в інтересах сім`ї на умовах, які вони вважають вигідними, і укладення цього договору відповідає їхньому дійсному та вільному волевиявленню. Зміст ст.ст. 60, 65 СК України нотаріусом було роз`яснено. Дана заява засвідчена приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Колодуб С.М. та зареєстрована у реєстрі за № 1889 (т. 1 а.с. 155). Того ж дня, 12 серпня 2014 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (продавці) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 , та сплатила за неї 149 000 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Колодуб С.М. та зареєстровано у реєстрі за № 1889 (т. 1 а.с. 131-132). Пунктом 6 договору купівлі-продажу квартири від 12 серпня 2014 року зазначено, що договір укладається за згодою чоловіка покупця ОСОБА_2 , справжність підпису якого на заяві засвідчено приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Колодуб С.М. 12 серпня 2014 року за реєстром № 1888. 10 квітня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 78-70). 04 лютого 2016 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 14). Звернувшись з позовом про поділ спільного майна подружжя, ОСОБА_1 зазначала, що земельна ділянка та збудований на ній житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані в інтересах сім`ї у період шлюбу з відповідачем, проте врегулювати питання поділу спільного майна у добровільному порядку з колишнім чоловіком не вдається. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечував проти того, що спірний житловий будинок та земельна ділянка є спільним майном подружжя. Зазначав, що спочатку дозвіл на підготовку матеріалів вибору земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 був наданий його батьку ОСОБА_3 , але згодом з`ясувалось, що він уже приватизував земельну ділянку за іншою адресою, отже дана земельна ділянка перейшла у приватну власність до ОСОБА_2 . Фактично будівництво спірного житлового будинку здійснив за особисті кошти та власними зусиллями батько позивача. Факт придбання ОСОБА_3 будівельних матеріалів підтверджується документами, наявними у матеріалах справи письмовими доказами, які збереглися частково. Звернувшись із зустрічним позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 посилався на те, що квартира АДРЕСА_2 була придбана під час шлюбу за спільно заощаджені грошові кошти та зареєстрована на ім`я ОСОБА_1 , після розірвання шлюбу врегулювати питання поділу майна у добровільному порядку з колишньою дружиною не вдається. У відзиві на зустрічну позовну заяву представник ОСОБА_1 адвокат Кантур О.А. заперечував проти того, що спірна квартира є спільним майном подружжя. Зазначав, що квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , які вона отримала від матері ОСОБА_4 , яка проживає в Іспанії, про що свідчать заяви на отримання переказів у іноземній валюті, а також документи на обмінні операції. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з обороту (ч. 1 ст. 61 СК України). Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України). Згідно з ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму ВСУ № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Пунктом 23 цієї постанови визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. За містом роз`яснень, викладених у п. 24, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної ресторації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Ураховуючи наведені норми матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до наступного висновку. Як свідчать матеріали справи, під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули наступне майно: - житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку з кадастровим номером 7410700000:04:003:0217, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; - квартиру АДРЕСА_2 . На думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , обґрунтовано визнав житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку, кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктами спільного сумісного майна подружжя. Дійшовши такого висновку, з яким погоджується колегія суддів, районний суд вірно послався на недоведеність ОСОБА_2 належними та допустимими доказами факту будівництва спірного житлового будинку за особисті кошти його батька ОСОБА_3 . Таким чином, в ході судового розгляду відповідачем не було спростовано презумпції спільності права власності на майно колишнього подружжя. Надані відповідачем копії квитанцій, які підтверджують придбання ОСОБА_3 , що має процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, будівельних матеріалів за період 2010-2012 років, 2014 року (т. 1 а.с. 73-100), не спростовують тверджень позивачки про статус майна подружжя, оскільки не підтверджують, що отстанні були придбані та у подальшому використані для будівництва житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 . При цьому суд бере до уваги, що ОСОБА_3 , як платник та отримувач, зазначений лише у певній частині наданих фінансових документів: зокрема, у видатковій накладній № PH-0000043 від 06 квітня 2010 року на суму 6 594 грн (т. 1 а.с. 73); накладній № 28 від 08 листопада 2010 року на суму 2 250 грн, квитанції до прибуткового касового ордеру № 42 від 13 грудня 2010 року на суму 8 000 грн (т. 1 а.с. 74); квитанції № ПН52336 від 10 серпня 2011 року на суму 12 150 грн (т. 1 а.с. 78); квитанціях до прибуткового касового ордеру № 1718 від 30 вересня 2010 року на суму 747,62 грн та № 765 від 24 березня 2010 року на суму 19 828,80 грн (т. 1 а.с.78 зворот); заявці № PRI003056 від 07 листопада 2012 року на суму 640,41 грн (т. 1 а.с. 79); квитанціях до прибуткових касових ордерів від 11 жовтня 2010 року на суму 970,20 грн, від 28 квітня 2010 року на суму 1 109 грн, № 39 від 23 квітня 2010 року на суму 850 грн, № 38 від 23 квітня 2010 року на суму 957 грн (т. 1 а.с. 88); квитанціях до прибуткового касового ордеру від 26 квітня 2011 року на суму 900 грн, № 63 від 07 травня 2010 року на суму 850 грн (т. 1 а.с. 89). У інших документах частково платником/отримувачем заначено «Лабунець», у деяких не зазначено платника (одержувача), тобто неможливо ідентифікувати особу, яка придбала будівельні матеріали. Апеляційний суд виходить з того, що ОСОБА_3 , указуючи про одноособове і за власні кошти будівництво спірної садиби, позовних вимог про визнання права власності на будинок або його частину не заявляв, як не заявляв вимог про стягнення зі сторін коштів, що вкладені в таке будівництво. Отже, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи щодо будівництва домоволодіння ОСОБА_3 за особисті кошти та власними зусиллями не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження наведених доводів стороною відповідача суду надано не було, а за змістом ст. 81 ЦПК України доказування (а отже і рішення) не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання ОСОБА_2 на те, що спочатку дозвіл на підготовку матеріалів вибору земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_3 , але через реалізацію ним свого права на приватизацію за іншою адресою, спірна земельна ділянка перейшла у приватну власність до ОСОБА_2 , правового значення для вирішення спору не має. Колегія суддів враховує, що спірний житловий будинок розпочатий і закінчений будівництвом під час перебування сторін у шлюбі, а отже спільним майном подружжя яке підлягає поділу. Доводи ОСОБА_2 про те, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України земельна ділянка по АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю і не може бути поділена, суперечать редакції цієї статті на час її приватизації (набуття у власність) ОСОБА_2 , яка відбулась у 2010 році. Пункт 5, яким віднесено до особистої приватної власності одного з подружжя земельні ділянки, набуті під час шлюбу внаслідок приватизації, доповнено до ч. 1 ст. 57 СК України Законом № 4766-VI від 17 травня 2012 року, тобто на момент приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки указана норма у ст. 57 СК України була відсутня. При цьому, відповідно до ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України та за змістом роз`яснень, викладених у п. 18-2 постанови Пленуму верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», якщо на приватизованій одним із подружжя земельній ділянці знаходиться будинок, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку між подружжям до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні. Отже, районний суд правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , визнавши за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 7410700000:04:003:0217, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розміщених за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції послався на те, що квартира АДРЕСА_2 придбана ОСОБА_1 хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти, тобто є її особистою приватною власністю. Разом із тим, поза увагою районного суду залишилось те, що спірна квартира придбана на ім`я ОСОБА_1 під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 серпня 2014 року за згодою її чоловіка, нотаріусом було роз`яснено сторонам зміст статей 60, 65, 74 СК України. У нотаріально завідченій заяві від 12 серпня 2014 року, ОСОБА_2 надав згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 за ціною 149 000 грн і стверджував, що договір купівлі-продажу укладається в інтересах сім`ї, зміст статей 60, 65 СК Украни нотаріусом роз`яснено, тобто є їх спільною сумісною власністю. Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Також статтею 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Отже, на час придбання спірної квартири сторони визначили її статус спільного майна подружжя. З позовом про визнання майна особистою власністю ОСОБА_1 не зверталась. Доводи відповідачки за зустрічним позовом про те, що спірна квартира придбана за особисті кошти, отримані нею від матері, з наданням копій квитанцій про здійснення валютно-обмінних операцій 500 євро на 8500 грн від 12 серпня 2014 року; 350 євро на 5985 грн від 18 серпня 2014 року; 500 євро на 8500 грн від 12 серпня; 500 євро на 8172,57 грн від 03 жовтня 2014 року; 350 євро на 5985 грн від 18 серпня 2014 року; 1000 євро на 16050 грн від 30 липня 2014 року; 400 євро від 05 травня 2014 року; 400 євро на 6960 грн від 13 серпня 2014 року, 3500 євро на 59 675 грн від 12 серпня 2014 року; заяв на отримання переказу на 700 євро від 18 серпня 2014 року; на 300 євро від 14 серпня 2014 року; на 300 євро від 18 червня 2014 року; на 300 євро від 14 серпня 2014 року; на 500 євро від 10 червня 2014 року; на 700 євро від 4 липня 2014 року; на 300 євро від 26 грудня 2014 року; на 300 євро від 23 травня 2014 року; на 500 євро від 02 квітня 2014 року; на 500 євро від 05 березня 2014 року; на 300 євро від 25 січня 2014 року (т. 1 а.с. 170-180), апеляційним судом при вирішенні спору до уваги не беруться, оскільки ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що указану суму коштів використано саме на придбання спірної квартири, а сама по собі наявність цих коштів не може свідчити про такий факт. Апеляційний суд виходить також з того, що указані кошти не належали особисто відповідачці за зустрічним позовом, а перераховувались її матір`ю ОСОБА_10 , проте договорів дарування або інших правочинів, які б свідчили, що на час придбання квартири кошти були особистими майном ОСОБА_1 , матеріали даної цивільної справи не містять. З аналогічних підстав відхиляються і її доводи, висловлені в суді апеляційної інстанції, про придбання квартири за кошти, виручені від продажу частини будинку, що належав ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 107-110). ОСОБА_6 є бабусею відповідачки за зустрічним позовом, при відчуженні майна ОСОБА_1 діяла в її інтересах (т. 2 а.с. 111), проте у матеріалах справи відсутні докази на користь того, що кошти від продажу частини будинку отримала ОСОБА_1 , не як представник відчужувача, а особисто, що вони мали статус її особистого майна та були скеровані саме на придбання спірної квартири. Крім того, колегія суддів ураховує, що надані ОСОБА_1 копії квитанцій про здійснення валютно-обмінних операцій 350 євро на 5985 грн від 18 серпня 2014 року, 500 євро на 8172,57 грн від 03 жовтня 2014 року, 350 євро на 5985 грн від 18 серпня 2014 року, 400 євро на 6960 грн від 13 серпня 2014 року; заяв на отримання переказу на 700 євро від 18 серпня 2014 року, на 300 євро від 14 серпня 2014 року, на 300 євро від 14 серпня 2014 року, на 300 євро від 26 грудня 2014 року, отримані (вчинені) останньою вже після укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, і відповідно не могли бути спрямовані на її придбання, оскільки у пункті 3 договору купівлі-продажу квартири від 12 серпня 2014 року зазначено, що продаж вчинено за 149 000 грн, які сплачені покупцем ( ОСОБА_1 ) продавцям ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ) до підписання такого договору. Є слушними твердження сторони позивача за зустрічним позовом про те, що ОСОБА_1 обґрунтувала одними і тими фінансовими документами: заявами на переказ коштів та квитанціями про здійснення валютно-обмінних операцій свої доводи і про участь у будівництві спірного будинку, і про придбання спірної квартири за особисті кошти. На думку апеляційного суду, залишились також неспростованими твердження ОСОБА_2 щодо перерахування коштів ОСОБА_10 на ім`я ОСОБА_1 для утримання її неповнолітньої доньки (і сестри відповідачки за зустрічним позовом), що мешкала на той час у м. Прилуки, та оплату комунальних послуг за належне ОСОБА_11 на праві власності житло. Ураховуючи наведені обставини у сукупності та презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не підтверджено належними та допустимими доказами те, що спірну квартиру придбано за її особисті кошти. Таким чином, апеляційний суд вважає, що заявлений ОСОБА_2 зустрічний позов є обгрунтованим і підлягає задоволенню. Виходячи з наведеного вище, апеляційний суд вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів. Статтею 141 ЦПК України визначений порядок розподілу витрат між сторонами. Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК). Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 за подання зустрічного позову сплатив 2 287,41 грн судового збору (т. 1 а.с. 102), а за подання апеляційної скарги на рішення суду - 9 598,50 грн судового збору (т. 1 а.с. 251, т. 2 а.с. 7). Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову шляхом задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 і частково задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_2 , відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 287,41 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 4 799,25 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 просив стягнути на його користь 7 800 грн правничої допомоги. Як свідчать матеріали справи, представництво інтересів ОСОБА_2 у суді першої інстанції здійснював адвокат Чередніченко О.М. на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги від 12 квітня 2018 року (т. 1 а.с. 125). Відповідно до детального акту наданої адвокатом правничої допомоги, адвокатом Чередніченком О.М. виконано наступний обсяг робіт: консультацію по первісному позову та повідомлено про збір необхідних доказів 300 грн; підготовлено відзив на первісний позов та заперечення на відповідь на відзив 1 000 грн; підготовлено зустрічний позов 1 500 грн; підготовлено клопотання про витребування доказів 200 грн; підготовлено відповідь на відзив 500 грн; ознайомлення з матеріалами цивільної справи 300 грн; надано правничу допомогу з представлення інтересів ОСОБА_2 під час підготовчого судового засідання та розгляді справи по суті 4 000 грн (т. 1 а.с. 241). Відповідно до розрахункової квитанції серії ББАВ № 250610 від 02 квітня 2018 року, адвокат Чередніченко О.М. отримав 7 800 грн, як оплату правової допомоги (т. 1 а.с. 124). Заперечень проти вимог щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу чи їх неспівмірності, ОСОБА_1 не заявлено. Зважаючи на задоволення апеляційним судом зустрічного позову ОСОБА_2 , з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути 7 800 грн витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Кантур О.А. просив стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. На підтвердження заявлених вимог адвокат Кантур О.А. надав детальний опис наданої адвокатом правничої допомоги, у якому зазначено, що на підставі укладеного договору між клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Кантуром О.А. погоджено та виконано наступний обсяг робіт, рекомендацій про застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару від 16 квітня 2021 року, а саме: вивчено рішення Верховного суду та роз`яснено його суть клієнту 1 000 грн, супроводжено справу у Чернігівському апеляційному суді та участь у судових засіданнях 12 000 грн. Згідно із квитанцією до прибуткового касового ордеру № 64 від 07 вересня 2021 року, адвокатом Кантур О.А. прийнято від ОСОБА_1 14 320,84 грн, як сплату за договором про надання правової допомоги. Зважаючи на те, що представником ОСОБА_1 адвокатом Кантуром О.А. у описі наданих адвокатом послуг не зазначено кількість витраченого часу на кожну послугу та вартість кожної наданої послуги окремо, апеляційний суд позбавлений можливості вирішити питання про відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг). Умовами договору про надання правничої допомоги фіксована вартість години роботи адвоката не визначена. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Кантур О.А. просив відшкодувати витрати на пальне автомобіля та на відрядження з м. Прилуки в м. Чернігів 15 вересня 2021 року та 17 вересня 2021 року у розмірі 1 312,84 грн, на підтвердження чого надав фіскальний чек про сплату 15 вересня 2021 року 399,91 грн за бензин. Стаття 138 ЦПК України регулює питання витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду. Так, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони (ч. 1 ст. 138 ЦПК України) Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, пропорційно розміру вимог, у задоволенні яких йому було відмовлено, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стянути 200 грн витрат, що пов`язані з явкою до апеляційного суду. Крім того, як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою ОСОБА_2 сплатив 4 576 грн (а.с. 149 т.2), а ОСОБА_1 11 388,40 грн судового збору (а.с. 165 т. 2). У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції за результатами нового розгляду справи (після передачі Верховним Судом справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, а рішення районного суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано і прийнято в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , при цьому залишено без змін рішення суду в частині вирішених позовних вимог ОСОБА_1 , згідно з правилами ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 11 388,40 грн, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 4 576 грн судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції. Керуючись ст. 141, 367, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 квітня 2019 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 2 287 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) грн 41 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 800 (сім тисяч вісімсот) грн. В іншій частини рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 4 799 (чотири тисячі сімсот дев`яносто дев`ять) грн 25 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 200 грн витрат, що пов`язані з явкою до апеляційного суду. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 11 388 (одинадцять тисяч триста вісімдесят вісім) грн 40 коп. за розгляд справи в суді касаційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 4 576 (чотири тисячі п`ятсот сімдесят шість) грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: