Постанова 4810 № 419/2102/19

Справа № 419/2102/19 Провадження № 22-ц/810/32/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2020 року, лютого місяця, 12-го дня, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів: Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 28 листопада 2019 року у цивільній справі (№ 419/2102/19 суддя І інстанції Іванова О.М.) за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: У серпні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ ПриватБанк, Банк) звернулись із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 126544,29 грн, який мотивувало тим, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписав заяву б/н від 21.09.2013 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 10 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та АТ КБ Приватбанк договір, і надав свою згоду на те, що прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну здійснюється за рішенням та ініціативою банку. Оскільки відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов`язання, утворилася заборгованість, і АТ КБ Приватбанк просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.09.2013 року у розмірі 126 544,29 грн, станом на 27.05.2019, яка складається з наступного: 10290,00 грн заборгованість за кредитом; 116 254, 29 грн заборгованість по процентам за користування кредитом з 21.09.2013 по 31.01.2018. Вирішити питання по судовим витратам. Заочним рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 28 листопада 2019 року позов АТ КБ Приватбанк задоволено частково. Суд вирішив стягнути на користь АТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 21.09.2013, яка складається з непогашеного тіла кредиту у розмірі 10 290, 00 грн. Вирішено питання по судовим витратам. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі. Вважає оскаржуване рішення незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Сторони у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до положень ч. ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Зазначеним вимогам в оскаржуваній частині рішення суду першої відповідає. Апеляційний суд, розглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне перевірити правильність рішення не в повному обсязі, а тільки в оскарженій АТ КБ «Приватбанк» частині. Про необхідність вчинення апеляційним судом таких дій свідчить також роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», зроблені в п.15 постанови про те, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, перевіряючи правильність рішення суду в оскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, Луганський апеляційний суд не переглядає рішення суду першої інстанції в неоскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості за пенею та комісією, а також штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова). Так, судом першої інстанції встановлено, що 21.09.2013 року відповідач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 10 400, 00 грн. У зазначеній анкеті-заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 згодна із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Із встановлених обставин вбачається, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 виникли цивільні (зобов`язальні) правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитодавцем (виконавцем послуги кредитування), а відповідач споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача як кредитора у цьому зобов`язанні отримати виданий йому кредит та сплату процентів за його користування. Згідно із розрахунком заборгованості за договором б/н від 21.09.2013 року відповідач, станом на 27.05.2019 року має заборгованість у загальній сумі 383 132, 41 грн, яка складається з наступного: 10 290, 00 грн заборгованість за кредитом; 369 142, 41 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 700 грн. заборгованість за пенею та комісією. При цьому заборгованість по процентам за користування кредитом з 21.09.2013 року по 31.01.2018 року становить 116 254, 29 грн. На підставі зазначеного, з урахуванням обставин справи та наданих доказів та визнання відповідачем позову в частині стягнення з останнього заборгованості за кредитом в сумі 10 290, 00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 21.09.2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Зазначеними документами визначаються: пільговий період користування коштами, процентна ставка; права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку; відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування тощо. Також суд першої інстанції зазначив, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами не може розцінюватися як стандартна (типова форма), що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують вказаних обставин. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Враховуючи зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем докази в частині задоволення позовних вимог достатніми та переконливими. Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює із правильним застосуванням до спірних правовідносин як норм закону, так ы правових висновків Конституційного суду України та Верховного Суду. Згідно п. п. 1-5 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 12, 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За доводами позовної заяви позивач АТ КБ «Приватбанк» посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та станом на 27.05.2019 року за останнім утворилась заборгованість в сумі 126 544, 29 грн, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 10 290, 00 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом з 21.09.2013 по 31.01.2018 в сумі 116 254, 29 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Саме на таке порушення посилається позивач у позовній заяві та аргументує підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами. Як вважає позивач підпис відповідача ОСОБА_1 на анкеті - заяві від 21.03.2013 року та погодження останнім із запропонованими банком умовами користування послугами банку та Умовами та правилами надання банківських послуг свідчить про приєднання відповідача до запропонованих банком умов кредитування, тобто позивач вважає, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений кредитний договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Дійсно, у ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Крім того, матеріали справи взагалі не містять Умов та правил надання банківських послуг, зокрема й умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), на що посилається позивач неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, тому у даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи анкета-заява № б/н від 21.09.2013 року ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами із зазначенням відсоткової ставки, а тому колегія суддів вважає, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, позивачем АТ КБ «Приватбанк» не доведена наявність підстав для висновку про те, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено того, що надані Тарифи банку та Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, укладеного з ОСОБА_1 , оскільки не підтверджено, що відповідач був ознайомлений з ними, в матеріалах справи відсутні Умови та правила надання банківських послуг. Враховуючи, що у заповненій і підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків, на нього не може бути покладений обов`язок по сплаті цієї частини визначеної позивачем кредитної заборгованості. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Наведені висновки відповідають висновкам, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), а також постанові Верховного Суду від 11 вересні 2019 року у справі № 649/137/17, провадження № 61-25802св18 і відповідно спростовують доводи апеляційної скарги. За доводами апеляційної скарги скаржником не доведена наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами. Також колегія не приймає доводи скаржника у апеляційній скарзі який, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зазначені у постановах від 28.03.2019, що саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання не укладеними кредитних правовідносин; та від 08.07.2019 року в справі № 923/760/18 твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що як було зазначено вище, позивачем АТ КБ «Приватбанк» не доведено того, що саме ці Витяги Умов, Правил та Тарифів розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк». Що ж до посилань апелянта на практику та певні норми європейського договірного права, то необхідність сплати боржником процентів кредитору обумовлена належним та детальним оформленням змісту договірних кредитних правовідносин у письмовому вигляді, де обумовлено у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Між тим, колегія суддів враховує тут, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14 435цс18) викладено правову позицію про те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. З правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), вбачається, що Великою Палатою Верховного Суду визначено, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які не визнаються відповідачем та не містять підпису останнього, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позивач у встановленому законом порядку не довів наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом. На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником АТ КБ «Приватбанк», за доводами апеляційної скарги, не доведена наявність підстав для висновку щодо незаконності рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду в оскаржуваній частині обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення, що є підставою для скасування рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для скасування рішення за доводами, викладеними у апеляційній скарзі та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення відсотків, відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 28 листопада 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 лютого 2020 року. Головуючий Судді