Постанова 4810 № 418/3330/19

Справа № 418/3330/19 Провадження № 22-ц/810/1038/19 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2020 року м.Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Авалян Н.М. суддів - Дронської І.О., Єрмакова Ю.В. за участю секретаря судового засідання - Перишкіна Т.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Міловського районного суду Луганської області (суддя Гуцол М.П.) від 04 листопада 2019 року у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 встановив: Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву 20 сепрня 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 21 жовтня 2011 року відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27, 60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між позивачем та відповідачкою договір, що підтверджується підписом відповідачки в заяві. В порушення вимог закону та умов договору відповідачка зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 27 травня 2019 року за відповідачкою утворилася заборгованість у сумі 393188, 50 грн, яка складається з: 10180, 00 грн - заборгованість за кредитом, 380508, 50грн - по процентам за користування кредитом, 2500 грн - за пенею та комісією, яку позивач просив стягнути з відповідачки. Відповідачка позов визнала в частині заборгованості за тілом кредиту. В іншій частині позов не визнала, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховної Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 342/180/17. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Міловського районного суду Луганської області від 04 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 жовтня 2011 року, яка виникла станом на 27 травня 2019 року та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 10180, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи позов про стягнення заборгованості за кредитом (тіло кредиту), суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки відповідачка отримали кредитні кошти від банку, вона зобов`язана їх повернути. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом, пені та комісії, суд першої інстанції виходив з того, що сторони у письмовій формі не досягли домовленості щодо процентів, пені і комісії. Узагальнені доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу Рішення суду оскаржується позивачем в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості по процентами за користування кредитом та задовольнити позов. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки процентів по кредиту, оскільки встановивши, що банк надав відповідачці кредит, а остання його не повернула, суд помилково не застосував до правовідносин сторін норми матеріального права щодо платності кредитного договору. Вважає, що відмова у стягненні процентів за користування кредитом порушує ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Відповідачка у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Сторони в судове засідання не з`явились. Про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені. Їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Стислий виклад встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи 21 жовтня 2011 року відповідачка підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» і отримала кредит у розмірі 3000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому кредитний ліміт був збільшений банком, до 10000,00 грн. Банк виконав зобов`язання, надавши відповідачці кредит. Відповідачка порушила графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачувала та внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 27 травня 2019 року складає 393188,50 грн., з яких: 10180,00 грн. - заборгованість за кредитом; 361354,30 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5134,73 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Укладений між сторонами кредитний договір від 21 жовтня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, процентна ставка не зазначена. Дана заява-анкета не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Предметом апеляційного розгляду справи є рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом. З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність будь-яких доказів розміру погодженого сторонами розміру процентної ставки, а звідси, і правильності їх нарахування відповідачці по справі. Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині та зауважує наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів Згідно з вимогами статей 12, 83 ЦПК України розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, на які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення відсотків за користування кредитом за вказаним договором, посилався виключно на Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені, як невід`ємної частини кредитного договору.Проте, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить посилань на процентні ставки, які були погоджені сторонами. В анкеті-заяві зазначено, що позичальниця ознайомлена з Тарифами банку, які були наданій їй в письмовій формі для ознайомлення. Проте, суду не була надана довідка про Тарифи, на які погодилась відповідачка. Така довідка була додана до апеляційної скарги (а.с.131-132), але вона не приймається до уваги судом апеляційної інстанції, як і інші письмові докази, виходячи з наступного. Виходячи з припису ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд приймає лише у виняткових випадках. Зокрема, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як положення статті 43 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов`язки. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребувані раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді першої інстанції. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення. Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду. Позивач був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи у суді першої інстанції, але жодного разу у судове засідання свого представника не направив. Судом було задоволено клопотання представника позивача від 15 жовтня 2019 року про відкладення розгляду справи (а.с.84) для підготовки аргументованих заперечень на відзив відповідачки. Однак, позивач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 43, 49 ЦПК України, у повній мірі не скористався. Отже, позивач не був позбавлений права на подання суду першої інстанції тих доказів, які вважав необхідними та достатніми. Неприйнятними є дії сторони коли вона долучає до апеляційної скарги нові докази, які необґрунтовано не було подано до суду першої інстанції, щоб посилити свою позицію. Враховуючи вказані обставини, апеляційний суд вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують обставин, викладених в позовній заяві. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Проте, позивачем, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження обставин того, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Отже, відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «Приватбанк» відсотків за користування кредитними коштами, оскільки в матеріалах справи відсутні дані щодо прийняття боржником умов і тарифів кредитування у розмірі та порядку, на які посилається позивач. З урахуванням зазначених обставин, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки відсотків по кредиту. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права щодо платності кредиту апеляційний суд відхиляє та зауважує, що відмова у стягнення процентів за користування кредитом з підстав недосягнення сторонами у письмовій формі згоди щодо їх розміру, не позбавляє позивача права пред`явлення вимоги до позичальника про стягнення процентів за користування кредитними коштами на підставі ст.1048 ЦК України. Зазначеною нормою права передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст.263 ЦПК УКраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене у справі рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам, а доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Судові витрати У зв`язку залишення апеляційної скарги без задоволення, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги не відшкодовуються відповідно до ст.141 ЦК України. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 388, 389, 390, 391 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Міловського районного суду Луганської області від 04 листопада 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 17 січня 2020 року. Головуючий: Н.М.Авалян Судді: І.О.Дронська Ю.В.Єрмаков