Постанова 4855 № 640/24474/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24474/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., при секретарі судового засідання Гужві К.М. за участю представників учасників судового процесу: від заявника (апелянта): Кравчук Я.І., від зацікавленої особи: Галошин О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2019 року у справі за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення доказів, зацікавлена особа: Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві,- В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви, шляхом огляду в приміщенні суду електронних повідомлень у електронному інтернет месенджері "Viber" між користувачами, зафіксованими за номерами мобільних телефонів НОМЕР_1 та НОМЕР_2, фіксації їх змісту на роздруківках таких електронних повідомлень. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2019 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення доказів відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявником подано апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої остання посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення постановити ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не повністю досліджено доводи заявника та не надано належної оцінки існуванню реальної загрози втрати доказів у вигляді переписки між користувачами в месенджері " Viber ", що може вплинути на подальший розгляд та прийняття обґрунтованого рішення у справі за її позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання незаконними та скасування припису та постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 17.10.2019 року №185. Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві було подано відзив на апеляційну скаргу в якому останній вказує про безпідставність та необґрунтованість доводів та вимог апеляційної скарги, зокрема з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 114 КАС України, заявник повинен довести існування підстав, які б дали можливість припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Проте, в даному випадку заявником не виконано зазначених вимог законодавства та не доведено необхідності вжиття заходів забезпечення доказів у визначений останньою спосіб. При цьому, Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві зауважує, що заявник має реальну можливість самостійно забезпечити вказані у його заяві докази. За наведених обставин, Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні клопотання про вжиття забезпечення доказів. У судовому засіданні особи, що беруть участь у розгляді справи підтримали доводи та вимоги викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу - відповідно. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як стверджує заявник та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 було отримано від Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві припис про усунення порушень вимог законодавства від 25.09.2019 № 898 та постанову про накладення стягнень, передбачених ст.. 23 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 17.10.2019 № 185, які вона має намір оскаржувати у судовому порядку. Разом з цим, остання зазначає, що відповідні рішення були прийняті Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві за результатом проведення позапланового заходу (перевірки), що був призначений на підставі звернення гр. ОСОБА_2 . В обґрунтування доводів заяви про вжиття заходів забезпечення доказів ОСОБА_1 вказує про те, що неправомірність прийнятих суб`єктом владних повноважень рішень може бути підтверджена, зокрема, інформацією з електронних повідомлень, що мали місце у мобільному додатку «Viber» між нею - фізичною особою-підприємцем та споживачем послуг гр. ОСОБА_2 . Проте, оскільки існує ймовірність видалення зазначених повідомлень з електронних пристроїв користувачів, заявник вважає, що існує необхідність вжити заходів забезпечення цих доказів до звернення її до суду з позовною заявою, шляхом огляду в приміщенні суду електронних повідомлень у електронному інтернет месенджері "Viber" між користувачами, зафіксованими за номерами мобільних телефонів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та фіксації їх змісту на роздруківках таких електронних повідомлень. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення доказів, суд першої інстанції виходив з того, що в обґрунтування заяви про забезпечення доказів позивач не навів будь-яких доводів щодо існування обставин, які свідчать про неможливість без вжиття додаткових заходів у подальшому витребування у певних осіб необхідних доказів та/або допиту осіб у якості свідків. Отже, виходячи зі змісту поданого клопотання суд першої інстанції дійшов висновку про його необґрунтованість та відсутність підстав вжиття заходів забезпечення доказів. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частин першої та другої статті 114 КАС України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 115 КАС України суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом доказів, у тому числі за місцем їх знаходження, забороною вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язанням вчинити певні дії щодо доказів. За змістом частини 1 статті 116 КАС України у заяві про забезпечення доказів зазначаються, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення доказів. З огляду на вказані приписи законодавства, колегія суддів зазначає, що процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Тобто забезпечення доказів - це механізм не лише здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, а й насамперед запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18. Відтак, колегія суддів зазначає, що заявник повинен довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів стане згодом неможливою або ускладненою. Суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб`єкта доказування. Натомість, ані в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного розгляду справи, заявницею не доведено наявність обґрунтованих обставин, які свідчать про те, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, що свідчить про відсутність підстав для забезпечення доказів. Колегія суддів відхиляє твердження апелянта, які стосуються технічної процедури видалення повідомлень з месенджера " Viber " за ініціативою користувача, якому не потрібні для цього жодні особливі навички, з огляду на те, що такі доводи не свідчать про наявність потенційної загрози втрати змісту переписки між користувачами, зафіксованими за номерами мобільних телефонів НОМЕР_1 та НОМЕР_2. Крім того, побоювання заявника ґрунтуються виключно на його припущеннях та не підтверджені жодними доказами, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів шляхом їх витребування лише з тих підстав, що заявник має намір використати такий доказ на підтвердження обґрунтованості своїх доводів викладених у позові, який лише має намір подати. Суд наголошує, що вжиття заходів забезпечення доказів є можливим виключно внаслідок доведення заявником існування обставин, які свідчать про те, що подача відповідних доказів стане згодом неможливою або ускладненою. З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість заяви про вжиття заходів забезпечення доказів та відсутність правових підстав для її задоволення, оскільки позивачем не наведено обставин та фактів, які свідчать про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому. Крім того, колегія суддів, зауважує, що заявником не надано суду жодних доказів та не зазначено відомостей, які б свідчили про її звернення до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправними та скасування припису та постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 17.10.2019 року №

185. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними наведені в апеляційній скарзі твердження заявниці про те, що суд першої інстанції проігнорував її доводи щодо необхідності забезпечення доказів. Колегія суддів також відхиляє посилання, які містяться в апеляційній скарзі на положення статей 76, 83, 87, 100, 116 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки згідно з частиною 1 статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Вказане свідчить про неможливість застосування норм Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справ (заяв) в порядку адміністративного судочинства. Також колегія суддів вказує на некоректно сформовану прохальну частину апеляційної скарги, в якій заявлено вимоги про задоволення заяви про забезпечення позову, всупереч тому, що апеляційний розгляд стосується перегляду ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2019, якою відмовлено в забезпеченні доказів, а не позову. Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності мотивів суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 114-117, 242-243, 308, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович