Постанова 4856 № 120/2642/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2642/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О. В. Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г. 23 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Охрімчук І.Г. суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року (повний текст рішення складено 18.10.2019 року, м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач). Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13292/15-19-СГ від 07.08.2019 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га), орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту); зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати відповідний дозвіл. Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу відповідача про відмову у наданні позивачеві дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га), орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту). Зазначає, що факт того, що бажане місця розташування земельної ділянки знаходяться в масиві, по якому вже прийнято рішення щодо створення на ньому громадських пасовищ, не може бути належною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації для відведення земельної ділянки. Наголошує, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано практику Верховного Суду, відповідно до якої отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Крім того, позивач зазначає, що саме на відповідача покладено обов`язок визначатись із видом документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому не може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою у зв`язку з незазначенням заявником виду відповідної документації. Ухвалою суду першої інстанції від 19.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідач, надіслав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи із того, що передача земельної ділянки у власність позивачеві буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою в порядку ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Також відповідач акцентує увагу на тому, що позивач не зазначив на який вид документації просить надати дозвіл, хоча відповідно до ст. 118 Земельною кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Зазначає, що оскільки чинним законодавством передбачена можливість виготовлення різних видів документації щодо формування земельних ділянок, то ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області не вправі обмежувати право позивача на виготовлення відповідної документації із землеустрою. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.10.2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 18.10.2019 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що згідно документації із землеустрою, вказана земельна ділянка в Державному земельному кадастрі не зареєстровано як комунальна форма власності та не зареєстрована як пасовище, станом на час прийняття оскаржуваного наказу. Крім того, зазначив, що згідно Інформації Державного земельного кадастру та публічної кадастрової карти України земельна ділянка за вказаним кадастровим номером значиться як землі під пасовище, при цьому, не вказано, що така земельна ділянка є комунальною формою власності. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 20.01.2020 року призначено до апеляційного розгляду. Відповідач, надіслав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Яланецькій сільській раді від 23.07.2019 №2-12438/15-19-СГ щодо відведення земельних ділянок в комунальну власність для створення громадських пасовищ. Тобто, станом на момент надання відмови позивачеві був вже прийнятий відповідний наказ відповідача щодо відведення земельних ділянок площею 25,6070 га в комунальну власність для створення громадських пасовищ. Керуючись приписами ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надавши правову оцінку обставинам у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.07.2019 ОСОБА_1 звернувся з колективним клопотанням від 28.06.2019 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га), орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), до якого, зокрема були додані викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного, місця розташування земельної ділянки, інформація з ДЗК. Наказом від 07.08.2019 №2-13292/15-19-СГ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено позивачеві у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що на земельну ділянку, що є зазначеною на графічних матеріалах, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Яланецькій сільській раді від 23.07.2019 №2-12438/15-19-СГ щодо відведення земельних ділянок в комунальну власність для створення громадських пасовищ, а також зважаючи на те, що не вказано вид документації із землеустрою згідно ст.25 Закону України "Про землеустрій" на підставі ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. Позивач, вважаючи наказ відповідача протиправним, звернувся з позовом до суду за захистом порушених прав. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що для того, щоб дозвіл був наданий, заявник повинен дотриматися встановленої законом процедури звернення за отриманням дозволу, чого в даному випадку зроблено не було. Таким чином, позовна вимога про визнання протиправним та касування наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13292/15-19-СГ від 07.08.2019 не підлягає задоволенню. Крім того, інша позовна вимога зобов`язального характеру задоволенню також не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про скасування зазначеного вище наказу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх законними та обґрунтованими, виходячи з наступного. Згідно ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України). Приписами частини 1 та 2 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. За змістом частини першої статті 22 Земельного кодексу України (далі- ЗК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. В свою чергу, п. а ч.3 ст.22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Відповідно до статті 31 ЗК України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Відповідно до норм статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Частиною першою статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Поряд із цим, статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед інших належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За змістом абзаців 1 та 3 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Слід зазначити, що Законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян. При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. А відтак, для прийняття відповідного рішення суб`єкту владних повноважень необхідно здійснити перевірку відповідності місця розташування бажаних замовниками об`єктів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Між тим, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17. З матеріалів справи слідує, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем враховано, що у квітні 2019 року до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області звернулась Яланецька сільська рада Томашпільського району з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 25,607 га на території Яланецької сільської ради з метою передачі у комунальну власність для потреб територіальної громади для створення громадських пасовищ із земель запасу сільськогосподарського призначення. Згідно доповідної записки старшого державного інспектора Буксира Д.М. на підставі до наказу Головного управління №600-ДК від 24.05.2019 був здійснений державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок на території Яланецької сільської ради Томашпільського району, як об`єктів перевірки. За результатами перевірки було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 площею 25,6070 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення (пасовище), використовується за цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, обробіток ґрунту не здійснюється, сільськогосподарські культури відсутні. Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2019 №2-12438/15-19-СГ надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Яланецькій сільській раді щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 25,6070 га в комунальну власність для створення громадських пасовищ. При цьому, відповідач не заперечує того факту, що земельна ділянка, на яку претендує позивач значиться як "01", тобто сільськогосподарського призначення. Однак, статтею 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивач бажає отримати у власність земельну ділянку з видом угіддя пасовище, яке має на меті сінокосіння та випасання худоби, а не ведення особистого селянського господарства. Згідно зі статтею 37 Закону України "Про охорону земель" використання земельних ділянок, що призводить до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, розорювання сіножатей, пасовищ. Поряд із цим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних: чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Таким чином, ведення особистого селянського господарства має за мету виробництво, переробку, споживання і реалізацію сільськогосподарської продукції, що призводить до розорювання ґрунтів. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 в експлікації земельних угідь зазначено, що вид угідь на даній земельній ділянці - пасовище. Зважаючи на викладене, слід погодитись, що передача вищезазначеної земельної ділянки у власність громадянам буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ч. 7 ст. 118 ЗК України, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Що стосується надання дозволів на розроблення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність іншим особам не означає позитивного рішення про надання земельних ділянок у власність, колегія суддів зважає на наступне. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо безоплатного отримання земельних ділянок. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою дійсно не означає позитивного висновку щодо надання відповідної земельної ділянки саме цій особі. В той же час, юридичне (правове) значення першої стадії земельно-правової процедури під час звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, як і наступних етапів вказаної процедури, полягає в тому, що з отриманням такого дозволу у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі проходження нею усіх визначених законом стадій цієї процедури (розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою) бажана земельна ділянка, за умови дотримання цією особою усіх приписів закону, буде їй надана у власність або користування, а тому у особи після отримання дозволу щодо певної земельної ділянки виникає легітимний інтерес, який може бути захищений в судовому порядку. Таким чином, реалізуючи принцип "належного урядування", суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішення про надання дозволу особі за умови, якщо на розроблення даної земельної ділянки вже надано відповідний дозвіл іншій особі, має враховувати цю обставину та у випадку прийняття рішення про надання такого дозволу мотивувати (обґрунтувати) можливість (необхідність, доцільність) його надання, з урахуванням критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України, про що зазначити у відповідному рішенні. В протилежному випадку, неврахування легітимного інтересу особи, якій вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, може бути розцінено як порушення прав цієї особи. Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 розтлумачив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Використаний у частині 1 статті 2 КАС України термін "інтерес" відповідає терміну "охоронюваний законом інтерес", яке було розтлумачено Конституційним Судом України у вищенаведеному рішенні. Отже, прагнення до користування конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою, може бути змістом охоронюваного законом інтересу. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем правомірно враховано ту обставину, що на розроблення спірної земельної ділянки вже надано відповідний дозвіл іншій особі. Що стосується незазначення позивачем виду документації, колегія зазначає вважає за необхідне зазначити таке. Стаття 25 Закону України "Про землеустрій" визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Отже, для передачі земельної ділянки у власність чи користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення відповідного виду документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність чи користування, за результатами розгляду яких компетентні органи приймають одне з відповідних рішень. Тому, для того, щоб такий дозвіл був наданий, заявник повинен дотриматися встановленої законом процедури звернення за отриманням дозволу, що, в даному випадку, зроблено не було. Аналізуючи викладені вище норми, варто погодитись, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13292/15-19-СГ від 07.08.2019 не підлягає задоволенню. Водночас, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, інша позовна вимога зобов`язального характеру задоволенню також не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про скасування зазначеного вище наказу. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення по справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини вказує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». У пункті 53 Рішення по справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03), Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом"; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення). Отже, при прийнятті рішення апеляційний суд враховує те, що задоволення суспільної потреби при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну ставиться у перевагу приватному інтересу конкретної особи. Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В даному випадку, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2019 №2-12438/15-19-СГ було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Яланецькій сільській раді щодо відведення земельних ділянок в комунальну власність для створення громадських пасовищ. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції всебічно оцінив обставини справи та вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення, підстави для його скасування відсутні. Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги - відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 23 січня 2020 року. Головуючий Охрімчук І.Г. Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.