Постанова 4855 № 640/6040/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6040/19 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третьої особи - Державного підприємства "Енергоринок", про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа, ДП "Енергоринок", в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо не прийняття постанови про врахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" суми дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергію згідно з установленим законодавством порядком для компенсації втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за період листопад - грудень 2014 року та січень - березень 2015 року; - зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийняти постанову, в якій: - врахувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" суми дотаційних сертифікатів у розмірі 557 138 900,00 грн. при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергію згідно з установленим законодавством порядком для компенсації втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за період листопад - грудень 2014 року та січень - березень 2015 року; - суму коштів недоотриманої компенсації втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів за періоди листопад - грудень 2014 року та січень - березень 2015 року у розмірі 557 138 900,00 грн., крім того ПДВ в розмірі 111 427 780,00 грн., а загалом 668 566 680,00 грн.» компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" шляхом зарахування (спрямування) зазначеної суми на погашення розстроченої заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" згідно з графіками погашення заборгованості за ухвалою Господарського суду Харківської області від 10 травня 2017 року (з урахуванням ухвали Господарського суду Харківської області від 29 травня 2018 року) у справі № 922/1344/15 та за ухвалою Господарського суду Луганської області від 19 вересня 2016 року у справі № 913/282/16 (з урахуванням постанови Донецького апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2016 року). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дотримано порядок та надано всі необхідні документи до НКРЕКП для отримання дотацій, фактів надання недостовірної інформації не встановлено. Зауважив, що рішенням РНБО № 876 від 04 листопада 2014 року жодних змін щодо порядку нарахування енергопостачальним компаніям дотацій не запроваджено, прав та інтересів безпосередньо позивача таке рішення не зачіпало. Крім того, підкреслив, що обов`язкових до виконання постанов або розпоряджень про внесення змін до постанов, якими регулюється порядок надання компенсації втрат від здійснення постачання електричної енергії, відповідачем не приймалось. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції наголошує на тому, що позивачем було пропущено встановлений чинним процесуальним законодавством строк звернення до суду із вказаним позовом. При цьому вказує на те, що позивач був обізнаний про порушення своїх прав з грудня 2014 року, адже компенсація втрат надавалася щомісяця. Звертає увагу на те, що з 31 серпня 2018 року з відкритих джерел позивачу могло бути відомо про те, що відносно інших суб`єктів ринку електричної енергії приймаються судові рішення, а НКРЕКП вчиняються дії щодо врахування сум дотацій. Крім іншого, зазначає, що висновок суду першої інстанції про рекомендаційний характер рішення РНБО не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечить Конституції України. Підкреслює, що Протокол наради НКРЕКП від 30 січня 2015 року № 2/17.2/39-15 є законною та обґрунтованою підставою для ненадання дотаційних сертифікатів позивачу. Зауважує, що з 01 липня 2019 року у НКРЕКП відсутні повноваження щодо регулювання оптового ринку електричної енергії, а також щодо врахування суми дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни, Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 грудня 2019 року, яке у подальшому було відкладено на 15 січня 2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ЛЕО» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що позивач не міг знати, що його права порушуються актами НКРЕКП та РНБО до ознайомлення з судовими рішеннями у справі № 805/1225/15-а, та, зокрема, висновками Верховного Суду у цій справі, що містяться у постанові від 18 жовтня 2018 року. Звертає увагу на те, що посилання відповідача на ненарахування дотацій у 2014-2015 роках ТОВ «ЛЕО» нібито на підставі Постанови № 148 протирічить нормам законодавства, які регулюють правовий режим тимчасово окупованих територій. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, залишивши позовну заяву без розгляду, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, до 01 січня 2019 року ТОВ "ЛЕО" здійснювало діяльність на території Луганської області з постачання (продажу) електричної енергії за регульованим тарифом на підставі ліцензії НКРЕ від 17 травня 2006 року серії АБ № 220851 та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами на підставі ліцензії НКРЕ від 17 травня 2006 року серії № 220850 на території розміщення своїх місцевих (локальних) електричних мереж Луганської області. Територія здійснення ліцензованої діяльності позивача - територія Луганської області без виключення. При цьому, відповідно до пункту 3.8.4. Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженою постановою НКРЕКП від 13 червня 1996 року № 15/1, ТОВ "ЛЕО" мало право на одержання дотаційних сертифікатів від НКРЕКП, які повинні дорівнювати сумі дотацій, наданих ліцензіатом споживачам, що мають право на користування пільговими тарифами або на отримання інших дотацій, згідно з дотаційними програмами, якщо ці дотації не покриваються іншими джерелами фінансування. З матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення отримання ТОВ "ЛЕО" компенсації втрат від постачання електроенергії пільговим категоріям споживачів, тобто дотаційних сертифікатів, ТОВ "ЛЕО" надано НКРЕКП заяви, розрахунки та звіти, які підтверджують факти постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів за період листопад-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року. НКРЕКП прийнято постанови від 29 жовтня 2014 року № 194, від 27 листопада 2014 року№ 410, від 29 грудня 2014 року № 1053, від 30 січня 2015 року № 95, від 26 лютого 2015 року № 225 щодо врахування суми дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни у листопаді, грудні 2014 року та січні, лютому та березні 2015 року. Проте, у відповідних постановах НКРЕКП щодо врахування суми дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни у періоди листопад - грудень 2014 року, січень - березень 2015 року не враховано суми компенсації втрат від поставки електроенергії споживачам, що сплачують за споживчу електроенергію за пільговими тарифами та знаходяться на території проведення антитерористичної операції. Підставою для такого ненарахування є Протокол наради НКРЕКП від 30 січня 2015 року № 2/17.2/39-15, яким вирішено не враховувати енергопостачальним компаніям, які здійснюють постачання електроенергії у тому числі на непідконтрольній українській владі території, дотації (компенсації втрат), та передбачено здійснити запит до таких енергопостачальних компаній з метою отримання інформації щодо фактичних обсягів споживання електроенергії населенням у листопаді 2014 року на підконтрольній українській владі території за формою звітності № 4-НКРЕ, після чого здійснити коригування сум дотацій (компенсації втрат) по листопаду 2014 року шляхом врахування обсягів споживання електричної енергії лише на підконтрольній українській владі території. Вказаний Протокол наради НКРЕКП від 30 січня 2015 року № 2/17.2/39-15 прийнято на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року № 876 "Про стан забезпечення енергетичної безпеки держави та невідкладні заходи щодо сталого проведення опалювального сезону 2014/15 року", введене в дію Указом Президента України від 14 листопада 2014 року №

876. Пунктом 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року № 876 зазначено про необхідність запропонувати НКРЕКП змінити порядок забезпечення електричною енергією споживачів на окремих територіях у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях та оплати ними спожитої електричної енергії з урахуванням припинення розрахунків учасниками оптового ринку електричної енергії України, що здійснюють діяльність на цих територіях. Поряд з викладеним суд встановив, що 28 серпня 2018 року НКРЕКП прийнято постанову № 914 "Про врахування АТ "ДТЕК Донецькі Електромережі" суми дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергію згідно з установленим законодавством порядком для компенсації втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за період листопад - грудень 2014 року та січень - березень 2015 року", яку прийнято на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 805/1225/15-а. Листом від 12 вересня 2018 року № 01-16/2/234 ТОВ "ЛЕО" звернулося до НКРЕКП щодо врахування ТОВ "ЛЕО" відповідних сум дотаційних сертифікатів за період листопад-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року шляхом прийняття відповідної постанови. Разом з тим, листом від 22 жовтня 2018 року № 9574/17.2.1/7-18 НКРЕКП відмовила ТОВ "ЛЕО" у прийнятті відповідної постанови. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач діяв поза межами повноважень, не на підставі та не у спосіб, передбачений законодавством, з огляду на що, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо не прийняття постанови про врахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" суми дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергію згідно з установленим законодавством порядком для компенсації втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за період листопад - грудень 2014 року та січень - березень 2015 року, підлягають задоволенню. Разом з тим, розглядаючи даний спір по суті, суд першої інстанції не врахував наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Згідно позовних вимог предметом позову є бездіяльність відповідача - НКРЕКП щодо неприйняття постанови про врахування ТОВ «ЛЕО» суми дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергію згідно з установленим законодавством порядком для компенсації втрат від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за період листопад-грудень 2014 року та січень - березень 2015 року. У силу приписів Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 (на підставі якого діяла НКРЕКП на момент виникнення спірних відносин), НКРЕКП є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, який відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики у сфері функціонування ринку електричної енергії. При цьому, згідно з пунктом 1.4 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 13 червня 1996 року № 15/1, зареєстрованих в Міністерстві юстиції Порядок надання ліцензіатам з постачання електричної енергії за регульованим тарифом компенсації втрат від здійснення постачання електроенергії в залежності від категорії споживачів передбачено, зокрема, постановами НКРЕ від 26 лютого 2001 року №

184. При цьому, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26 лютого 2001 року № 184 (втратила чинність згідно з постановою НКРЕКП від 29 серпня 2017 року № 1050) було затверджено Положення про порядок надання ліцензіатам з постачання електричної енергії за регульованим тарифом компенсації втрат від здійснення постачання електроенергії побутовим споживачам (далі - Положення). Відповідно до пункту 5 Положення зазначено, що компенсація втрат надається щомісяця ліцензіатам, які здійснюють постачання електричної енергії населенню, населеним пунктам та на побутові потреби релігійних організацій за затвердженими НКРЕ тарифами. Таким чином, вищезазначеним положенням, як нормативно-правовим актом передбачено щомісячне надання компенсації втрат. Як було встановлено судом першої інстанції та зазначалося представником ТОВ «ЛЕО» під час судового засідання, позивачу було відомо, що відповідачем - НКРЕКП щомісячно надавались відповідні дотації від постачання електроенергії пільговим категоріям споживачів за період листопад-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року, що знаходяться на контрольованій території, що підтверджується постановами НКРЕКП: від 29 жовтня 2014 року № 194; від 27 листопада 2014 року № 410; від 29 грудня 2014 року № 1053; від 30 січня 2015 року № 95 та від 26 лютого 2015 №

225. Вищезазначені постанови НКРЕКП щодо врахування сум дотаційних сертифікатів по контрольованій території Луганській області ТОВ «ЛЕО» не оскаржувались. Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що позивачу у листопаді 2014 року, грудні 2014 року, січні 2015 року, лютому 2015 року та березні 2015 року було достовірно відомо, щодо неотримання відповідних щомісячних дотацій від постачання електричної енергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на неконтрольованій території. Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що звернення ТОВ «ЛЕО» Окружного адміністративного суду міста Києва 04 квітня 2019 року відбулося поза межами встановленого приписами КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Аналогічний правовий висновок зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001240. Посилання позивача на те, що про порушення своїх прав останній дізнався лише після ознайомлення з постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №805/1225/15-а, оскільки саме у вказаній постанові міститься висновок про рекомендаційний характер рішення РНБО, судовою колегією оцінюється критично, з огляду на те, що вищезазначеною постановою Верховного Суду у справі № 805/1225/15-а було залишено без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року, предметом розгляду якого були правовідносини між ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» та НКРЕКП, при цьому, дана справа не містить жодних зобов`язань по відношенню стосовно ТОВ «ЛЕО», що не впливає на права, свободи або законні інтереси позивача по справі № 640/6040/19. Таким чином, вказані вище обставини, на переконання суду апеляційної інстанції, не є поважною причиною пропущення строку звернення до суду. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 560/1350/19. Крім того, твердження представника позивача про існування об`єктивної неможливості звернення до адміністративного суду у строк, встановлений процесуальним законодавством у зв`язку із добросовісним виконанням позивачем рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року № 876 та обмеженнями, встановленими Протоколом наради НКРЕКП від 30 січня 2015 року № 2/17.2/39-15, як поважну причину пропуску строку звернення до суду, є на думку судової колегії, необгрунтованим, оскільки вказані вище обставини добровільного виконання рішення РНБО не є об`єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або пов`язаними з дійсно істотними перешкодами причинами пропуску строку звернення до суду за захистом порушених прав. У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого. Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Крім іншого, у постанові від 14 червня 2018 року (справа № 800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93). Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Оскільки протягом майже п`яти років позивачем не ставилося питання щодо правомірності неврахування відповідачем дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергії для ТОВ «ЛЕО», то подання позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин тривалого зволікання із оскарженням спірних наказів матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні. При цьому, як було встановлено раніше, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Належної оцінки відповідним обставинам, як вірно зазначив апелянт, не було надано судом першої інстанції. Поряд з викладеним колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з матеріалів справи та відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що у провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала справа № 360/4460/18 за позовом ТОВ «ЛЕО» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Державне підприємство «Енергоринок», в якому позивач просить: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття постанови про врахування позивачу суми дотаційних сертифікатів при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергію згідно з установленим законодавством для компенсації втрат від постачання електроенергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за період листопад-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року; - зобов`язати відповідача прийняти постанову про врахування позивачу сум дотаційних сертифікатів у сумі 557138900, 00 грн. при розрахунку оптової ринкової ціни на електроенергію згідно з установленим законодавством порядком для компенсації втрат від постачання електроенергії пільговим категоріям споживачів, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, за період листопад-грудень 2014 року та січень-березень 2015 року. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 року у справі №360/4460/19, яку залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2019 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльності - залишено без розгляду. З урахуванням наведеного та зважаючи на подання позовної заяви поза межами процесуального строку за відсутності належного обґрунтування причин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та помилково вирішив по суті спір за позовною заявою, яка підлягала залишенню без розгляду у зв`язку із значним пропуском строків звернення до суду. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених 240 цього Кодексу. Приписи п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду. Керуючись ст. ст. 123, 240, 242-244, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року - скасувати. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третьої особи - Державного підприємства "Енергоринок", про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов Повний текст постанови складено « 16» січня 2020 року.