Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/3631/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3631/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 17 березня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30.10.2019 №96825089429 щодо відмови у призначенні пенсії по втраті годувальника за статтею 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та зобов`язати відповідача призначити та виплачувати з 30.10.2019 пенсію по втраті годувальника відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.02.1993 № 3723-ХІІ в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зазначеної в довідці від 21.06.2019 №11-19/3697-2019. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Цим рішенням ухвалено : - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.10.2019 №96825089429 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по втраті годувальника за статтею 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 30.10.2019 пенсію по втраті годувальника відповідно до статті 37 закону України "Про державну службу" від 16.02.1993 № 3723-ХІІ в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зазначеної в довідці від 21.06.2019 №11-19/3697-2019. Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що пенсія відповідно до Закону України "Про державну службу" призначається саме особам, які відповідають вимогам, переліченим в пунктах 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №

889. Право на призначення пенсії по втраті годувальника Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 889 не передбачено. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановив суд та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 , 1951 р.н., перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Хмельницькій області та отримував пенсію по інвалідності за нормами Закону України "Про державну службу "від 16.02.1993 № 3723-ХІІ. На утриманні пенсіонера ОСОБА_2 знаходився син ОСОБА_1 , 1988 р.н., інвалід дитинства. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Члену сім`ї померлого, непрацездатному у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності ОСОБА_1 призначена пенсія по втраті годувальника за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 . У 2018 році позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії по втраті годувальника за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 на пенсію по інвалідності за статтею 37 закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ з тих підстав, що померлий годувальник мав необхідний стаж державної служби та отримував пенсію за цим законом. У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 07.02.18 №25/С-12 відмовив позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника - ОСОБА_2 , згідно з довідки №95 від 08.08.2016 року, оскільки законом України "Про державну службу" №889-VІІ такий вид пенсії не передбачений. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №822/714/18 від 13.05.2019 суд встановив, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії по втраті годувальника, однак відмовив у задоволенні позову, так як останнім додано довідку про складові заробітної плати за формою, що не відповідає затвердженій Постановою правління Пенсійного фонду України від 17 січня 2017 року №1-3. Позивач отримав нову довідку встановленої форми про складові заробітної плати від 21.06.2019 №11-19/3697-2019 та 30.10.2019 звернувся до відповідача із заявою встановленої форми про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу". Відповідач листом від 31.10.2019 №35632/03 вказав, що підстав для призначення пенсії у разі втрати годувальника немає, так як пенсії по втраті годувальника призначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та 30.10.2019 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії №96825089429. Вважаючи вказану відмову безпідставною та протиправною, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону). Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII. Відповідно до п. 2 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відтак Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ із наступними змінами втратив чинність крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що пенсія відповідно до Закону України "Про державну службу" призначається саме особам, які відповідають вимогам, переліченим в пунктах 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №

889. Право на призначення пенсії по втраті годувальника Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону № 889 не передбачено. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що пенсія позивача по втраті годувальника - члена сім`ї померлого годувальника безпосередньо пов`язана з правом на пенсію саме померлої особи, що мала на утриманні інших непрацездатних осіб. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 липня 2018 року у справі №.562/1156/17. З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Згідно з приписами ст. 36 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні. 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

3. До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Отже, оскільки померлий годувальник, ОСОБА_2 набув право на отримання пенсії за Законом України "Про державну службу" і реалізував її шляхом призначення пенсії по інвалідності, яку і отримував до смерті, і яка була постійним і основним джерелом засобів до існування як годувальника, так і його непрацездатного сина, позивач має право на призначення йому пенсії по втраті годувальника за Законом України "Про державну службу". При цьому суд апеляційної інстанції враховує правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах в подібних справах : від 23.11.2018 року № 681/1374/16-а, від 16.09.2019р. у справі № 260/1498/18. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що рішенням у справі №822/714/18 від 13.05.2019, яке набрало чинності, суд встановив, право ОСОБА_1 на призначення пенсії по втраті годувальника за нормами Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ . У відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch V. The United Kingdom " № 44277/98). У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02). У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 17 березня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.