Постанова 4855 № 640/4464/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4464/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Губської Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з клопотанням про встановлення судового контролю за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року в адміністративній справі № 640/4464/19 відповідно до змісту якого просив суд: - зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві подати у визначений судом строк звіт про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі №640/4464/19; - за наслідками розгляду звіту вирішити питання про накладення на керівника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві штрафу у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Вимоги вказаного клопотання обґрунтовує тим, що судове рішення, яким було задоволено його позовні вимоги та яке набрало законної сили відповідачем до теперішнього часу не виконано. При цьому, позивач звертає увагу суду, що він неодноразово звертався до відповідача з заявами про виконання вказаного рішення. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року у задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено. Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом вимог процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та ухвалити нове рішення про задоволення клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 640/4464/19. Зокрема, скаржник зазначає, що ухвала суду прийнята без детального з`ясування обставин та перевірки виконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, а також з`ясування обставин, які перешкоджають його виконанню суб`єктом владних повноважень. При цьому, апелянт звертає увагу суду, що відмовляючи у встановленні судового контролю судом було порушено його право на належний судовий захист від протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також відновлення порушених прав та інтересів. На підставі викладеного, позивач стверджує, що з метою належного захисту його порушених прав та виконання судового рішення, яке набрало законної існує необхідність встановлення судового контролю у порядку передбаченому ст. 382 КАС України та скасування ухвали суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні відповідного клопотання. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Третьою особою ОСОБА_2 було подано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що апеляційна скарга, на його думку, задоволенню не підлягає, оскільки суд першої інстанції взагалі зобов`язаний був закрити провадження у справі у зв`язку з непідсудністю даного спору адміністративному суду з урахуванням практики Верховного Суду. Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу до суду подано не було. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року, яке набрало законної сили, у справі № 640/4464/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: - визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, яка полягає у невчиненні виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № 57842964, а саме: невинесення постанови про арешт майна боржника та заборону його відчуження, ненаправлення на адресу АТ "Укрсоцбанк" та ПАТ КБ "ПриватБанк" платіжних вимог на примусове списання коштів, наявних на рахунках ОСОБА_2 - зобов`язано головного державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві в рамках проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 57842964 винести постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження в рамках виконавчого провадження № 57842964 стосовно майна, яке належить на праві власності ОСОБА_2 - зобов`язано головного державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, в рамках проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню №57842964 направити на адресу АТ "Укрсоцбанк" та на адресу ПАТ "ПриватБанк" платіжні вимоги на примусове списання коштів, наявних на рахунках ОСОБА_2 . Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях звертає увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії". Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини", "Ліпісвіцька проти України"). Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" від 19.02.2009). Аналіз зазначених норм законодавства та рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Однією з формою судового контролю та забезпечення виконання судових рішень є зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а також в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, відповідно до положень ч 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, зі змісту вказаної норми слідує, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі. Разом з цим, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України" № 3 від 13.03.2017 (у редакції до 15.12.2017 положеннями ст. 267 КАС України було визначено аналогічні правові норми, що і у ст. 382 КАС України у редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі. Пленум Вищого адміністративного суду України наголосив, що вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Таким чином, з наведеного слідує, що вирішення питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого судового рішення, про що зазначається в його резолютивній частині. При цьому, встановлення обов`язку суб`єкта владних повноважень надати суду у певний строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке останній вирішує на власний розсуд, з урахуванням наявності підстав для ймовірного невиконання суб`єктом владних повноважень ухваленого судом рішення. Тобто, суд наділений правом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення лише у випадку, коли існують беззаперечні докази нехтування відповідачем вимогам суду. В іншому випадку, з метою притягнення винних осіб до відповідальності у зв`язку з невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, особа, на користь якої ухвалено судове рішення має право звернутись до суду з відповідною заявою у порядку передбаченому ст. 383 КАС України. Як вбачається з матеріалів справи, в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2019 року не було встановлено обов`язку відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Крім того, Окружним адміністративним судом не було встановлено обставин, за яких виникала необхідність встановлення відповідного судового контроль за виконанням судового рішення. Апелянтом (позивачем) також жодним чином не доведено суду нехтування відповідачем вимогами суду, викладеними у рішенні від 07 червня 2019 року. За наведених обставин у сукупності та взаємозв`язку колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили у порядку передбаченому ст. 382 КАС України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим матеріалам справи та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності до вимог матеріального та процесуального права, у той час як доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311-312, 315-316, 321-322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов Л.В. Губська