Постанова 4824 № 761/30369/19

справа № 761/30369/19 головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А. провадження № 22-ц/824/1753/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 22 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 21 листопада 2014 року відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1767; залишити проживати з ним дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 також подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Заява обґрунтована тим, що підставою для подання заяви до суду про розірвання шлюбу є ті обставини, що окрім відсутності спільних інтересів та взаєморозуміння, різних поглядів на життєві цінності та засоби їх досягнення, громадянка ОСОБА_2 вирізняється аморальною поведінкою, яка несумісна та неприйнятна як у сімейних відносинах, так і у вихованні малолітніх дітей. Встановлення судом режиму окремого проживання є найбільш ефективним засобом забезпечення позову, найбільш законним, сприйнятливим та мало травмуюючим для членів сімейних відносин. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України та задовольнити його заяву про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що йому несвоєчасно вручено оскаржувану ухвалу. Суд першої інстанції не звернув увагу або знехтував мотивами обраного заявником засобу захисту його прав та його обґрунтуванням. Суд залишив поза увагою ст. 120 СК України, а також те, що фактичне проживання окремо сторін у справі на дату звернення до суду юридично не змінює їх цивільних прав та обов`язків як подружжя з усіма наслідками. У заяві наведено мотиви та аргументи щодо ефективності вказаного засобу забезпечення позову, які судом не прийняті до уваги. Суд посилається на не встановлені факти та не доведені обставини, які в справі по суті ще не розглянуті. Не встановлення режиму окремого проживання може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду. Як один із наслідків - розірвання шлюбу може бути скасовано з тих мотивів, що відповідач не знала або приховала від суду при розгляді справи свою вагітність, а дізналася про неї пізніше, або народження нею дитини після розірвання шлюбу у строк, менший ніж десять місяців. Обраний позивачем спосіб забезпечення позову передбачений Сімейним кодексом України. Оскаржуваною ухвалою порушено особисті та сімейні права позивача, гарантовані Конституцією України та нормами міжнародного права. Посилання суду на втручання у право на мирне володіння майном є безпідставним, оскільки майнові претензії не є предметом розгляду. Потреби у зустрічному забезпеченні відсутні. Суд не врахував висновки та рекомендації суду апеляційної інстанції, які містяться у постанові від 27 вересня 2019 року, прийнятій у даній справі. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про відмову у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час подружжя проживає окремо один від одного. Позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропонованим позивачем способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду саме у вказаній позовній заяві про розірвання шлюбу. Апеляційний суд погоджується по суті з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, встановлювати режим окремого проживання подружжя, як спосіб забезпечення позову. Оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказує на те, що суд залишив поза увагою ст. 120 СК України. Відповідно до ст. 119, 120 СК України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов`язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов`язків, які встановлені шлюбним договором. У разі встановлення режиму окремого проживання: 1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; 2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. Тобто, чинним законодавством визначено порядок встановлення для подружжя режиму окремого проживання, а саме за спільною заявою подружжя або позовом одного з них. Встановлення такого режиму передбачає певні правові наслідки для подружжя, визначені ст. 120 СК України. Встановлення режиму окремого проживання подружжя як спосіб забезпечення позову Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено. Враховуючи зазначене, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом встановлення режиму окремого проживання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України, є не співмірним з заявленими позовними вимогами та ніяким чином не забезпечує пред`явлений позов. Позивач зазначає, що не встановлення режиму окремого проживання може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду. Однак, рішення суду про розірвання шлюбу не потребуватиме примусового виконання, оскільки шлюб вважатиметься розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили. ОСОБА_1 вважає, що одним із наслідків може бути скасування рішення суду про розірвання шлюбу з тих мотивів, що відповідач не знала або приховала від суду при розгляді справи свою вагітність, а дізналася про неї пізніше, або народження нею дитини після розірвання шлюбу у строк, менший ніж десять місяців. Проте, такі доводи позивача є припущеннями, на яких, у силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, не може ґрунтуватися доказування. ОСОБА_1 також зазначає, що потреби у зустрічному забезпеченні відсутні. Суд не врахував висновки та рекомендації суду апеляційної інстанції, які містяться у постанові від 27 вересня 2019 року, прийнятій у даній справі. У той же час, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову став факт проживання подружжя окремо та недоведеність, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а не відсутність пропозиції зустрічного забезпечення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у спосіб заявлений позивачем, ухвала суду є законною та обґрунтованою, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Вимоги позивача про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягають, оскільки заявлені з підстав, що не передбачені ст. 262 ЦПК України. Крім того, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. У даному випадку суд апеляційної інстанції не вирішував спору по суті та не встановив порушень законодавства, які б з необхідністю потягли за собою постановлення окремої ухвали. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: В задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 23 січня 2020 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.