Постанова 4857 № 1.380.2019.003105

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003105 пров. № 857/13717/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївського районного суду Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - суддя (судді) в суді першої інстанції Гулик А.Г., місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 27.11.2019 року, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївського районного суду Львівської області, яким просив: визнати протиправними та нечинними діяння суддів Миколаївського районного суду Львівської області щодо стягнення з нього як учасника бойових дій судового збору; визнати протиправними та нечинними діяння суддів Миколаївського районного суду Львівської області щодо невидачі йому копій завірених судових рішень та виконавчого листа у справі № 447/2497/16-ц; зобов`язати Миколаївський районний суд Львівської області винести ухвалу про повернення незаконно стягнутого судового збору; зобов`язати відповідача видати позивачу копії завірених судових рішень та виконавчого листа у справі № 447/2497/16-ц. Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 року ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі від 01.07.2019 року було скасовано в частині відмови у відкритті провадження в адміністративній справі про визнання протиправними та нечинними діяння суддів Миколаївського районного суду Львівської області щодо невидачі копій завірених судових рішень, виконавчого листа у справі № 447/2497/16-ц та зобов`язання видати їх, і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині цих позовних вимог. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року закрито провадження в адміністративній справі. Ухвала мотивована тим, що позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом. У цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених позивачем вимог, на думку суду, слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції. Ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач. Вважає, що вона постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, і суд неповно з`ясував обставини, що мали значення для вирішення питання. Просить ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції проігнорував висновки, викладені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 року, якою встановлено, що його позовні вимоги про визнання протиправними та нечинними діяння суддів Миколаївського районного суду Львівської області щодо невидачі копій завірених судових рішень, виконавчого листа у справі № 447/2497/16-ц та зобов`язання видати їх належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Внаслідок постановлення судом оскаржуваної ухвали його позбавлено права на повернення судового збору, стягнутого з нього незаконно. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з п. п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; 2) публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, відповідно до змісту наведених норм визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є не суб`єктний склад її учасників, зокрема, участь у ньому суб`єкта владних повноважень, а суть (зміст, характер) спору. Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Під час визначення юрисдикції справи необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Також колегія суддів зазначає, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Отже, для віднесення спору щодо оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень до категорії публічно-правового обов`язковою умовою є здійснення таким суб`єктом публічно-владних управлінських функцій відносно іншого учасника спору, який не є суб`єктом владних повноважень. Як встановив суд із змісту позовної заяви та наданих сторонами пояснень і доказів, Миколаївський районний суд Львівської області розглянув цивільну справу № 447/2497/16-ц (рішення в даній справі було переглянуте Львівським апеляційним судом) за позовом ОСОБА_1 до іншої фізичної особи про стягнення боргу. За твердженням позивача, незважаючи на його неодноразові звернення Миколаївський районний суд Львівської області не надав копій рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 447/2497/16-ц, які набрали законної сили, а також виконавчого листа. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і зумовлює відповідальність, установлену законом. Порядок видачі копій судових рішень та виконавчих листів у цивільних справах регулюється відповідними нормами Цивільного процесуального кодексу України та «Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ», затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 року № 173 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Конституційний Суд України у п. 4.2 Рішення від 23.05.2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах. Отже, враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Крім того, колегія суддів враховує також роз`яснення, надані у п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012 та п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 року № 5-рп/2013, згідно з якими виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Відповідно, усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Таким чином, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача (невидача копій судових рішень та виконавчого листа), на думку колегії суддів, стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом. Також колегія суддів вважає, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Крім того, на думку колегії суддів, такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даній справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених ОСОБА_1 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 815/110/16, в якій предметом спору були дії суду (відповідача у справі) щодо невидачі виконавчих листів у справах, рішення в яких набрали законної сили. Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що спір згідно із заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, а також взагалі не підлягає судовому розгляду, а тому суд правильно закрив провадження в адміністративній справі. Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції проігнорував висновки, викладені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 року у даній справі, якою встановлено, що його вимоги в частині оскарження дій відповідача щодо невидачі копій завірених судових рішень та виконавчого листа належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів не бере до уваги, оскільки висновки суду апеляційної інстанції, викладені в цій ухвалі, не відповідають висновкам, викладеним у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, а відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача по те, що внаслідок постановлення судом оскаржуваної ухвали його позбавлено права на повернення судового збору, стягнутого з нього незаконно, оскільки в межах даного провадження не розглядаються його позовні вимоги про визнання протиправними та нечинними діянь суддів Миколаївського районного суду Львівської області щодо стягнення з нього як учасника бойових дій судового збору та зобов`язання відповідача винести ухвалу про повернення незаконно стягнутого судового збору, зважаючи на те, що, як описано вище, ухвала судді Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині зазначених позовних вимог була залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 року. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року про закриття провадження у справі № 1.380.2019.003105 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 05.02.2020 року