Постанова 4803 № 200/16759/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/717/20 Справа № 200/16759/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Литвиненко І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі - Кругман А.М. розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2018 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Шевченківського відділу ДВС м.Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Григорчука Павла Васильовича, - в с т а н о в и л а: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Шевченківського відділу ДВС м.Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Григорчука П.В. (далі - Шевченківський ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області), мотивуючи її тим, що 12 червня 2018 року від свого представника довідався про те, що 02 листопада 2017 року Шевченківський ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області передав директору ДП "Сетам" його іпотечне майно, 29/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою кадастровий номер 1210100000:02:365:0003 площею 0,0131 га, для подальшої реалізації на електронних торгах. Зазначав, що майно було придбано не за кредитні кошти, які були отримані від стягувача КС "Катеринослав". Вказував, що постанова від 26 вересня 2017 року про опис та арешт майна (коштів) боржника не відповідає п.п.2 абз.3 ч.4 ст.56 Закону, звіт про оцінку майна і матеріали виконавчого провадження не містять доказів того, що суб`єкт оціночної діяльності здійснив фактичне ознайомлення із майно перед проведенням його оцінки. Посилаючись на те, що оцінка зроблена лише по візуальному зовнішньому огляду, що є неприпустимим, а тому просив суд визнати неправомірними дії Шевченківський ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо визначення вартості майна боржника у розмірі 845 000,00 грн. на підставі звіту про оцінку майна: 29/100 частин домоволодіння, що складається з домоволодіння №1 Літ.Б-1,Б-2 загальною площею 118,8 кв.м, житловою площею 89,0 кв.м, ганок літ.Б, сходи літ.Б1, у загальному користуванні споруди №1 ,І,ІІ, що розташоване АДРЕСА_1 та земельна ділянка АДРЕСА_1 , площею 0,0131 га, кадастровий номер 1201100000:02:365:0003, що розташована в АДРЕСА_1 , ФОП ОСОБА_2 . Ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2018 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали суду, зазначаючи, що ухвала винесена з порушенням норм матеріального й процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що ним доведено порушення Шевченківським ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області процедури визначення вартості майна боржника. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За правилами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Згідно частин 2,3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги. Отже за змістом вказаних норм закону, обов`язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника. Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 29/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією адресою (кадастровий номер 1210100000:02:365:0003), площею 0,0131 га, належить скаржнику ОСОБА_1 . З постанови про відкриття виконавчого провадження №54671085 вбачається, що воно відкрите на підставі виконавчого листа, виданого 22 серпня 2017 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 688 119,42 грн., де стягувачем є КС «Катеринослав». В рамках виконавчого провадження постановою державного виконавця Григорчука П.В. залучено суб`єкта господарювання у сфері оціночної діяльності ОСОБА_2 (а.с.12), яким і було зроблено висновок по вартість майна, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки складає 845 000,00 грн. (а.с.13). Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору з суб`єктом господарювання, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», безпосередньо до повноважень державного виконавця не належить, а тому суд вважає, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження», яким керується у своїй роботі державний виконавець, наведені у скарзі факти не знайшли свого підтвердження в суді, оскільки діями державного виконавця жодні права та свободи боржника не порушені. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Стаття 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлює обов`язок державного виконавця сумлінно виконувати службові обов`язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України. Частина 1 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом. Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1)здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2)надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3)розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4)заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5)роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Відповідно до п.15 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. У п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" №6 від 07 лютого 2014 року надано роз`яснення, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57,58 Закону про виконавче провадження. При цьому судам необхідно враховувати, що визначення вартості майна боржника проводиться самим державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості, крім випадків, коли застосовуються оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. При складності визначення вартості майна (окремих предметів) чи наявності у боржника або стягувача заперечень проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, до участі у виконавчому провадженні і проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден залучається суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року №2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Згідно статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель, у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно і встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться. Відповідно до ст.3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Згідно ч.1 ст.29 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оцінювачі мають право, зокрема, доступу до майна, яке оцінюється, документації та іншої інформації, яка є необхідною або має суттєве значення для оцінки. Відповідно до ст.31 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності зобов`язані, зокрема, дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог цього Закону та нормативно-правових актів з оцінки майна; забезпечувати об`єктивність оцінки майна, повідомляти замовника про неможливість проведення об`єктивної оцінки у зв`язку з виникненням обставин, які цьому перешкоджають. Частиною 1 ст.9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях, (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Так, системний аналіз норм законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Згідно закону передбачена відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, зокрема визначено, що оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за достовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону, так, чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання ним своїх обов`язків. При цьому, сам звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача з визначених питань і не може вважатися юридичним актом, нормативно-правовим актом чи актом ненормативного характеру (індивідуальним актом) будь-якого державного чи іншого органу або уповноваженої ним особи. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17. Колегія суддів вважає, що при здійсненні виконавчого провадження, в частині дій щодо визначення вартості майна боржника на підставі звіту про оцінку майна, порушень державним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до його повноважень, визначених цим законом не допущено. Доводи апеляційної скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував вимоги скарги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і її слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.