Постанова 4851 № 638/4294/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2020 р.Справа № 638/4294/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Старостіна В.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. представника позивача Князєва В.О., представника відповідача Тімонова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Адвоката Князєва Віктора Олександровича - представника позивача на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Хайкін В.М., пр. Перемоги, 52в, м. Харків, Харківська, 61202 по справі № 638/4294/19 за позовом Громадянина Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України, ВСТАНОВИВ: Позивач, Адвокат Князєв Віктор Олександрович - представник позивача Громадянина Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправним Рішення відповідача від 17.08.2015 року про примусове повернення позивача до країни походження і скасувати це рішення; - закрити адміністративну справу за адміністративним протоколом № ПР МХК 080214 від 06.08.2015 року з підстав закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності. 10.09.2019 року до Дзержинського районного суду м. Харкова від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.10.2019 року позов Громадянина Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України - залишено без розгляду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представником позивача - адвокатом Князєвим В.О. подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти рішення про визнання протиправним рішення відповідача від 17.08.2015 року про примусове повернення Громадянина Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до країни походження і скасувати це рішення, а також закрити адміністративну справу за адміністративним протоколом № ПР ХМК 080214 від 06.08.2015 року з підстав закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності. Зазнача, що за порушення правил перебування іноземних громадян на території України позивач 06.08.2015 року притягнутий до адміністративної відповідальності, а рішенням начальника Дзержинського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області від 17.08.2015 року його примусово повернуто до країни походження. Про існування цього рішення позивач дізнався через свого представника - адвоката Князєва В. О. тільки у червні 2018 року, отже вважає причину пропуску процесуального строку на судове оскарження рішення відповідача поважною. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник позивача просив ухвалу суду першої інстанції скасувати з підстав, визначених в апеляційній скарзі. Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17.08.2015року про примусове повернення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 вже було предметом оскарження громадянином ОСОБА_1 у справі № 638/8763/18, де суд ухвалою від 28.11.2018 року задовольнив клопотання відповідача та залишив без розгляду позов щодо оскарження рішення про примусове повернення з України від 17.08.2015 року. Рішення у справі № 638/8763/18 набрало законної сили. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як законну, обґрунтовану та прийняту за результатами комплексного і всебічного дослідження обставин та матеріалів справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи підтверджено, що 10.09.2019 року відповідачем подано до суду першої інстанції клопотання про застосування строків позовної давності та залишення позовної заяви без розгляду на підставі того, що позивач звернувся 26.03.2019 року з позовними вимогами скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17.08.2015 року про примусове повернення з України, проте вказане рішення вже було предметом оскарження позивачем у справі № 638/8763/18, по якій ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.11.2018 року задоволено клопотання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та залишено без розгляду позов. Приймаючи ухвалу про залишення адміністративного позову без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява подана після закінчення строків, установлених законом. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Так, встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права. Слід зазначити, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21.10.2010 року у справі «Дія-97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Поважними ж причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом зазначено, що пропущений строк на звернення до суду з вказаним адміністративним позовом з поважних причин, оскільки про існування оскаржуваного рішення позивач дізнався через свого представника тільки у червні 2018 року. Представником відповідача зазначені аналогічні доводи та обґрунтування, які наводились у відзиві на апеляційну скаргу стосовно позовної давності. Колегія суддів вважає доводи представника позивача про поважність причин пропуску процесуального строку на оскарження рішення відповідача необґрунтованими та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам зазначає наступне. Рішенням про примусове повернення з України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 17.08.20158 року примусово повернуто до країни походження та зобов`язано його покинути територію України у термін до 16.09.2015 року із забороною в`їзду на територію України терміном на 3 роки з повідомленням прокурора Харківської області про прийняте рішення (а.с. 11-12). Матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.11.2018 року по справі № 638/8763/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій неправомірними, про визнання рішення від 17.08.2015 року таким, що не підлягає виконанню, про закриття справи за адміністративним протоколом від 06.08.2015 року, - задоволено клопотання уповноваженого представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області Коваленко Л.І. про залишення позову без розгляду. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій неправомірними, про визнання рішення від 17.08.2015 року таким, що не підлягає виконанню, про закриття справи за адміністративним протоколом від 06.08.2015 року, залишено без розгляду. Роз`яснено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку (а.с. 70, зворотній бік). Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зі змісту зазначеної ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.11.2018 року вбачається, що «на виконання рішення особу, відносно якої воно прийнято, повідомлено про прийняття такого рішення та про те, що в строк до 16.09.2015 року має залишити територію України, про що позивачем складено розписку від 17.08.2015 року, яка міститься в матеріалах справи. Саме тоді позивач і мав дізнатися про порушення свого права. Таким чином, твердження уповноваженого представника позивача про те, що його довіритель дізнався про порушення свого права тільки в 2018 році не відповідають дійсним обставин, що встановлені судом при розгляді даного клопотання». Колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до суду вперше 20.06.2018 року (справа № 638/8763/18), та повторно 26.03.2019 року (у даній справі), тобто поза строком звернення до адміністративного суду у відповідності до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та у відповідності до норм статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення до суду). Клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду подане разом з позовом, проте наведені підстави в обґрунтування причин поважності пропуску строку не є поважними та не узгоджуються із встановленими у судовому засіданні фактами щодо моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав. Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Законом не передбачено переривання строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Отже, за таких обставин, обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані в заяві позивача про поновлення строку звернення до суду, не вбачаються судом поважними причинами пропуску строку. Також слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів наявності непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів. Відтак, несвоєчасне здійснення необхідних для захисту своїх прав дій, через байдужість до своїх прав, на думку суду, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, за змістом ч. 3 та ч. 4 зазначеної статті, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, що передбачено ст. 55 Конституції України. Це право є диспозитивним правом у адміністративному процесі. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду за своєю суттю не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і шляхом встановлення строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані і рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Аналізуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій передбачених Кодексом адміністративного судочинства України. Законодавче обмеження строку оскарження, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. Колегія суддів, підсумовуючи вищевказане та враховуючи, що клопотання про залишення позову без розгляду подане представником відповідача у строк, встановлений ч. 2 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги, що розглядом справи встановлено факт пропуску позивачем строків звернення до суду та, зазначаючи що, в силу п. 1 ч. 2 ст. 183 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено постановлення за результатами підготовчого провадження ухвали про залишення позову без розгляду, погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення клопотання представника відповідача. Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано залишив без розгляду адміністративний позов. Відповідно до ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.10.2019 року по справі № 638/4294/19 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог представника позивача. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Адвоката Князєва Віктора Олександровича - представника позивача залишити без задоволення. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.10.2019 року по справі № 638/4294/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)В.В. Старостін Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 17.01.2020 року