Постанова 4807 № 336/1931/21

Дата документу 21.10.2021 Справа № 336/1931/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/1931/21 Головуючий у 1-й інстанції: Зарютін П.В. Провадження №22-ц/807/3280/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кримської О.М., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Гребнєва Ігоря Ігоровича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 28 лютого 2008 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 3 000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Укладений договір, відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, є договором приєднання. Пунктом 1.1.3.2.4 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим станом на 22 лютого 2021 року утворилась заборгованість в розмірі 31250, 51 грн., з яких: 2997,30 грн. заборгованість за кредитом; 28253,21 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; 0,00 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором. Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 31250,51 грн. за кредитним договором № б/н від 28.02.2008, а також судові витрати в розмірі 2270 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», заборгованість за Угодою № б/н від 28 лютого 2006 року в розмірі 31250 грн. 51 коп. та 2270 грн. судового збору. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , - адвокат Гребнєв Ігор Ігорович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують належне повідомлення відповідача про розгляд справи в суді. Окрім того, вказував на те, що надані банком розрахунки заборгованості не є доказом її наявності. Судом першої інстанції не був встановлений строк дії договору, довідку про умови кредитування відповідач не підписував. Також ОСОБА_2 вказував на те, що Банком був пропущений строк позовної давності. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000 грн. (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270,00 грн. (2270,00 грн. х 100 = 227 000 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 31250,51 грн., яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.п.1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасуання судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосуваання норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 28 лютого 2008 року підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 9). Підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, позичальник приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», що розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua та які складають разом з Пам`яткою клієнта і Тарифами Договір банківського обслуговування. Позивачем надано розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що станом на 22 лютого 2021 року заборгованість відповідача становить 31250, 51 грн., з яких: 2997,30 грн. заборгованість за кредитом; 28253,21 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; 0,00 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором (а.с.1, зворот). Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач фактично отримав та використовував кошти надані банком на кредитну картку, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів за користування ними. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися повністю не може, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 28 лютого 2008 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № б/н від 28.02.2006 року з метою отримання банківських послуг та про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 9). За змістом вказаної заяви ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданні останньому для ознайомлення в письмовому вигляді. До заяви позивач додав Паспорт споживчого кредиту та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 10-17). У даній справі, встановлено, що ОСОБА_1 підписав анкету-заяву від 28 лютого 2006 року, в якій визначена відсоткова ставка за кредитом у розмірі 4% на місяць (а.с. 9, зворот). Інша відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, дана Анкета-Заява не містить. ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконував, на вимоги банку не реагував внаслідок чого за розрахунком Банку станом на 22 лютого 2021 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі31250, 51 грн., з яких: 2997,30 грн. заборгованість за кредитом; 28253,21 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; 0,00 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором (а.с. 1, зворот). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 28 лютого 2008 року зазначена процентна ставка 4% в місяць із розрахунку 360 днів в році. Проте, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому, Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору, паспорт споживчого кредиту. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витягом з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 лютого 2006 року шляхом підписання анкети-заяви. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, в зв`язку з чим в даному випадку не має підстав для застосування строку позовної давності. Банк до позовної заяви надав розгорнутий розрахунок заборгованості за договором (а.с. 3-6), а також виписку (а.с. 31-33), з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 після підписання анкети-заяви отримав кредитну картку та користувався грошима, отримував кошти через банкомат. Отже, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій щодо отримання кредитних коштів. Відповідачем у справі не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 2997,30 грн., доводів позивача щодо отримання, використання кредитних коштів. Таким чином Банк, вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Отже, є наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 2997,30 грн. Такі висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми нарахованого тіла кредиту в розмірі 2997,30 грн. Крім того, відповідачем у справі не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 2997,30 грн., доводів позивача щодо отримання, використання кредитних коштів. Отже, в цій частині висновки суду першої інстанції відповідають закону. Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне. У Заяві-анкеті від 28 лютого 2006 року зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом 4% на місяць, що складає 48% на рік. Банк просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у сумі 28253,21 грн. за період з 28 лютого 2008 року по 22 лютого 2021 року. Відповідно до довідки, виданої АТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1 за договором №б/н від 28 лютого 2006 року отримав кредитну картку: № НОМЕР_1 від 28 лютого 2006 року терміном дії до 06/08 (а.с. 7). Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Банк у цій справі будь-яких позовних вимог в порядку ст. 625 ЦК не заявляв. Отже, строк дії кредитного договору б/н від 28 лютого 2006 року, який відповідає строку дії картки відповідача до кінця червня 2008 року. Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом підлягають частковому задоволенню виходячи з процентної ставки 4,0 % на місяць (48% річних) в межах строку дії кредитного договору до 30 червня 2008 року. З довідки, яка була надана Банком апеляційному суду та яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі вбачається, що виходячи з процентної ставки 4 % на місяць заборгованість ОСОБА_1 за нарахованими відсотками за період з 28 квітня 2006 року по 30 червня 2008 року в межах строку дії картки становить 3117,84 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача по відсоткам за користування кредитом виходячи з процентної ставки 4,0 % на місяць становить у розмірі 3117,84 грн (2997.30х48х791/365/100). З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами виходячи з процентної ставки 4,0 % на місяць за період з 28 квітня 2006 року по 30 червня 2008 року, в межах строку дії картки та становить 3117.84 грн.. Посилання в позові на те, що істотні умови договору (процентну ставку за користування кредитними коштами) погоджено між сторонами у Паспорті споживчого кредиту, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки підписана позичальником анкета-заява не містить положень про те, що Паспорт споживчого кредиту є складовою частиною договору банківського обслуговування. Також, Паспорт споживчого кредиту (а.с. 10-11) містить інформацію щодо типу кредитного продукту як "Універсальна", так і "Універсальна Голд", за якими вказані різні умови. У ньому зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо. У третьому розділі Паспорту визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці до 50000,00 грн/до 75000,00 грн, однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці. У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Окрім того, у цьому паспорті міститься посилання на те, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише до 12 травня 2018 року, в той час як позивач просить стягнути заборгованість, починаючи з лютого 2006 року по 22 лютого 2021 року. Тобто, період дії умов паспорту є значно меншим, ніж той, за який Банк просить стягнути заборгованість. Враховуючи, що Паспорт споживчого кредиту є інформацією, яка була надана ОСОБА_1 була актуальною лише до 12 травня 2018 року і матеріали справи не містять відомостей про те, які саме із зазначених у Паспорті умов були прийняті позичальником, дана інформація не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування. Окрім того, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції. Згідно з вимогами ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців,- за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. При цьому днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідно до статті 2 Закону України «Про поштовий зв`язок» відносини у сфері надання послуг поштового зв`язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно норм статті 3 Закон України «Про поштовий зв`язок» із змінами і доповненнями, основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, є зокрема, забезпечення надання послуг поштового зв`язку встановленого рівня якості. За правилами статті 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. Згідно із статтею 15 Закону України «Про поштовий зв`язок» Національний оператор, яким є АТ «Укрпошта» (розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 №10-р «Про національного оператора поштового зв`язку»), забезпечує надання на всій території України універсальних послуг поштового зв`язку за переліком. Порядок надання послуг поштового зв`язку та порядок оформлень поштових відправлень, зокрема рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення встановлено Правилами надання послуг поштового зв`язку, які затверджено постановою Кабінетів Міністрів України від 05.03.2009 №270 (надалі - Правила надання послуг поштового зв`язку) та Порядком оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 №799 (із змінами і доповненнями). Пунктом 99-1 Правил надання послуг поштового зв`язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду. ОСОБА_1 сповіщався про дату та час судового засідання за адресою його місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, до суду повернувся поштовий конверт з відміткою про відсутність особи (а.с. 45). Отже відповідач по справі був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції. Що стосується доводів апеляційної скарги, що судом не було застосовано строк позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне. Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Водночас, матеріали справи не місять заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності у даній справі. З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2997.30 грн, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за період з 28 квітня 2006 року по 30 червня 2008 року, в межах строку дії картки у розмірі 3117.84 грн.. Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково, тому в порядку частини першої статті 141 ЦПК України, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви 444,21 грн. (6115,14 х 2270.00 : 31250,51), за подання апеляційної скарги у розмірі 666,31 грн. (6115,14 х3405:31250,51), а всього 1110,52 грн. Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Гребнєва Ігоря Ігоровича задовольнити частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2021 року у цій справі скасувати. Прийняти нове рішення наступного змісту. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 лютого 2006 року у розмірі 6115,14 грн., що складається з наступного: 2997,30 грн. заборгованість за кредитом; 3117,84 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 444,21 грн., за подання апеляційної скарги в розмірі 666,31 грн., а всього 1110,52 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 21 жовтня 2021 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кримська О.М.