Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/2997/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2997/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 03 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов`язання призначити пенсію за віком з 16.08.2019, зарахувавши до стажу роботи період роботи у колгоспі ім. Горького с.Зіньків Віньковецького району Хмельницької області з 01.09.1980 по 29.06.2001. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 8 від 22.07.2019 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1980 по 31.12.1998, а також призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.08.2019. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із цим рішенням суду його оскаржив відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає його незаконним, необґрунтованим, винесене з порушенням норм матеріального права. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що відповідно до поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу тривалість страхового стажу становить 8 років 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності. До страхового стажу не врахований період роботи в колгоспі ім. Горького з 1980 року по 1998 рік, оскільки в трудовій книжці колгоспника від 05.09.1980 УКР № 1168536 відсутні підстави внесення записів про кількість відпрацьованих трудоднів, а згідно архівних довідок від від 02.11.2016 № 229 та 01.10.2018 № 692, виданих трудовим архівом Віньковецького району, в первинних документах значиться 1978-1986, 1992, 1993 роки ОСОБА_2 ., за 1987-1991, 1994, 1996-1997 роки - ОСОБА_3 ., за 1998-2001 роки - ОСОБА_3 , що не відповідає паспортним даним ОСОБА_1 . Тому зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно даних довідок підстави відсутні. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 16.07.2019 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком та подала необхідний пакет документів ( а.с.27-28). За результатами розгляду заяви ОСОБА_3 та на підставі поданих нею документів, пенсійним органом прийнято рішенням №8 від 22.07.2019 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років. Повідомлено, що зазначеною статтею передбачено, що пенсії за віком призначаються жінкам, які народилися у період з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року у віці 59 років при наявності страхового стажу 26 років (а.с. 47). Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.08.2019 №25562/03 позивача повідомлено, що відповідно до поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу тривалість страхового стажу становить 8 років 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності. До страхового стажу не врахований період роботи в колгоспі ім. Горького з 1980 року по 1998 рік, оскільки в трудовій книжці колгоспника від 05.09.1980 УКР № 1168536 відсутні підстави внесення записів про кількість відпрацьованих трудоднів, а згідно архівних довідок від 01.10.2018 № 692 та від 02.11.2016 № 229, виданих трудовим архівом Віньковецького району, в первинних документах значиться 1978-1986, 1992, 1993 роки ОСОБА_2 ., за 1987-1991, 1994, 1996-1997 роки - ОСОБА_3 ., за 1998-2001 роки - ОСОБА_3 , що не відповідає паспортним даним ОСОБА_1 . Тому зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно даних довідок підстави відсутні (арк. спр. 48). Отже, за висновком пенсійного органу, спірним є період роботи позивача з 01.09.1980 по 31.12.1998 в колгоспі ім. Горького з підстави внесення у трудову книжку колгоспника записів з порушенням постанови Ради Міністрів СРСР №310 від 21.04.1975, а саме не заповнення графи 6 розділу "Трудова участь у громадському господарстві" про що вказує позивач у позові, а відповідач у письмовій інформації наданій суду за №33577/03 від 16.10.2019. Вважаючи, що трудова книжка є основним документом про підтвердження її діяльності працівника і в ній містяться правильні і точні записи про період його роботи, позивач звернулась до суду з відповідними позовними вимогами. Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з`ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. За пунктом 1 цього Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 3 Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відтак, згідно наведеного слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У відповідності до пункту 1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Пункт 2 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу. Згідно абзацу 2 пункту 2 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають. Всі записи в трудовій книжці підтверджуються у всіх розділах за час роботи на колгоспі з підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого правління колгоспу особи та печатки. За статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв. Під час обчислення стажу роботи в колгоспі за період після 1965 р., якщо член колгоcпу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Як убачається з трудової книжки позивача серії УКР НОМЕР_1 від 05.09.1980, яка заповнена 05.09.1980 на прізвище ОСОБА_4 , ім`я - ОСОБА_5 ОСОБА_6 , з виправленням на "Мелінтина" уповноваженою особою згідно паспортних даних, то суд вважає такий запис проведено у відповідності із діючим законодавством, оскільки відповідно до п.2.13. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованим в Мін`юсті 17.08.1993 року за № 110, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) із посиланням на номер і дату цих документів; під уповноваженим органом слід розуміти відділ кадрів або інший підрозділ установи, який здійснює оформлення, приймання та звільнення працівників, або відповідальну особу установи, на яку покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників (посадовою інструкцією). В даному випадку підставою для такого виправлення є паспорт позивача. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у подібних правовідносинах в постанові від 19 червня 2018 року у справі №688/402/17 . Щодо стажу роботи в колгоспі ім. Горького, трудова книжка містить наступні записи: №1. "Прийнята в члени к-пу ім. Горького с. Зіньків Віньковецького району Хмельницької області" у розділі "Відомості про прийом у члени колгоспу, про припинення членства у колгоспі з зазначенням причин" та у розділі "На підставі чого внесено запис (документ його дата і номер)" - "Пр.№9 від 1.09.80р." Наступні записи свідчать про реорганізацію колгоспу спочатку в Приватне орендне підприємство "Промінь", затим в Товариство з обмеженою відповідальністю "Промінь" та про переведення ОСОБА_3 роботу в Приватне орендне підприємство "Промінь" на посаду бухгалтера тракторного парку, в подальшому, у зв`язку з реорганізацією, на посаду бухгалтера ТОВ "Промінь". 29.06.2001 звільнена з роботи за власним бажанням згідно поданої заяви на підставі наказу №45 від 29.06.2001. Також у трудовій книжці є запис про трудову участь у громадському господарстві починаючи з 1980 по 2001 рік з даними про виконання річного мінімуму трудової участі та оплати праці (а.с. 31-35). Згідно записів, ОСОБА_3 , була членом колгоспу, з 1980 року по 1998 рік щорічно виконувала встановлений рішенням загальних зборів членів колгоспу річний мінімум трудової участі. Факт виконання мінімуму трудової участі підтверджено розміром нарахованої заробітної плати. Даних про невиконання мінімуму вихододнів, трудова книжка не містить. В той час, на підставі Статуту колгоспу та Правил внутрішнього розпорядку, рішення щодо обчислення стажу за кількістю відпрацьованих виходів за безпричинне невиконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві приймалось загальними зборами колгоспників, а такого рішення відносно ОСОБА_3 не було, що свідчить про те, що відповідач при визначенні його страхового стажу безпідставно керувався положенням ч. 2 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При зверненні до пенсійного органу, позивач надала архівну Довідку №229 від 02.11.2016, видану трудовим архівом Віньковецького району Віньковецької районної ради Хмельницької області, якою стверджено, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 працювала у колгоспі ім. Горького с. Зіньків Віньковецького району Хмельницької області, та зазначено її трудовий стаж, людино-дні та заробітну плату за період, зокрема з вересня 1980 року по серпень 2001 року (а.с. 37-39), що також підтверджує раніше зроблений висновок суду. Крім цього, відповідач не зараховує до страхового стажу позивача період роботи позивача в колгоспі ім. Горького з 1980 року по 1998 рік, оскільки в первинних документах її ім`я має різне написання :1978-1986, 1992, 1993 роки ОСОБА_2 ., за 1987-1991, 1994, 1996-1997 роки - ОСОБА_3 ., за 1998-2001 роки - ОСОБА_3 , що не відповідає паспортним даним ОСОБА_7 , проте суд дає цим фактам критичну оцінку, адже формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Суд апеляційної інстанції зауважує, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження. Апеляційний суд наголошує, що відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства чи колгоспу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17. Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що робота позивача в колгоспі ім.Горького с.Зіньків Віньковецького району Хмельницької області протягом спірного періоду з 01.09.1980 по 31.12.1998 підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки такий підтверджений записами в її трудовій книжці, а також архівною довідкою №229 від 02.11.2016 р., недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому таку належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до загального стажу роботи позивача період роботи з в колгоспі ім. Горького 01.09.1980 по 31.12.1998 . З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений період роботи позивача слід зарахувати до її стажу для призначення пенсії, оскільки він підтверджений записами в трудовій книжці, та іншими матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 03 лютого 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.