Постанова 4857 № 380/2134/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2134/20 пров. № А/857/5501/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Глушка І.В. та Довгої О.І., з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б., а також сторін (їх представників): від позивача - ОСОБА_1, Реймер В.Є.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. про повернення без розгляду заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання дій протиправними та скасування ухвали міської ради (суддя суду І інстанції: Братичак У.В., час та місце ухвалення судового рішення: 03.04.2020р., м.Львів; дата складання повного тексту судового рішення: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. повернуто ОСОБА_1 без розгляду заяву про забезпечення його позову до Львівської міської ради про визнання дій протиправними та скасування ухвали міської ради (а.с.14-15). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив заявник ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, заяву про забезпечення позову повернути до суду для повторного розгляду, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення без розгляду заяви про забезпечення позову (а.с.18-20). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом допущено неоднозначне тлумачення норми п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», якою передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях учасників бойових дій в справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав, а також не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 09.10.2019р. по справі № 9901/311/19. За таких умов суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» по розглядуваній заяві про забезпечення позову. Виносячи спірну ухвалу, суд фактично без розгляду справи по суті визначив відсутність порушення прав позивача як учасника бойових дій з боку відповідача. Також норму п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» слід тлумачити в широкому розумінні, через що така підлягає застосуванню під час судового захисту будь-яких прав учасників бойових дій (як публічних, так і приватних). Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача по справі, позивача та його представника на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. Як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, підставою для прийняття судом в порядку ч.7 ст.154 КАС України процесуального рішення про повернення без розгляду заяви про забезпечення позову слугували наступні обставини. Позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій; в поданій заяві від 12.03.2020р. про забезпечення позову просить зупинити дію ухвали Львівської міської ради № 5429 від 19.09.2019р. «Про здійснення запозичення до міського бюджету м.Львова» до вирішення справи по суті та набрання рішенням суду законної сили. Разом з тим, така ухвала міської ради не стосується заявника як учасника бойових дій, через що правові підстави для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» є відсутніми. Таким чином, до заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову не долучено документів, що підтверджують сплату судового збору, через що таку слід повернути заявнику без розгляду в порядку ч.7 ст.154 КАС України. Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції є передчасними, виходячи з наступного. Як слідує з матеріалів справи, 13.03.2020р. до суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій він просить визнати дії Львівської міської ради щодо прийняття ухвали Львівської міської ради № 5429 від 19.09.2019р. «Про здійснення запозичення до міського бюджету м.Львова» незаконними; скасувати ухвалу Львівської міської ради № 5429 від 19.09.2019р. «Про здійснення запозичення до міського бюджету м.Львова» (а.с.1-4). 01.04.2020р. позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію ухвали Львівської міської ради № 5429 від 19.09.2019р. «Про здійснення запозичення до міського бюджету м.Львова» до вирішення справи по суті та набрання рішенням суду в цій справі законної сили (а.с.10-12). Також в цій заяві позивач покликався на те, що він звільнений від сплати судового збору за її подання до суду на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зміст і форма заяви про забезпечення позову визначаються приписами ст.152 КАС України. Відповідно до ч.7 цієї статті до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Згідно з ч.7 ст.154 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу. Водночас, частиною 10 ст.169 КАС України визначено, що заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову. Також п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Розглядуваний спір стосується процесуального питання про те, чи наявні правові підстави для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» за подачу заяви про забезпечення розглядуваного позову. Норма п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України № 3551-XII від 22.10.1993р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» суд повинен враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст.ст.12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020р. по справі № 545/1149/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.10.2015р. (а.с.9). В заявленому позові ОСОБА_1 оскаржує регуляторний акт - ухвалу Львівської міської ради № 5429 від 19.09.2019р. «Про здійснення запозичення до міського бюджету м.Львова». Водночас, на стадії прийняття заяви про забезпечення позову суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про те, що вказана ухвала Львівської міської ради № 5429 від 19.09.2019р. «Про здійснення запозичення до міського бюджету м.Львова» не стосується прав позивача як учасника бойових дій. Зокрема, судом першої інстанції не проаналізовано предмет та підстави позову; не перевірено, чи стосується така справа захисту права позивача як учасника бойових дій з урахуванням положень ст.ст.12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Звідси, в оскаржуваній ухвалі суду не наведено обґрунтованого висновку суду про те, що позивач звернувся до суду з позовом з приводу оскарження акта, який не зачіпає порядку, обсягу соціальних гарантій учасників бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту ветеранів війни. Звідси, суд першої інстанції прийшов до поспішного висновку про те, що позивач ОСОБА_1 не звільняється від сплати судового збору за розгляд його заяви про забезпечення позову в цій справі у суді першої інстанції на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції не було достатніх і належних підстав для повернення без розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 380/2134/20 на підставі ч.7 ст.154 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду не у повній мірі відповідає вимогам закону. Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного повернення без розгляду заяви про забезпечення позову, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. про повернення без розгляду заяви про забезпечення позову в адміністративній справі № 380/2134/20 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко О. І. Довга Дата складення повного тексту судового рішення: 16.09.2020р.