Постанова 4804 № 236/2906/19

Єдиний унікальний номер 236/2906/19 Номер провадження 22-ц/804/170/20 Єдиний унікальний номер 236/2906/19 Головуючий у 1 інстанції Саржевська І.В. Номер провадження 22-ц/804/170/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 21 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті цивільну справу № 236/2906/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом, в якому просила стягнути з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 12933,63 гривень. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017, звільнена за п. 1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не виплатив їй належні виплати. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 12904,51 гривні (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Стягнуто з АТ «Українська залізниця» судовий збір в розмірі 766,63 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в позові ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця». Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 16 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів. Посилається на те, що підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. У зв`язку з відсутністю первинних документів підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати не можливо. Зазначає, що суд першої інстанції визнав надані позивачем докази (довідки) належними доказами, які підтверджують заборгованість з заробітної плати. Ці довідки виготовлені на непідконтрольній території українській владі території в м. Дебальцево, не містять дати їх видачі, підписані особами, повноваження яких не визначені, та оформлені з порушенням вимог чинного законодавства. Вважає, що Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України №126/221/-10.2 від 16 січня 2018 року, визначено обставини, які унеможливлюють виконання обов`язків відповідачем, передбачених трудовим договором. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 20 липня 2016 року по 17 липня 2017 року працювала на посаді машиніст насосних установок 2 розряду Каналізаційної насосної станції Комунарськ ВП «Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Наказом начальника СП «Луганської дирекції залізничних перевезень» від 16 березня 2017 року № 58-ДН було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20 березня 2017 року. Згідно з Наказом (розпорядження) про припинення трудового договору № 1147-ОС від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 з 17 липня 2017 року звільнена з посади машиніст насосних установок 2 розряду Каналізаційної насосної станції Комунарськ ВП «Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в його трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 14 днів відпустки та з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано. Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня 2017 - липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати: за березень 2017 року - 1340,93 гривень ( без зарахування авансу у сумі - 1100,00 гривень), за квітень 2017 року - 3295,12 гривень, за травень 2017 року - 1421,06 гривень, за червень 2017 року - 1412,11 гривень, за липень 2017 року - 5464,41 гривень (в тому числі компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні). З розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340). Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 12 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень - «0». Відповідно до копії журналу обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої у цеху № 13 ВП «Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», ОСОБА_1 перебувала у простої у березні 10 днів(80 год.), у квітні 12(78), у травні 20(159), у червні 24(158), у липні 14(92). Відповідно до довідки про нараховані до виплати та несплачені суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, підписаної гл. бухгалтером та гл. інженером підприємства, сума нарахованої до виплати заробітної плати ОСОБА_1 складає: березень 2017 року - 1340,93 гривень, квітень 2017 року-3295,12 гривень, травень 2017 року-1421,06 гривень, червень 2017 року-1412,11 гривень, липень - 5464,41 гривень, всього 12933,63 гривень. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, яка виникла з трудових відносин та ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримала всі належні їй платежі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, при цьому, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. На підставі частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статтею 116 цього Кодексу. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували в трудових відносинах. Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня 2017 - липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати: за березень 2017 року - 1340,93 гривень ( без зарахування авансу у сумі - 1100,00 гривень), за квітень 2017 року - 3295,12 гривень, за травень 2017 року - 1421,06 гривень, за червень 2017 року - 1412,11 гривень, за липень 2017 року - 5464,41 гривень (в тому числі компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні). (а.с. 21-25) Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 12 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень - «0». (а.с.28-37) Відповідно до копії журналу обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої у цеху № 13 ВП «Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», ОСОБА_1 перебувала у простої у березні 10 днів(80 год.), у квітні 12(78), у травні 20(159), у червні 24(158), у липні 14(92). (а.с.41-54) Судом першої інстанції вірно встановлено, що представником відповідача частково ці відомості спростовані, та суду надані докази, що ці відомості є недостовірними. А саме у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року, про що свідчить видатковий касовий ордер № 50. (а.с.80) Відповідно до норм статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Відповідачем не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року, обґрунтовано виходив з того, що відповідач порушив законні права працівника на оплату праці, які підлягають захисту шляхом стягнення певних сум. Доводи відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підставі частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, частина 2 - збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Позивачем надано до суду копію трудової книжки, яка містить всі записи про час роботи позивача, розрахунок заробітної плати, з якого вбачається розмір заборгованості. На підставі вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування відомостей, викладених в документах, наданих позивачем. Посилання на те, що відповідачем була припинена виробнича діяльність на неконтрольованій території в зв`язку із втратою контролю над майном, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про виплату заборгованості по заробітній платі, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки спростовуються встановленими обставинами. Підприємство працювало в умовах АТО до 2017 року і зобов`язане було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати працівників, крім того, ці обставини були досліджені судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України. В апеляційній скарзі зазначено, що суд не застосував науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року. Проте положення цього висновку не є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі. Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтями 116 КЗпП України. Посилання відповідача на те, що надані позивачем довідки є неналежними доказами, оскільки не містять дати їх видачі, підписані особами, повноваження яких не визначені, та оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, є безпідставними, оскільки відповідачем не надано жодних доказів які б спростовували повноваження цих осіб. Діючим законодавством саме на роботодавця покладений обов`язок своєчасно провести розрахунки та вжити все необхідні заходи для збереження первинної бухгалтерської документації підприємства. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону ї підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.І. Корчиста Судді: О.О. Тимченко Я.В. Хейло