Постанова 4803 № 204/14313/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/677/25 Справа № 204/14313/23 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І,, секретар Піменова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя (суддя першої інстанції Приваліхіна А.І.), В С Т А Н О В И В: 18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, в якому просив встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебувають у шлюбі зареєстрованому відділом реєстрації актів цивільного стану Вугледарського міського управління юстиції Донецької області 25.09.2004 року, актовий запис №

104. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Скарга мотивована тим, що відповідач відправила свою заяву про визнання позову під час відвідування батьків в Україні, а саме у м. Білій Церкві. В матеріалах справи є інші докази не проживання відповідача в Україні. ОСОБА_1 просив рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Від відповідачки надійшла заяви в кий вона просить проводити розгляд справи без її участі та вказує, що визнаю позовні вимоги ОСОБА_1 . Учасники справи у судове засідання не з`явились, про час дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без їх участі. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 5 вересня 2004 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Вугледарського міського управління юстиції Донецької області, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженим у м. Вугледарі Донецької області, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженою у м. Макіївка Донецької області, укладено шлюб, про що складено актовий запис № 104, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 25 вересня 2004 року (а. с. 3). Прізвище позивачки після реєстрації шлюбу « ОСОБА_4 ». Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 13 квітня 2005 року (а. с. 4) та, неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 21 серпня 2012 року (а. с. 5). Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів, на підставі яких суд міг встановити наявність зазначених заявником обставин. Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що сімейні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із реєстрацією шлюбу, а тому до них підлягають застосуванню відповідні положення Сімейного кодексу України. Згідно з вимогами ст. 56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Відповідно до вимог ст. 119 СК України подружжя або один з них вправі звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи не бажання когось із них проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя. Положеннями ст. 120 СК України передбачено, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов`язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов`язків, які встановлені шлюбним договором. У разі встановлення режиму окремого проживання: майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. У пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні положень статей 119, 120 Сімейного кодексу України судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Вирішуючи заяву в порядку ст. 119 СК України, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань. Отже, режим окремого проживання подружжя - це встановлений судовим рішенням певний порядок життя подружжя, який з одного боку характеризується наявністю шлюбу, а з іншого проживанням подружжя в різних місцях, але з дотриманням усіх обов`язків щодо утримання своїх неповнолітніх дітей. Аналізуючи зміст диспозиції ст. 119 СК України, суд вважає, що для встановлення подружжю режиму окремого проживання необхідна наявність двох умов: неможливість або небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно і припинення сімейних відносин між подружжям. Так, неможливість подружжя проживати спільно може бути викликана певними об`єктивними обставинами (тривалий від`їзд, відрядження, служба у військових формуваннях, позбавлення волі тощо), а небажання проживати спільно зазвичай свідчить про відсутність у подружжя прагнення до спільного проживання, коли воно є об`єктивно можливим, проте суперечить їх волі та бажанню. Це може бути пов`язане з втратою поваги одне до одного, непорозуміннями, негідною поведінкою одного з подружжя, непристосованістю молодого подружжя до самостійного життя тощо. Підставами встановлення режиму окремого проживання подружжя виступає зрада одного з подружжя; реальна загроза життю та (або) здоров`ю одного з подружжя (бійки, знущання); психологічний тиск на одного з подружжя чи їхніх дітей (перебування іншого з подружжя в секті, примушування ним інших членів сім`ї до цього); небезпека для дітей (знущання чи безвідповідальне ставлення до них, примушування їх до бродяжництва) та інше. Встановлення режиму окремого проживання не суперечить Конституції України, чинному сімейному законодавству, не порушує права подружжя. Дружина, чоловік мають право вибору місця проживання і в результаті можуть жити окремо без встановлення режиму окремого проживання. Однак у цьому разі не зупиняється дія презумпції права спільної сумісної власності та презумпції батьківства, а отже, у конфліктних ситуаціях може виникнути потреба судового захисту прав одного з подружжя. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Так, звертаючись з вказаним позовом до суду, позивач посилався на те, що їхня з відповідачкою сім`я припинила своє існування через те, що 06 березня 2022 року, після вторгнення рф на територію України, відповідачка з дітьми була вимушена виїхала за кордон та, наразі мешкає разом з дітьми у Німеччині, за адресою: Jahnstr 12, Altotting, Oberbayern, 84503. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (gcosi-dpsu@dpsu.gov.ua поштова адреса: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601) інформацію про перетинання державного кордону України ОСОБА_2 , громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_4 виданий 22.10.2004 р. Вугледарським МВ УМВС, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 за період з 22.02.2022 р. по 13.08.2024 р. 02 грудня 2024 року надійшла відповідь, з якої вбачається, що 02.09.2022 року ОСОБА_2 перетинула пункт пропуску Шегині та зворотно виїхала 09.09.2022 року через пункт пропуску Краківець. Також в подальшому 07.04.2023 року перетинала пункт пропуску Шегині та зворотною виїхала з України 14.04.2023 року через пункт пропуску Ужгород. 23.12.2023 року перетинула через пункт пропуску Краківець зворотною виїхала з України 29.12.2023 року через пункт пропуску Краківець. З матеріалів справи вбачається, що під час перебування в Україні у період з 23.12.2023 року по 29.12.2023 року відповідачка, 27.12.2023 направляла заяву про визнання позовної заяви (а.с.19). Також матеріалами справи встановлено, що до апеляційного суду відповідачкою була направлена заяви про визнання позову, даний конверт було направлено з Jahnstr 12, Altotting, Oberbayern, Німеччина, 84503. Встановивши сукупність наявних доказів, колегія суддів дійшла висновку, що позовна заяви ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки останнім доведено що певний період часу, а саме з вересня 2022 року по даний час сторони разом не проживають, не ведуть спільного господарства, а тому суд вважає, що позовна заяви підлягає задоволенню із встановленням окремого проживання подружжя. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2024 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя задовольнити. Встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебувають у шлюбі зареєстрованому відділом реєстрації актів цивільного стану Вугледарського міського управління юстиції Донецької області 25.09.2004 року, актовий запис №

104. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 29 січня 2025 року. Судді: О. В. Халаджи Т.В. Космачевська Ж.І. Максюта